Розділ 10

Хоча в них ще були питання, основну частину Ава змогла пояснити. Форса була впевнена, що на місці Агесії також не змогла б забути й пробачити. Події давнини не вкладалися у голові, бо дівчина вважала, що у їх роді не було нічого подібного. Суворий норов – так, психопатія? Безперечно – ні. Хоча складно уявити, що Ісарі відчувала, коли її коханий загинув. Форса одразу відкинула ці думки, бо не має бути виправдання тому, що вона вирішила знищити цілу родину без суду. 

Дівчина сподівалась, що ці слова брехня, але, якби це було так, Як-Хаф би знав. Те, що брат не переривав Аву та вислухав до самого кінця, казало тільки про те, що кожне слово було правдою. Від цього легше не ставало. Всю ніч вона думала про почуте й від цього не змогла заснути.

Крім цього, до них приєднався син зрадника. Це ще більше пригнічувало. Чи могли вони довіряти Торо? Ні. Та хлопець цього й не вимагав. Він був мовчазним, Форса не чула від нього жодного зайвого слова! Єдиний звук котрий долинав до неї, як і до всіх інших, це був його важкий кашель. 

Ранкове світло розлилося по поверхні океану й сонце повільно почало підніматися над небокраєм. За ніч хмари розтанули й  відкрили перед усіма молочно-блакитне ніжне небо. Новий день очікувався бути сонячним та спекотним.

Форса піднялася з м’якого моху, на якому спала, й зробила кілька вправ, щоб розім’ятися. До спини Уни притулився Алхуз, витягнувшись у весь свій зріст. Вони мирно сопіли, не звертаючи уваги на все навкруги. Варто було Форсі зробити кілька кроків, як ду-ха повів вухом. Посміхнувшись, вона відійшла в сторону, щоб оглянути місцевість.

Світ Адаір чудовий та багатогранний. Завжди можна чекати чогось нового та чарівного. Зробивши глибокий вдих, Форса за звичкою розвела руки у сторони й засяяла, наче сонце. Їй одразу стало краще, тривога почала танути, а самопочуття покращилося. Вона помітила, якщо робити так, хоча б раз на день, тоді її сила не виривається назовню. У перший місяць Форса  без власного бажання могла почати світитися або ширяти в повітрі. Саті помітив це й запропонував рішення, яке їй допомогло. Хлопець ще не проявив свій дар, як і інші. Та це нікого не хвилювало. Люди з Фірре чули про те, що сталося на Сва-Сед, тому багато хто не хотів, щоб їх дар прокинувся. Форса їх розуміла, як ніхто.

– Ти прекрасна, – сказав хтось тихо.
– О! Я тебе не помітила, – Форса здивувалась, побачивши поруч із собою Аву. Дівчина сиділа навпочіпки й спостерігала за нею.
– Як ти себе почуваєш?
– Шкіра сильно пересохла, трохи чухається, – чесно відповіла Ава й одразу  ж з грудей її вирвався сильний сухий кашель. – Поруч з тобою дуже спекотно. Ти знала, що в тебе уві сні іноді сяє волосся? 
– Ні, не знала. – Форса несподівано для себе посміхнулася. Але вже через мить Ава знову зайшлася кашлем. – Ти впевнена, що хочеш ризикувати?
– Так, я вже все вирішила.
– Може тоді ми підемо дорогою, що веде до русла річки? Якщо не помиляюсь, південніше є озеро. Ми б могли піти туди.
– Ні, все у нормі. Правда.
– Здається, ти тільки що вперше мені збрехала, – посміхнулася Форса.
– Так, вибач, – Ава відповіла на її посмішку. – Я не знаю, що зі мною буде, але я хочу хоча б кілька днів провести поруч із Як-Хафом.
– На твоєму місці я, скоріш за все, зробила так само, – Форса присіла поруч з Авою. Кілька хвилин тиші й вона змогла запитати про те, що її дуже цікавило. – Тобі цікаво, як склалося життя Каріна? Я б на твоєму місці хотіла дізнатися.
– Так, але мені страшно запитувати. Те, що я бачила ще досі переслідує мене.
– Він відкрив університет в Баску, його система навчання неймовірна! Карін був дуже доброю людиною, але зарано покинув нас. Дім Се-Ен підняв смуту і його вбили, – Ава на цих словах дуже засмутилася. – Його голограма стояла біля входу в університет.
– Дякую, що розповіла, – дівчина знову почала кашляти. – Мій батько ніколи не довіряв представникам Се-Ен. Ще на початку, коли вони очолили Оіхан, батько розмовляв про них з Ісарі, але вона не слухала. Мені шкода, що так все склалося.
– І мені.
– Едал сьогодні особливо прекрасний, – Ава подивилася на сонце й закрила очі. Не голосніше вітерця дівчина почала тихо наспівувати якусь пісню. Кілька хвилин пройшли неначе у тумані, серце Форси забилося частіше від звуку голоса Ави. – Нам час йти.
– Так, я розбуджу інших.
– Я зберу рослини для настоянки Торо. Мені не подобається його кашель.
– Добре.

Форса піднялась й пішла в бік місця їх ночівлі. Відходячи від дівчина все далі й далі, вона як і раніше чула, як та співає. Пісня була сумна й весела одночасно. Серце її  почало битися все сильніше й сильніше, через що очі, волосся й шкіра почали випромінювати сонячне світло. Форса обернулася, щоб подивитися на Аву, але та так само сиділа й не ворушилася.

Як-Хаф прокинувся через голос, який був ледь чутний але лунав на всі боки. Побачивши, що Форса світиться, він глянув на свої руки. З ним відбувалося те саме, як і з Уною. Вони втрьох піднялися й , не розуміючи, що відбувається, витріщилися на одну крапку – на Аву. Торо, котрий побачив подібне вперше, теж глянув на свої руки, але з ним все було добре. Хлопець не розумів що коїться, його очі нервово кліпали в очікування хоч якогось пояснення. Ава піднялася й стала співати трохи голосніше, розгойдуючи руками, неначе це хвилі припливу. Кілька секунд і Ава вже кружляла, плавно рухаючись з боку у бік. Останні кілька секунд і дівчина замовкла. Сяйво зникло й всіх накрила тиша. Ава повернулася до них й посміхнулася.

– Наші сили реагують на твій голос, – здивовано сказала Форса.
– Він якимось чином діє на наш мозок й мимоволі пробуджує їх. Неймовірно! Потрібна частота й готово! – одразу обміркувала все Уна.
– Кожного дня ми дізнаємось про щось нове, – сказав Як-Хаф й підняв бров.
– Про які сили ви говорите? – спитав Торо. 
– Твій батько казав тобі про дощ з метеорів, котрий знищив Уна-Ре? – Спитала Форса. Згадуючи це, її настрій одразу погіршився. 
– Так. – Коротко відповів Торо. 
– Ці метеори вплинули на нас, точніше їх пил. Це змінило нас. Зробило сильнішими…і подарувало сили. –  Уна намагалася пояснити все якомога простіше. 
– Неймовірно! – щиро сказав Торо. Хлопець дійсно захоплювався тим, що з ними сталися такі дивовижні зміни. 
– Не зовсім так, наш батько, не розуміючи, що з ним коїться вбив всіх на Сва-Сед. 
– Це…
– Неймовірно? – спробувала за нього закінчити речення Форса. Дівчина відчувала гнів, котрий почав прокидатися всередині її серця. 
– Я хотів сказати, що це жахливо. Я співчуваю вам.