Розділ 9

Сонні, втомлені люди зібрались у залі для зборів. Мало хто з них чув постріли, але ті хто знали про них поділилися цим з іншими. Легка паніка прокидалась серед натовпу. З кожною секундою галас починав набирати обертів. Та тільки Кі-Но з Тіром зайшов всередину приміщення всі як один замовкли. 
– В нас надзвичайна ситуація. – почав говорити Кі-Но. – Поки всі спали Хаук намагався передати наші координати Фірре і Сва-Седу. На жаль, це йому вдалось. Зрадник сказав, перед смертю, що Кіон і Ман прийдуть сюди і покарають всіх нас. 
– Але чому? – запитав хтось у натовпі, – Ми нічого не робили! 
– Так, це правда, ми нічого не робили. Та Тір мені сказав, що коли вас відпустили, Он-Сі старанно намагалися перекласти на мене всю провину за загибель Уна-Ре. Я думаю, він хоче знищити нас, щоб остаточно приховати свою провину. – Кі-Но зосереджено подивився на всіх присутніх, –  Я намагаюсь вам сказати, що це війна. Війна за наші життя. 
– Домі, можливо ми зможемо домовитись? Вони ж дали нам вибір і ми пішли. – почувся чийсь голос. 
– Мені шкода, але вас відпустили не просто так. Це був не вибір, а чистка рядів. Ті хто залишились, можливо неусвідомлюючи цього, підписалися на покору без права голосу. Більше вони не зможуть нічого вирішувати. – відповів Кі-Но, – Ті хто тут, мають особливі дари, ми скористаємось їми, щоб стати вільними! Щоб ніхто не наважився зробити нам лихо! Щоб не було ніяких кордонів і обмежень! 
– Без кордонів і обмежень. – повторили за ним люди. 
– Далія, – покликав Кі-Но жінку, – нам необхідно терміново злітати. 
– Так, Домі. 
Альрік і решта, хто знали про онера, про домовленість та долю Торо, мовчали. Що можна було додати в цій ситуації? Далія, хоч і вагалась, але теж не сказала ні слова. Та Кі-Но побачив, що погляд дівчини змінився, як і решти першого екіпажу. В цю ж секунду, чоловік вирішив для них подальший розвиток подій. 
Дівчина зайшла на місток управління і побачила мертвого Хаука. Позаду неї стояв Домі з Тіром. До них також приєдналися Сера, Регін і Еір. 
– Викиньте його з корабля, – наказав Кі-Но Регіну. 
Хлопець підняв тіло радника на руки і почав повільно йти до дверей. За ним зʼявлялися краплини густої крові. 
– Швидше, бо полетимо без тебе. – вигукнув Тір і посміхнувся. 
Регін стрімко попрямував до виходу з корабля і поклав Хаука на вологу траву. У нічному небі палали тисячі зірок. Їх майже не було помітно за листям чорних дерев. Хлопець важко дихав, дивлячсь на застиглу посмішку на обличчі мертвого. До цього він ніколи не бачив смерть, а тепер вона прямо перед ним. Браслет на руці чоловіка засвітився від нового повідомлення. Регін швидко зняв його і сховав у кишені, коли почув голос за своєю спиною. 
– Кі-Но чекає, – це був Евс. Наляканий, він озирався по сторонам, бачачи небезпеку за кожним кущем. 
– Пішли. – тихо сказав хлопець. 
Піднімаючись по трапу, Регін подивився у темряву. Наближався ранок, світло почало розсіювати чорний небосхил. Волога мряка розповзалась по поверхні природних колодязів, по траві, ховаючи все навкруги у своїх обіймах. 
Було чудово зрозуміло, це не остання смерть на їх шляху. Попереду лише гибель невинних, ошуканих людей Тейру. А ті хто був з Кі-Но з самого початку, приречені так само, як і його син. Торо, все ще був у онера, а вони чітко дали зрозуміти що з ним буде. Регін відчув мороз по шкірі. 
Тільки він піднявся на місток, Далія завела турбіни і підняла корабель над деревами. 
– Куди ми прямуємо, Домі? – спитала вона. 
– До круглого озера, на півдні. Він недалеко, координати 55°47′50.8″ 4°37′10.2″. – одразу відповів Кі-Но. 
Далія мовчки полетіла вперед. Чорні дерева та водойми швидко закінчилися і всі побачили гострі як бритва гори. Одразу за ними були засніжені землі. Дивлячись в ілюмінатори, всі дивувались таким краєвидам. Ніхто з них до цього моменту не бачив сніг. Пролітаючи гори, люди бачили як дивовижної краси істоти піднімались у небо і летіли поряд з ними. Велетенські птахи з розмахом крил десь пʼять, а в деяких шість метрів, легко підтримували ту ж саму швидкість що і Тейр. Хоча, він летів не на повну силу, та все одно це вражало. Все їх тіло було вкрито срібно білим пірʼям. Чорні лапи, з гострими кігтями, здавалось могли підняти неабияку вагу. Довгий, гострий клюв і чорні очі давали зрозуміти – перед ними хижаки, королі неба. 
Та тільки гори закінчились, птахи потроху почали відставати від них, а потім попрямували назад. 
Під ними знову простягнувся ліс чорних дерев, серед котрого було те саме кругле озеро, про котре казав Кі-Но. Далія повільно опустила Тейр на пухку зелену траву. Корабель знову сховався серед величезних ісполінів. 
– Домі, коли починати збір людей? Необхідно якнайшвидше знайти Фірре. – спитав Тір. 
– Починай негайно. Спочатку візьми невелику групу, щоб не привертати увагу. Коли знайдеш їх, я відправлю до тебе підкріплення. 
– Слухаюсь, Домі. 
– І ще Тір, – Кі-Но подивився на чоловіка, – не підведи мене. 
Тір вийшов з містка і швидко спустився до зали, де вже почали збиратися пасажири Тейру.