Розділ 8

Королева сиділа в оточенні своїх любих онера, коли шепіт донісся до її лівого вуха. Хтось з мисливців побачив кораблі у небі. Відчувши легке хвилювання, вона посміхнулась. 

–– Ада, –– подумки жінка звернулась до доньки. 
–– Так, мамо. –– одразу відізвалась вона. 
–– Кораблі вже прибули. Сьогодні вночі, ти повинна відвідати Кі-Но і нагадати, що чекати довго ми не будемо. 
–– Чому саме я? 
–– Тому що, Агессія, не завжди може себе стримати. Я бажаю, щоб все було зроблено правильно. 
–– Добре. 

Коли білосніжний місяць був уповні, Ада вирушила через підводні тунелі до Тейру. Природні колодязі, по краям, почали світитися. Вона, непомітно визирну з води і побачила Кі-Но. Він дивився як вода наповнює коріння. Дивовижне видовище! Немов кров, вона текла по венам дерева. Із темряви водойм почали спливати маленькі рибки. В них не було пігментації, зате була люмінесценція. Вони плавали поряд, вистрибували з води і хапали маленьких комах, котрі літали близько над поверхнею. Проходячи повз ці дива, Кі-Но помітив чорні очі, котрі дивились на нього. На шиї жінки були жабри, котрі дозволяли дихати під водою. Це була не Агессія, хтось інша. Вона дивилася на нього без страху, та на поверхню не виходила. 

В неї були мʼякіші риси обличчя та вона була явно молодша. Своє волосся, це дивовижне створіння запліло в дві коси. Та ж сама шкіра без пігментації, луска пронизана нитками, складалась у туніку, закривала тулуб і опускалась до колін. 

–– Хто ти? 
–– Це не має значення. Тобі просили передати, ми бачили кораблі у небі. Тому час починати пошуки Он-Сі. –– Її слова більше нагадували наказ, ніж нагадування про домовленість. 
–– Де зараз мій син? 
–– У добрій компанії онера. 
–– Чи можу я дізнатись більше про ваш народ? 
–– Якщо на те буде воля королеви, а допоки я не маю права говорити щось. 
–– Твоя королева Агессія? 
–– Ні. –– дівчина посміхнулась. 
–– А король у вас є? 
–– Досить питань, –– насупилась вона і почала занурюватись. 
–– Почекай, будь ласка, –– попросив Кі-Но, вона завмерла. 
–– Ви повернете мого сина до мене? –– тихо спитав чоловік. 
–– Я не знаю, але можу сказати лише одне. Мати, як і Агессія, нічого не забули. Вони бажають отримати Он-Сі. І тобі краще поспішити. Торо поки що недоторканий, але я бачила як онера пожирають живцем бергоніан, котрі сунулись у Велике море. Я прийду у наступний повний місяць і твої руки не повинні бути пустими. 

–– Я зроблю все що зможу, –– холодно сказав він і протягнув їй мікроскоп.  
–– Чому ти мені це даєш? –– здивувалася вона. 
–– За ці місяці, єдине що сказав мені мій син, це дати посланцю мікроскоп. Ти будеш його брати? 
–– Візьму. –– Жінка побачила легке роздратування на його обличчі. Важко було зрозуміти, що могло його викликати. –– Не забудь, через місяць ти повинен бути не з пустими руками. 

Ада зникла у темряві залишивши Кі-Но на самоті. Його роздратування зростало і перетворювалось у лють. Він нічого не дізнався, ситуація ставала все більш заплутаною. Одна дивна думка зʼявилась в його голові. Вона все росла, хоча здавалася неймовірно не реалістичною. 

–– Чого вона хотіла? –– спитав радник, коли Кі-Но прийшов на місток управління. 
–– Нагадала, що вони чекають коли я приведу їм Он-Сі. –– монотонно відповів він. –– Про Торо не сказала нічого суттєвого, якщо тобі цікаво. 
–– Він відповідає на ваші повідомлення? 
–– Написав лише щоб я передав мікроскоп, це все. В мене зʼявилась думка, котра не дає спокою. –– Кі-Но присів у широке крісло. –– Агессія сказала, що Он-Сі вбили її батька. Вона не здивувалась побачивши корабель, знає про Уна-Ре, про катастрофу, сонячну енергосистему. Не говорячи про імена родів. Впевнений, інші вона теж знає. 
–– Я теж про це думав, та на жаль важко зібрати все до купи. 
–– Так, але в мене є одне припущення, та в нього важко повірити. В наступну зустріч я перевірю свою теорію. Якщо вона підтвердиться, зрозуміємо як це використати, –– Кі-Но посміхнувся. 
–– А якщо не підтвердиться? Не впевнений, що це буде мати для нас користь. Наразі, важливо знайти точки впливу на онера, Домі. 
–– Все так і буде, Хаук. Скоро сюди почнуть прибувати наші люди. Ми захопимо майстрів з Фірре. Знайдемо Мадже та Уну, а потім знайдемо більш гідне для нас місце. Не можу дочекатися, коли енергії буде вдосталь, щоб наша зброя дістала кожну схованку цих мерзенних істот! 
–– Все так і буде, Домі. –– Хаук не дуже вірив у той розвиток подій, котрий спланував Кі-Но. Він як завжди вважав себе розумнішим за всіх інших, це починало набридати. 

Коли Хаук потрапив на службу до Ауда, батька Кі-Но, він вважав що йому дуже пощастило. Ауд був доброю та порядною людиною. Виняток серед всіх Се-Ен, котрі жадали влади. Вона для них була світлом у темрямі. У кожного з цієї сімʼї, розказував Ауд, в якийсь момент життя прокидалась ця манія. Вона робила їх небезпечними, занадто самовпевненими. Їм здавалось, що вони найрозумніші і краще за інших розуміють цей світ. 

Тому Хаук був щасливий, що доля дозволила йому стати радником винятка в цій системі. Та роки йшли, Ауд постарів. Хоч його здоровʼя завжди було відмінним, все ж таки він покинув цей світ зарано. Торо залишився на самоті. Нікого не було з ним поряд, ніхто не говорив йому що правильно, а що ні. Хаук наглядав за хлопцем, непомітно звичайно, шукаючи ознаки схожості з батьком, та не знаходив. Ніколи чоловік не зустрічав більш доброї людини ніж він.  

Якби Тейр полетів без них, в день втечі, радник все одно зміг би вивести хлопця з цього божевілля, котре розгорталося поки всі спали. Він врятував би його заради памʼяті його матері та дідуся. Заради доброго серця котре билося в його грудях. Про себе чоловік не міг сказати нічого подібного. Його світ був спотворений в той день, коли Кі-Но зайняв місце Ауда. Все це павутиння котре він створив, щоб той міг маніпулювати людьми, робити все що йому заманеться. Роки пішли на все це, роки безупинної праці.