Розділ 3

– Тобі дозволено піднятися на місток управління. – сказав Регін Торо. 
– Для чого? – спитав хлопець. 
– Батько кличе тебе. – відповів Регін, але хлопець не спішив підніматися. Торо сидів у залі для зборів. Самотній, покинутий. – Пішли, я тебе проведу. 
– Я знаю дорогу. – Він продовжував сидіти. На столі стояла тарілка з їжею, котра вже охолола. – Чому ми тут? 
– Тобі все розкажуть. Ходімо. 

Нарешті Торо піднявся і разом з Регіном вони пішли до сходинок до дверей містка управління. Двері відчинились коли їм залишилось зробити не більше пʼяти кроків. Всі були в зборі, навіть маленька дочка Сери. Жінка тримала її на руках. Кучеряві руді локони, як і в матері, діставали майже до її плечей. Еір побачивши брата, одразу підізвала його до себе. 

– Нарешті ми всі в зборі, - почав говорити Кі-Но. Він зупинив погляд на дитині, – Радий, що ти встигла її забрати Сера. Якщо вам з дитиною щось знадобиться, повідом мене. 
– Дякую, Домі. 
– Після минулих подій, нам треба працювати злагоджено. Обміркувавши все, я зрозумів, що події, хоч і трагічні, складаються нам на руку. Що ти дізнався Хаук? 
– На борту Сва-Сед знаходяться наші люди, на Фірре, на жаль, ні. Очолює команду Тір. Він передав мені інформацію, що вже розпочав роботу і вона потроху приносить свої плоди. Їх політ повинен зайняти декілька тижнів. Враховуючи рух планети, для нас це приблизно два з половиною місяці. Після цього, треба буде забрати сюди тих, хто піде разом з Тіром. 
– Знаючи Кіона, він обере місце приземлення так, щоб не нашкодити місцевості. Це буде його страшною помилкою. 
– Погоджуюсь, Домі. 
– Хаук, передай Тіру, щоб після приземлення, повідомив кількість людей, котрі підуть до нас. Ми заберемо їх флаєрами. 
– Треба ще вирішити питання палива. – подав голос Евс. 
– Це так, наразі ми не можемо поповнити запас, можливо буде краще, щоб вони самостійно прийшли до нас? – запропонував Альрік. 
– Ні, це занадто довго. Ми заберемо їх. – заперечив Кі-Но. – Нам потрібні люди, щоб остаточно завершити життєвий шлях Он-Сі. 
– Ман не захоче приєднатися до нас, але співпрацювати, можливо. 
– Я теж так думаю, Хаук. Тоді поки що все вирішено. Еір, Альрік. – звернувся до них Кі-Но, – Ваша задача розвідати місцевість, але не заходьте далеко. 
– Чи можу я піти з сестрою, Домі? – швидко запитав Регін. 
– Ні, перевір всі системи корабля. Коли закінчиш, я хочу побачити звіт. Чи в тебе з цим проблеми? 
– Я все зрозумів. 
– Ось і чудово, а тепер, – Кі-Но подивився на першого пілота, – Відчиняй двері, Далія. Подивимось, чим багатий наш новий дім. 

Двері назовню завібрували й відкрилися. Члени корабля підійшли до краю, де закінчувався пандус і починався новий світ. Зелена трава, майже бурштинова, росла всюду. У повітрі стояла волога, а ранкова мряка огортала увесь ліс. Кожен взяв з собою зброю і був напоготові. Перший крок зробила Еір, дівчина вже не могла стояти й просто дивитись. 

Шовкова трава доторкнулася до її ніг, це викликало посмішку на її устах. Слідом за нею, одразу пішов Регін, а потім всі інші. Сера тримала доньку на руках декілька хвилин озираючись, лише упевнившись, що небезпеки не має, вона пустила на землю й взяла її за маленьку ручку. 

– Хаук, дивись за ними в оба ока, – Кі-Но вказав на жінку з дитиною. - Еір, Альрік, вперед, не затримуйтесь. 

Дівчина з хлопцем повільно пішли в невідоме. Під їх ногами дуже швидко змінився грунт. Кучерявий мох заполонив все коріння, поміж котрого зʼявлялися молоді чорні ростки майбутніх ісполінів. Височенні чорні дерева здавалися сплячими, як і вся ця земля. 

Вони обійшли навколо корабля декілька разів, все було тихо. Жодної тварини, чи місцевого жителя. Вирішивши збільшити радіус руху, двоє пішли у дальню частину хащів. 

– Дивись, – прошепотів Альрік і вказав рукою вперед. 

В метрах двадцяти, на дереві сиділа, скрутившись у безліч кілець змія. Вона майже не виділялася серед місцевості. Зелено синя луска добре ховала її серед моху, але побачивши, що її помітили, вона поповзла вверх по чорному дереву. По мірі просування, змія зливалася з кольоровою гамою чорного дерева. 

– Зникла. 
– Читала, що колись щось подібне жило і на нашій планеті. 
– Напевно це було дуже давно. 
– Так, ще до катастрофи. – Еір замислилась, – як думаєш, вона може нам нашкодити? 
– Не знаю, але краще бути напоготові. Бачила яка вона величезна? 
– Десь пʼять чи шість метрів. Мені стає моторошно від цього місця. 

Листя на деревах затріпотіло, немов вібрація сколихнула їх. Щось безмовне, покликало дівчину з хлопцем до океанічних хвиль. Вони мимоволі, немов зачаровані, пішли в бік океану. Ніхто їм не заважав й ніхто не нападав. Час завмер навкруги, тиша охопила всю місцевісь, а вони все рухались уперед. 

Не пройшло і години, як ліс несподівано розступився. Яскраве сонце засліплювало очі, а на березі їх уже чекали. 

Схожі на людей, але зовсім інші. Бліда шкіра, під котрою виднілися сині вени. Чорні широко розставлені очі, без райдужки, відштовхували. Замість волосся, на їх головах було щось схоже на нитки, такого ж кольору як і шкіра. В кожного з них був маленький приплюснутий ніс, тонкі вуста. Тіла худі, але жилисті. Широкі плечі давали зрозуміти, сили їм не займати. Одягу майже не було, лише пронизана нитями луска, котра покривала їх як кольчуга. Попереду стояла жінка, трохи нижча за всіх інших, але одразу було зрозуміло, саме вона керує вояками. Лише в неї було декілька видів зброї, спис з гострим прозорим накінечником і металевий меч. У інших були лише списи. 

Вона вийшла вперед і зашипіла, магія, котра охопила Еір і Альрік зникла. 

– Я чую ваші мерзенні серцебиття! – оскалив гострі трикутні зуби заговорила вона. – Що вам тут потрібно, почвари? 
– Ви говорите як і ми? – у Еір перехопило подих, тому слова, що вона вимовила, здалися лише хрипом. 
– Замовкни! Відповідайте на питання або помрете! 
– Ми втекли з нашої планети, вона знищена. – відповів Альрік. 
– Хто вас привів сюди? 
– Наш лідер Кі-Но. 
– Яке імʼя його роду? 
– Се-Ен.