Розділ 34. Ейрін та Ейрінг

Інколи корисно втрачати відчуття часу. Простору. Думати про щось веселе коли сумно, і сміятися коли хочеться плакати. Марк ніколи не вважав себе сміливим…швидше боягузом. І зараз цей боягуз понад усе на світі боявся втратити всіх близьких йому людей. Кіра, Ейрін, тітка Айліс. Тих рідних можна на пальцях однієї руки перерахувати й над кожним із них висить смертельна небезпека. Кілька днів хлопець не полишав спроб пробитися на зв'язок з сестрою. Йому не вистачало її сміху і нескінченних розмов про єдинорогів. В Ейрін вирувало життя, дитинство, мрії, а в ньому вирували песимістичні настрої, запліснявілі думки й зневіра в майбутньому. Стало соромно. Таки він справді боягуз і простодушний хлопець. Напевно занадто простий для такої дівчини як Кіра. Йому чомусь досі не вірилося, що Кіра дійсно до нього щось відчуває. Невже все так просто? 

Несподівано браслет запікав, перериваючи його думки. Прийшло сповіщення, що сигнал встановлено. Марк підхопився на ноги. Вивів все на великий монітор. А за кілька секунд на екрані з'явилася Айліс. 

— Марку, це ти? — здивовано почув він її голос, — Де ти? Чому так довго не виходив на зв'язок? — питала названа мати з нотками хвилювання в голосі.  

— Привіт, Айліс, — розплився в посмішці Марк, — Зі мною все добре, я пройшов стажування. Не хвилюйтеся. Як ви, як Ейрін? 

Він почув як Алійс стала гукати сестру. Та швидко прибігла тримаючи в руках невелику чорну коробочку. 

— Марку! — радісно запищала сестра ледь не плигаючи в монітор. — Я так скучила, де ти? 

— Ну, я там де й казав тобі, у лабораторії. Бачиш скільки тут грибів, — говорив швидко протягуючи монітором по периметру.

— Та і що мені з тих грибів, — фиркнула мала, — А єдинороги…єдинороги там є? — питала демонстративно витягуючи маленькі ручки вперед. 

— Ні, єдинорогів, на жаль немає, — сумно стис губи хлопець, не в змозі стримати посмішку.

— А у мене є! — прямо таки вищала малеча, — Зараз тобі покажу, чекай! А то ти не вірив мені, — говорила вивалюючи йому язик і обережно відкриваючи темну коробку. Звідти одразу ж показався єдиноріжок. Він поводив себе цілком як справжній і переливався райдугою. 

— Ого, — зобразив щире здивування Марк, — Дійсно ти мала слушність, єдинороги існують! 

— Ой, — махнула дівчинка рукою, — Не будь підлизою, братику, — сміялася, — Я знаю, що він твій подарунок. Дякую тобі, Марчику. Але..але я дуже скучила, і проміняла б цього єдинорога на тебе, — сумно говорила мала випучуючи губки. 

Айліс обережно пригортала малу до себе, а Марку так хотілося бути на місці жінки. 

— Ну, треба ще трохи почекати маленька, добре? Ти мені скажи краще чого ти такого гарного єдинорога в чорну коробку засунула, гм?

— Ну так він же там спить, — говорила мала щиро дивуючись, — А від світла оживає. Люди коли сплять вони ж не рухаються. І з вимкненим світлом. От і йому треба тишу і щоб нічка була.

— Ааа, – знову зобразив щире здивування хлопець, – Дійсно, малеча, я такий дурник, — сміявся Марк, – Але що не кажи, а ти в сні добряче так копаєшся, — сміявся Марк, а мала лиш прицмокнула, – Як сильний такий, дорослий єдиноріжок.

Ейрін дзвінко зареготала закриваючи рота долонькою. 

– А що це за дівчина з тобою? – зацікавлено запитала мала кумедно витягуючи голівку, на що Марк швидко озирнувся побачивши позаду себе Кіру.

— Я Кіра, – відповіла замість хлопця, — А ти така миленька, Ейрін, – всміхаючись говорила малій, що гладила свого єдиноріжку.

– І ти теж, а ти що дівчина Марка? — питала Ейрін, а Марк відчув як щоки налилися фарбою, — Бо якщо ні, тоді мій брат дурник! – сміялася мала не дочекавшись відповіді.

— Думаєш ми підходимо один одному? — вирішила підтримати малу Кіра. Потім підійшла до Марка і приобійняла його відчуваючи як їх щоки зблизилися.

— Ну, я думаю, ти занадто гарна для нього, — роздумувала вголос малеча, серйозно примружуючи очі, — і занадто розумна, але за те Марк він дуже добрий, розумієш? — додала з таким захватом Ейрін, наче натякаючи – бери не пошкодуєш, — А ще він…ум…забула слово, – зробила губки мала бантиком, — Мам, – покликала Ейрін Айліс, що вже була в іншій кімнаті, – Як ти там, казала про Марка, що він який? Просторий? 

— Може простодушний, – хихикнула Кіра. 

— Точно простодушний, — плеснула в долоньки Ейрін, — Я не розумію, що то значить…но мама мені пояснила, що це наче як він має кольорову, райдужну таку вдачу і добре серце, як в єдиноріжка.

Марк спостерігав за діалогом цих двох новоутворених “подружок” і лиш встигав закочувати очі. Швидко вони ж поладнали. Відчував ще й сором, бо навіть шестирічна дитина, яка бачила Кіру вперше, і то крізь монітор, розуміла її більше ніж він. Та що ж це таке? Може він справді дурник?

— Ти така розумна Ейрін. І у тебе дуже гарне ім'я, знаєш на що воно схоже?

— Неа, — похитала головою малеча, — Розкажеш?

— Ну, знаєш є гриб такий…називається він ейрінг, — почала говорити Кіра, а Марк глянув на неї вовком. Ну скрізь би ці гриби тулила, якась невгамовна дівиця ця Кіра. 

— Ого, то мене що на честь гриба назвали, — захихикала малеча, — Чуєш, друже, мене звати як гриб, — сміялася дівчинка розповідаючи своєму єдиноріжку сенсаційну для неї новину. 

— Хоч смачний цей гриб? — питав вже Марк Кіру, — Чи про якусь бліду поганку дитині розповідаєш? — буркав.

— Я що схожа на дурненьку, чи як? — пирхнула Кіра, — Їстівний! Смачний, і дуже навіть корисний, — говорила, але в душі все ж буяло таки хвилювання. Бо ж вона насправді не розуміла як поводитися з дітьми. Вона і сама в певний період свого життя занадто швидко перестала бути дитиною, забувши про райдужних єдинорогів. От і намагалася чимось зацікавити малу. Відштовхувалася від того, що знала найкраще. 

— А ти мені даш спробувати цей гриб? — запитала Ейрін наговорившись з своїм “другом”. 

— Ну трішки пізніше, коли підростеш, гаразд? Бо ці гриби дітям не можна їсти, — відповіла Кіра бачачи як мала засмутилася, тож вирішила якось рятувати ситуацію, — Але я тобі покажу як він виглядає, – говорила швидко виводячи пальцями на моніторі його зображення. Мала пильно вглядалася в гриб, а потім сказала: