Розділ 9

Форса разом із сестрою та ду-ха піднялися по скелях і вже збиралися стрибнути вниз, як крик Агесії розірвав повітря. Алхуз загарчав у її бік, а на його холці шерсть піднялася дибки від злості та гніву. Уна дивилася із жалем і нерозумінням на жінку, яка продовжувала калічити власних воїнів своїм голосом. Їх тіла здавалися ляльковими у цю мить. Безвольні жертви люті Богині. У Форси не було жалю, тільки гнів до того, хто так поводиться зі своїм народом. Зі сторони здавалося, що всі вони для неї лише гарматне м’ясо, яке не шкода кинути на забій. Сестри вважали це неприпустимим, але нічого змінити не могли. Не варто нав’язувати свою точку зору іншим народам.  Вони могли сподіватися, що онера зрозуміють, що їх боги хибні й отримають свободу. 

– Вона божевільна, – прошепотіла Уна і стрибнула вниз за ду-ха, який вже не витримував звуки, що видавала Агесія.
– Не розумію, як вона могла вбити своїх?
– Це риторичне питання. Ти ж бачила, під час бою вона не шкодувала їх та весь час намагалася оглушити нас, але влучала тільки в них. Вони для неї не важливі.
– Прийде момент й вони зрозуміють це, я впевнена! – Форсу переповнювало відчуття несправедливості.
– Сподіваюсь Ава встигла вивести Як-Хафа.
– Нам потрібно тільки чекати. А якщо вона не прийде, я знайду прохід та доберусь до їх Першого Голосу й знищу їх богиню раз і назавжди. 
– Як ти гадаєш, про якого ще свого друга казала Оді? 
– Не маю жодного уявлення…

Алхуз рикнув, погодившись, й разом вони пішли до лінії лісу. Дрібна жовта трава зростала тут і там, а серед неї зачаїлися дрібні білі квіти. Місцями їх було так багато, що здавалося ніби сніг вкрив всю цю землю.
 
Повільно пересуваючись серед них, сестри прислухалися до кожного шурхіту, але поки що брата помітно не було. Наблизившись до краю лісу, всі зупинилися. Уна присіла на кучерявий синій мох, а Форса продовжувала дивитись у бік океану. До них все ще долітав шум хвиль, хоча вони відійшли достатньо далеко.

Дівчина сподівалась, що зараз, саме в цю мить, Як-Хаф з’явиться серед скель й прийде кінець хвилюванням. Тривога мине й вони всі разом підуть додому.  Що може бути краще? Не зважаючи на те, що їх чекав довгий шлях, Форса не засмучувалась. Ніби прокинувшись, вона подивилась на свій браслет й знайшла Мадже. Потрібно було терміново з ним зв’язатися. Вона була впевнена, що молодший брат чекає на повідомлення від них. Хоч не одразу, але він відповів.

– Форса, Уна, радий вас бачити, – сказав брат слабким голосом.
– Як ти? – запитала стурбована Уна.
– Складно, не можу себе контролювати. Неначе в мені стався якийсь збій. Постійно перед очима миготять картинки, але я не можу зрозуміти, що вони значать. Голова розколюється… – хлопець протер втомлені очі й важко зітхнув. Його обличчя осунулося, зблідло, він виглядав розбитим. – Вибачте…Ви знайшли Як-Хафа?
– Коли ми повернемось, я спробую тобі допомогти. – швидко промовила Уна, – впевнена, разом ми з усім розберемось.
– Дякую, – щиро сказав він. Було помітно, що брат вже на грані.
– Ми познайомились з онера, вони дуже дружні, точніше їх Другий Голос Агесія. Вони хотіли принести Як-Хафа у жертву, уявляєш? Та поки ми їх відволікали на березі, Ава мала вивести його з міста. Ми зараз чекаємо на них.
– Хто така Ава і чи можна їй довіряти?
– Вона онера й так, їй можна довіряти.
– Добре, зачекайте… – Мадже зупинив погляд, його очі побіліли, важке дихання вирвалося з грудей, разом із гучним хрипом. Хлопець схопився за голову, котру пронизав різкий біль.
– Мадже? Що з тобою? – Форса перемінилася в обличчі від тривоги за брата. Кілька секунд й він повернувся у норму. Дихання заспокоїлось, а під очима з’явилися сині кола. – Я дуже прошу тебе триматися..
– На вас чекає довгий шлях, треба йти пішки. Вас не повинні побачити.
– Про що ти?
– Я не знаю, голова зараз лусне, – крик разом із сміхом вирвався з його рота. – Я не знаю, не знаю, не знаю…Не зупиняйтеся на одному місці надовго, зрозуміли?
– Ми скоро прийдемо, обіцяю. – майже плачучи, вимовила Форса.
– Я передам Саті, що ви в порядку й ви скоро будете вдома. Стосовно матері.. Вона ще не прокинулась, але вигляд має кращий. – Хлопець опустив голову. Говорити було неймовірно важко.
– Дякую.

