Розділ 5

Коли Ава йшла від Як-Хафа, вона відчувала себе пречудово. Дівчина давно не пам’ятала себе такою піднесеною. Дні тягнулися швидко, що залишило відбиток суму, але, не дивлячись на це, в них ще був час. На жаль, не так багато, як вона хотіла.

Від народження й до цих пір дівчина вивчала все, що їй потрапляло під руку. Спочатку це були дрібниці, але з часом її дослідження просувалися все далі.  Ні до чого гарного це не привело. Її провини не було, але важкі наслідки залишилися всередині назавжди. Багато століть після цього Ава приходила до тями.  Нарешті, коли все налагодилось, з’явилися кораблі. Вони пронизували атмосферу безневинної планети, наче ножі, й врізалися в її поверхню, залишаючи болючи опіки.  Мешканці Уна-Ре зруйнували свою планету, тепер прилетіли на Адаір. Принаймні, вона раніше так вважала. Після проведеного часу з Як-Хафом, Ава зрозуміла, що не всі Он-Сі, як колись в давнині, жорстокі та безжальні. Не всі вони бажають тільки влади, яка для них солодша за мед. Можливо його брати та сестри подібні до нього, та й всі інші люди. Люди…

Спогади, які вона, як і її родина, поховали в собі, прорвалися назовню. Відкинувши їх геть, вона підійшла до прохолодної й прекрасної води океану.  Хвилі набігали на берег, залишаючи після себе піну. Як і завжди, Ава швидко увійшла у воду й пропливла кілька десятків метрів вперед, після чого пірнула. Зябра на її шиї відкрилися й вона зробила глибокий вдих. Під водою було значно легше, ніж на суші. Шкіра одразу увібрала в себе вологу, а волосся розправилося. Наче танцюючи, вона попливла у саму глибину.

На дні лежалі ті самі молюски в міцних мушлях, які так сильно сподобались Як-Хафу. Хлопець розпалював багаття, потім клав на вугілля одну з металевих пластин, яких у неї було вдосталь, й зверху розміщав мушлі. Вони повільно розкривалися, коли готувалися таким чином. Він часто казав про сіль, якої йому не вистачало. На жаль, Ава не знала, де її можна добути тут.

Всього у кількох десятках метрах від Ави застигло дещо, настільки нерухоме й непомітне під прикриттям всюдисущої темряви. Силует спостерігав, вичікував, поки дівчина була зайнята і нічого не помічала.

Через деякий час силует попрямував до поверхні. Так само, як Ава, він легко подолав перепад тиску й піднявся на поверхню. Вдихнувши свіжого повітря, Агесія підпливла до берега. За кілька секунд вона зробила крок на холодний пісок. Їй легко вдалося помітити отвір, прихований серед гострих скель. Жінка підійшла до входу й потягла носом повітря. Аромат, такий знайомий, спонукав відчути лють. Трохи відкривши рота, вона спрямувала в тунель настільки низький звук, що стіни почали тремтіти. Вібрація понеслась по коридорах до самого Як-Хафа.

Ава назад не поспішала, бо хотіла, щоб остання розмова трохи підзабулася. Чи просто щоб пройшов потрібний час, аби вже не згадувати про це. Через це, Ава вийшла на берег, коли сонце вже встигло піднятися над небосхилом. Зрозумівши, що її не було занадто довго, вона поспішила до печери. 

Просуваючись по тунелю вперед, дівчина відчула дивний запах. Схожий на Як-Хафа, але не його. Крім цього, багато…занадто багато аромату морської солі. Передчуваючи негаразди, вона пришвидшилась. 

Тихі голоси, котрі почула Ава, не казали ні про що хороше. Їх було двоє й мова, якою вони спілкувалися, точно не була бергоніанська. Тому вона сховалась за рогом й прислухалась. Про всяк випадок, дівчина дістала непомітний до цього тонкий ніж.

– Форса, тут достатньо флаєрів, щоб я ….
– Послухай мене в цей раз, це все чого я прошу. Поруч з мамою повинен хтось бути. 
– Але якщо на тебе чекає небезпека!
– Я впораюсь. 
– Добре. 

Дівчина зрозуміла, що на головну частину розмови запізнилася. Обережно глянув всередину, Ава одразу почала шукати поглядом Як-Хафа, але хлопця не було. Там була лише якась дівчина, котру, як виявилося звати Форса. Ава знала хто це, та не поспішала виходити до неї, поки не почула:

– Виходь. 

Ава посміхнулась хижою посмішкою й зайшла у свій прихисток. Ніж вона сховала в руці. Швидко оглянувши незвану гостю, Ава побачила явні сімейні риси Он-Сі, які тягнулися за ними всю історію існування цього роду. Обличчя у формі трикутника, мигдалевидні очі, рівний ніс з горбинкою. 

– Хто ти? – у Форси напоготові був унарійський меч.
– Мене звуть Аваліат, але ти можешь звати мене Ава. – одразу відповіла дівчина. – Я так розумію, в мій дім прийшла сестра Як-Хафа?
– Так і є, – Форса направила на неї зброю, але це не вразило Аву. – Де мій брат?
– Він був тут, коли я йшла за вечерею, – Ава подивилась навкруги й посмішка її зникла. Всі речі були розкидані й зламані, навіть стіл. Все що стояло на ньому було розбите, немов когось кинули на нього. – Це ти зробили?
– Ні, я прийшла на допомогу братові! Кажи, де він або я розріжу тебе навпіл! – Форса тримала себе в руках з останніх сил, через що її очі засвітилися жовтим світлом.
– О! – Ава розгубилася від слів старшої сестри Як-Хафа. Дівчина, не звертаючи уваги на розлюченою Форсу, пройшлась по всій кімнаті.
– Де він? – повторила питання Форса.
– Я ж казала, коли я йшла, він залишався тут. Ніхто не знав, що ми тут… Хоча.. – Ава зосередилась й потягла носом повітря. В повітрі ще більше відчувався запах солі і чогось гіркого. – Агесія.
– Кажи голосніше, або я за себе не відповідаю.
– Тут була моя сестра, Форса. Це дуже погано. – голос Ави затремтів. – Це я винна. 
– Звідки ти знаєш моє ім’я?
– Як-Хаф мені розповідав про вашу сімʼю. – одразу відповіла вона.
– Розповідай, чому і куди твоя сестра забрала мого брата? Або помреш. – стиснувши зуби, наказала Форса.
– Я не можу розповісти чому, але обіцяю, що поверну його. Дарма ми тут затримались. Якщо нічого не зробити, вона його вбʼє. – дівчина присіла на зламане ліжко й подивилась на Форсу. Її чорні очі здавалися скляними, а обличчя неживим.
– Негайно кажи все що знаєш! – Форса не розуміла, чому онера така байдужа до її погроз. Жодного страху, немов вона взагалі думала про щось інше. Насправді, в цей момент Ава вже обмірковувала план наступних дій, опускати руки вона не збиралася.