Розділ 36. Таємниця Ріксона

— Думаєте лише ви підготували сюрпризи? — вирішив говорити Марк, бо бачив Кіра на межі. — У нас теж для вас є. Певен вам вони не сподобаються, — сказав Марк помітивши як з обличчя зухвальця злетіла посмішка. Ріксон хотів ще щось говорити, але Марк уже розірвав зв'язок.

Від'єднавшись Марк дійсно почав нишпорити по особистих даних Ріксона. Відкривав папку за папкою, файл за файлом. 

— Кір, а скільки Ріксону років?

— Сорок один, —  тихо сказала та.

— Схоже ті гриби він пив не даремно, бо йому насправді 71 рік. Але на вигляд йому більш як п'ятдесят не даш.  І він…

— Що? —  різко запитала Кіра відчуваючи, що зараз буде щось важливе, але швидше за все неприємне. Марк кілька секунд вагався чи говорити їй правду. 

— Кольорові єдинороги, Марку, не мовчи.

— Ріксон не твій дядько…він твій дід. А твоя мама - це не його сестра… це була його донька. Тепер зрозуміло чого він так вчепився у тебе…

— Я стала ще одним його розчаруванням, як і мама. Певно він вбачав у мені наступницю. рідну кров.

— Я мало розуміюся у біології, але може ти мені поясниш, що це таке, — говорив Марк відкриваючи ще одну теку,  — бо це не зовсім схоже на ДНК, але це ось генетична інформація твого дядька.

— Кольорові єдинороги, Марку, — вдивлялася Кіра в ланцюг, що вертівся перед її очима, думаючи як би їй самій пояснити те, що вона бачить, —  Є три основні молекули з яких складається життя. Понад п'ятдесят років сперечалися, кому ж належить першість. Серед цих одиниць були ДНК. Це така довга штука, подвійна, в ній закодована вся інформація, з неї зчитуються всі процеси, копіюються молекули РНК, білки й тому подібне. Але ця штука сама по собі нічого не вміє. Вона наче просто висить, як банк даних в тілі людини і їй не доступні ніякі дії, —  розказувала Кіра демонструючи все на іншому моніторі, —  Другою такою штукою є білки. Це основа життя, ферменти. Всю працю в клітинах роблять саме вони. Всі хімічні реакції, це наче як нано-роботи, які все хапають, приєднують, перетягують. Тобто все, що відбувається в клітинах, відбувається за допомогою білків. Але знову ж таки, з білків не можна нічого скласти, бо немає зворотного зчитування інформації. З них не побудувати ДНК. І є ще РНК, — продовжувала говорити Кіра виводячи вже третю картинку, —  Що десь коливається між цими двома функціями. Бо РНК зчитує з ДНК інформацію і потім на основі цього, іншими РНК збираються білки. Так ось… довгі роки сперечалися хто ж головний - білки чи ДНК. Хтось казав, що ДНК, бо в них все, а інші, що білки. І ось РНК — це єдина молекула, що може бути одночасно і ДНК і білком.  Тобто це і сховок інформації та одночасно вона може й робити в клітині роботу. Вона може звертатися, як білки, може проводити хімічні реакції. Тут же, — повернулася вона до Марка монітор, — Явно якась мутація. Знаєш у грибів ядерний геном має проміжний розмір між геномом бактерій та вищих еукаріот. Тут же наче теж якийсь проміжний варіант між людиною і чимось явно не людський. Тут наче якесь РНКа збірна з даними з грибів людей та павуків. 

Марк слухав Кіру уважно, але все ж мало що розумів. Він знав лиш те, у що завжди вірив. А вірив він в те, що основою життя є Творець, а не просто молекула РНК, ДНК, чи білка. Він вірив у те, що оболонка людського тіла не може бути порожньою. І якщо там в ній немає душі, тоді простір займає щось інше. Хай то буде грибами, чи павуками, чи все одночасно. Людина, що втратила душу уже не людина, це мутація. 

— У природі є таке явище як мікориза, — продовжувала говорити Кіра. — Це взаємодія міцелію гриба з корінням вищої рослини. Гриби за допомогою ферментів переводять певні види речовин у розчинні форми доступні рослинам. Відтак мікоризні рослини краще переносять задуху. Мікоризне коріння захищене від нападу патогенних мікроорганізмів та інших грибів. Тепер зрозуміло чому для мого дядька не токсична отрута грибів, бо він сам частина їх. Він з ними наче як у мікоризі, розумієш?. Вони злилися один з одним, як коріння дерева з міцелієм. Так і його корінна інформація з гіфами, створивши мікоризну сітку. І причому такі от сплетіння можуть передавати не лише поживні речовини, але й генетичну інформацію. Фактично весь ліс є єдиною структурою, де мікориза грає основну роль.

— В такому разі я думаю, що й лабораторія з твоїм дядьком є один цілим. Глянь, — вказав їй Марк на зображення тих самих ниток, що тяглися з її дядька, — Це не лазерні промені. Ось лазерні промені, — говорив висвітлюючи іншу світлову гілку, — Це відростки від Ріксона. І ці ж відростки тягнуться у вакуумний простір, що сполучений з нами. Я не розумію як людина могла так зростися з грибом. Одне діло рослина, інше …

— Насправді, теоретично можливо. Знаєш раніше гриби вражали лиш невеликі площі людей. Ну там кандіда на язику, тепер же вони проникли значно глибше, розробивши різний набір ферментів. Це дозволило освоїти грибам нові техногенні субстрати - папір, пластик, гума, тканину, будівлі, волосся, пір'я, меблі, луску, кістки. Гриби стали проникати всередину тварин і людей. Зараз дуже поширені глибокі мікози, які є дуже небезпечними. Вони можуть бути у шлунку, легенях, взагалі у будь-яких внутрішніх органах. Фактично вони захопили весь світ. А мій дядько, чи правильніше, тепер сказати дід, впустив їх ще й в людську ДНК. Він щось, що не відоме нам.

— Добре, ну допустимо гриби, але для чого йому ще й павуча інформація? — не розумів Марк.

— Я думаю вся справа у харчуванні. Щоб підтримувати тіло він їв як звичайна людина, плюс приймав ті омолоджуючі гриби. Але я вже казала тобі, що в грибів і павуків схожий тип харчування. Гриби харчуються мертвими органічними речовинами, а гриби паразити поселяються на живих організмах і живляться їх коштом. Мій дядько, як павук годував їх позакишковим способом, через ось ці самі нитки гіфів.

— Тобто ти хочеш сказати, що добриво не було лише просто добривом, але поживою яку смоктав Ріксон? —  припустив Марк. На цьому запитанні Кіру вивернуло. Дівчині було гидко усвідомлювати, що людина, яка була поруч з нею стільки років, яка цілувала її, була не людиною. А чимось вкрай гидким і бридким. Чимось немислимим.