Не кажучи більше жодного слова, Мадже відключив зв'язок.

– Йому стає тільки гірше? – тихо запитала Уна.
– Так, він майже не їсть та не спить. Мені страшно, Уна. – присівши на повалене дерево, сказала Форса. – Після того, як Кессі зняла блок, він весь час такий. Я нічим не можу зарадити йому, як і жоден інший.
– Кессі могла зробити щось не так?
– Можливо. Не хочу думати про це й не хочу винуватити її за це. Хоча вона сама з цим чудово вправляється. Весь час сидить під його дверима, приносить їжу й відносить ту, яку він не їсть.
– Форса, ми все виправимо. Тепер з нами мама.
– Так, вона з нами. – Нарешті на обличчі сестри зʼявилася легка посмішка.

Алхуз боднув Форсу у плече й присів поруч з нею. Ду-ха дивився в її очі й мурчав, поки дівчина не погладила його.

– Ти прекрасне створіння, – посміхнулася Форса.

Час йшов болісно довго й, нарешті, повільно пересуваючись, до них почали наближатися дві фігури. Уна підстрибнула на місці від щастя, як і Форса. Дівчата закричали від радості, коли побачили брата. Він був цілий, трохи пошарпаний, але з ним все було добре! Ава йшла поруч, не відстаючи, й посміхалась. Її зовнішній вигляд, здавалося, зовсім нетиповий для суші, що сильно кидалося у очі.

Брат йшов до них в якихось лахміттях, без взуття, ніби злидень. Але все це не важливо. Головне – він був тут, живий та здоровий! Сестри кинулися йому назустріч, Алхуз повільно йшов позаду них, прислуховуючись до кожного шороху. 

– Ава, дякую! – посміхнулася Уна. 
– Як-Хаф! – обійняла його Форса, – Як я рада!
– Не ти одна! – засміявся хлопець. – В якийсь момент мені здалося, що я не виберусь звідти!
– Все позаду, тепер ти з нами! – впевнено сказала Форса, – ти готовий повернутися додому?
– Так, вважаю, готовий.
– Чудово!
– Все пройшло майже так, як було заплановано, – промовила Ава.
– Ти про що? – запитала Форса.
– Моя мати дала нам піти.
– Чому? – У Уни зʼявлялося все більше запитань, як і у всіх, але вона вирішила зачекати.
– Я просто нагадала їй про дещо й вона погодилась зі мною. Відверто кажучи, я не очікувала від неї такого. Мені здавалося, що мати не зможе прийняти мій вибір.
– Вибір? – здивувалась Форса.
– Вона піде з нами, це ж очевидно, – сказала Уна.
– З нами? Мені здавалося, ти не зможеш залишатися довго на суші. – Уточнила Форса.
– Це загрожує мені або смертю, або життям. Я не знаю це напевно, але вирішила перевірити.
– Здається, нам час все з’ясувати. Так, Ава? – тихо запитав Як-Хаф.
– Так, дійсно так. 
– Зачекайте. Якщо ми будемо слухати розповідь про те, чому твоя родина нас ненавидить, пропоную спочатку влаштувати для цього підходяще місце. – зауважила Уна, – мені здається розповідь не найкоротша.
– Так і є. Крім цього, треба зачекати ще декого. 
– Кого? – незрозуміла Форса. 
– Скоро він прийде і сам все пояснить. 
– Знову таємниці. – Незадоволено сказав Як-Хаф. 
– Алхуз? – ду-ха подивився на Уну й схвально рикнув. – Ми підемо за вечерею,  а ви розведіть багаття. Обговоримо все пізніше. 
– Чудово, – незадоволено процідила Форса, бо їй, як і Як-Хафу, хотілося почути все прямо зараз. Але сперечатися з молодшою сестрою вони не стали, бо вона мала рацію. Всі були голодні.