Передмова

Мадже лежав у ліжку вже кілька днів. Він не міг їсти, не міг пити, не міг нормально дихати. Біль, котра пронизувала його голову, зводила з розуму і ніхто не міг йому зарадити. Амра, лікарка зі здібностями до зцілення, декілька разів заходила до нього, щоб хоча б полегшити страждання, але все було марно. 

Не в силах стримувати себе, хлопець закричав і схопився руками за голову. Пульсуючий біль посилювався з кожною секундою! Він почав рвати на голові волосся від відчаю! Очі почервоніли, дрібні судини збільшувалися та переповнювалися кров`ю. Сльози текли без зупину. Намагаючись розгледіти хоча б щось навколо себе, він побачив лише все поглинаючу темряву. 
– Мадже! Мадже! – голосив хтось поруч, але він не впізнав голос. Він продовжив беззвучно кричати, навіть коли повітря не залишилось в його легенях. – Мадже! 

Хлопець відчув як хтось намагається стримати його, тому одразу почав вириватися з чиїхось міцних обіймів так сильно, що звалився з ліжка. Він задихався, бився головою об підлогу! Форса і Сатті старалися заспокоїти його, зробити хоча б щось! Нарешті Мадже відчув, як свідомість покидає його. За секунду до повної безтурботності повітря знову наповнило його легені. 

Форса стояла поряд з непритомним братом. Дівчина була в паніці, бо не знала як йому допомогти. Вона ненавиділа себе в цей момент, бо послухала Мадже і відпустила Зіона. Якби він був тут, то вона змусила б його виправити те що він накоїв. 

– Треба покликати Кессі, може вона зможе щось зробити. – тихо сказала дівчина та почала піднімати брата з підлоги й вкладати знову у ліжко. Сатті хотів допомогти їй, але вона зупинила його, – не треба, я сама. 
– Вона не зможе, – майже пошепки сказав хлопець. – Кессі вже була тут вчора і нічого не вийшло. 
– Це нічого не значить, хай спробує ще! – гнівалась Форса, її очі засяяли від переповнюючих її емоцій. – Вона ж звільнила його від впливу Зіона! Чи може це її провина, що з ним таке коїться?
– Я скажу їй. 
– Ні, не треба. Я сама з нею поговорю. 
– Зараз Мадже має можливість трохи відпочити. Я покличу когось щоб наглядали за ним, а ти повинна поїсти і теж трохи поспати. Амра скоро знову зайде до нього. 
– Я не перший – я останній. – шепотів Мадже уві сні, – Нікого не залишилось. Нічого не залишилось…

Форса присіла поряд з братом і поклала свою холодну руку на його гарячий лоб. 

– Я не можу зараз його залишити. – прошепотіла вона. 
– Тоді я теж залишусь, тільки спочатку принесу тобі поїсти. І йому також, можливо коли він прокинеться… 
– Я бачу тебе, я знайшов вас… – вже голосніше пролунав голос брата. Форса почувши знайомі слова, у розпачі подивилась на Сатті. 
– Про що він? 
– Знайшов вас усіх…