Розділ 4

Цікавість до події, котра сталась декілька годин тому, не могла залишити Кі-Но байдужим. Ще не так давно він вважав місцеве населення Іс примітивним, а вони знали їх мову, знали, в цьому чоловік був впевнений, імʼя роду Кі-Но. 

– Як думаєш, я помилявся, коли вважав це населення примітивним? – спитав він радника, котрий стояв поряд з ним. 
– Не варто робити висновки так швидко. Це ніколи не призводить ні до чого хорошого. 

Вони стояли на капітанському містку і дивились в ілюмінатор. Сонце повільно наближалось до горизонту. 

– Ви вже говорили з сином? 
– Ні. – Коротко відповів чоловік. Дивитись на обличчя Торо завжди було мукою. Син був повною копією своєї матері. Та ж форма обличчя, ніс, губи, міміка. Колір волосся і очей у нього був як в батька, але все одно він ніколи не буде схожий на Кі-Но так як на Юліу.  
– Варто все розказати, бо він єдиний, хто майже нічого не розуміє. 
– Тоді доручаю це питання тобі. В мене є справи більш доречні. 
– Як скажете, Домі. Тільки питання, ви бажаєте щоб він звав все як є, чи інший варіант розвитку подій? 
– Кажи правду, він все одно вже достатньо почув. Але попередь, щоб тримав рота під замком. 
– Як побажаєте. 
– Йди до нього зараз, мені потрібно побути на самоті. 

Залишившись наодинці, Кі-Но продовжував міркувати. Хаук був правий, не треба ставитись до розмови легковажно. Можливо краще створити союз, якщо він буде вигідним, і до цього дійде. Та сподіватися на легку домовленість він не хотів, тому старанно перебрав усі слова, котрі можна казати, а які ні. Що можна розказати, а що не варто. 

Можливо зараз, цим створінням здається, що вони мають перевагу, але це не надовго. Не пройде багато часу і все стане на свої місця. Кі-Но знав, він зможе взяти все потрібне для себе в свій час. 

Сонце опустилося ще нижче і чоловік, вперше за довгий час, зробив глибокий вдих й пішов до виходу з корабля. 

Волога в повітрі знову стала мрякою. Вона ширилась поміж природніх колодязів з почорнілою, від наступаючої темряви, водою. Світло в цей час вже майже не проникало крізь листя, тому кольори покидали місцевість. 

Чоловік повільно пройшовся серед бурштинової трави, очікуючи на відвідувачку. Щось ворухнулось біля його лівої ноги й різко вчепилось в щиколотку. Різкий біль пронизував, а щось продовжувало здавлювати, обертати його ногу з неймовірною силою. Чорна змія швидко рухалась, але Кі-Но не видав жодного звуку. Зціпивши зуби, чоловік схопив її за голову і здавив очі. Рептилія одразу відкрила пащу, та хватку не послабила. Вона намагалася рухатись далі, та він міцно тримав її своїми руками. 

Легка вібрація пройшлась по поверхні води і рептилія на секунду завмерла. Цього вистачило, щоб Кі-Но дістав ніж й увіткнув його у голову змії. Вона ще декілька хвилин звивалась, а потім нарешті затихла. 

– Я врятувала твоє життя. – почув він тихий голос в декількох метрах від себе. – Доречі, вона не отруйна. 
– С ким маю честь говорити? – спитав Кі-Но і відкинув мертву змію в сторону. 

Жінка повністю вийшла із води та підійшла до рептилії. Вона підняла її з теплої трави та відкусила шматок мʼяса. 

– Агессія. – відповіла вона і знову відкусила шматок. Її гострі зуби легко пережовували кістки, котрі хрумтіли у неї в роті. – Може нарешті скажеш “Дякую”?
– Дякую, – Кі-Но, на диво, для самого себе, посміхнувся. – Ти хотіла поговорити зі мною, Агессія? 
– Я прийшла дізнатись, як так сталось, що ви загубили свою багатостраждальну планету? 
– Цікаве запитання. – Кі-Но був здивований. Звідки житель Іс, може знати про те, що Уна-Ре, свого часу, зазнало страшної катастрофи. Подумав, що вона має на увазі точно щось інше, він вже хотів відповісти, та вона випередила його. 
– Я чекаю на цікаву відповідь, Кі-Но Се-Ен. 
– Дощ з метеоритів зруйнував барʼєри, міста знищені. 
– Дивно, що вони не витримали, але мені твої люди сказали про знищення планети, тому продовжуй. – жінка розірвала змію на декілька частин і кинула їх у воду. Вони повільно почали опускатися у темряву, та не встигли зникнути в ній, як чиїсь руки схопили шматки мертвої рептилії й утягли униз. Кі-Но зрозумів, Агессія показує, що прийшла не сама. 
– Ядро не витримало, почало нагріватися і планета була знищена. 
– Хто ще врятувався, крім вас девʼяти? 
– Нам про це не відомо. 
– Дивно, – сказала вона і подивилась у його фіолетові очі. По її обличчю не було зрозуміло, вірила вона йому, чи ні. – Чому ж ти вибрав Адаір замість тисячі інших планет? 
– Адаір? 
– Це назва планети, хоча ви кличете її по іншому. Звикай казати правильно. – Агессія наблизилась до нього, той навіть не ворухнувся. Жінка доторкнулась до його обличчя всього на декілька секунд. – А тепер кажи правду. 
– Про що ти? – Кі-Но спробував зробити здивований вигляд, але сам зрозумів що вийшло невдало. 
– Тобі не вдасться обманути мене. Мені вистачило дотику, щоб побачити правду. 
– Тоді ти й так все знаєш. – холодно зауважив чоловік. – Що тоді тобі тут треба? 
– Що мені тут треба? – нарешті вираз її обличчя змінився. – Це моя територія. Це ти прийшов до мене, а тепер збираєшся залишитись тут без дозволу. Цього не буде. 
– Ми не можемо зараз нікуди полетіти…
– Логічно, якщо станція енергопостачання знищена. Тоді залишається лише одне. Ви повинні дати мені щось цінне. Щось, що переконає мене дозволити вам залишитись тут, поки ви вирішуєте свої проблеми. І навіть цього не достатньо.
– Що я можу запропонувати цінного?
– Наприклад, свого сина. 
– Ні, він не буде приймати в цьому участі. – одразу відмовив чоловік. Його серцебиття прискорилось, та не з тої причини про котру подумала жінка. Кі-Но зрозумів, якщо вона захотіла забрати Торо в заручники, значить не так багато вона побачила як хоче показати. 
– Тоді домовленності не буде. – Агессія увійшла по пояс у воду, – Ви не встигнете нічого зробити, як мої вояки розірвуть і зжеруть кожного на цьому кораблі. Живцем роздеремо вас на шматки! – з неймовірною люттю на обличчі, закричала вона. Жінка загарчала не в силах контролювати себе. 
– Почекай!  
– Я не виконую твоїх наказів. – зашипіла вона і дістала спис. На диво для Кі-Но, вона вистрибнула з води й повалила чоловіка на вологу землю. Спис опинився поряд з його горлом. Вона трохи натисла, щоб потекла кров. – Ви занапастили свою планету, не вберегли. Тепер прийшли сюди. Впевнена, захочете її заселити. Мені таке не підходить. Жахливі, злі створіння, котрі винні в смерті мого батька! А ти так жадав влади, що спричинив геноцид! Ненавиджу! 
– Почекай, – вперше за багато років, Кі-Но злякався. Її зуби були занадто близько від його обличчя. Агессія гарчала й боролась з сильним бажанням зжерти цього чоловіка. 
Різкий удар по голові жінки скинув її з Кі-Но. Хаук направив на неї бластер. 
– Ти прийшла не сама, і наш лідер теж не сам. Нас не багато, але опір ми дамо вам сильний.