Розділ 32. Біокорозія

От правду говорять, що на голодний шлунок думати важко, бо скуштувавши Кіриних грибів всі прийнялися обдумувати якісь нові варіанти втечі з віртуального світу. 

— Ну гаразд, припустимо із жуком все вийде і він вкаже на коридор, а що далі? Ми ж не зможемо ось так просто взяти й стрибнути туди? - стенув плечима Марк, з сумом в очах поглядаючи на жучка, що відчайдушно намагався утекти зі світлового контейнера. Всі хочуть жити, - подумав хлопець, переводячи погляд на Кіру. Дівчина все ще виглядала не в гуморі, - Думаю, може, нам варто спробувати ще раз варіант з отруєнням гриба, що в лабораторії, — запропонував Марк сподіваючись, що гнів Кіри таки з часом мине.

— Ну можна спробувати, - байдуже озвалася Кіра, -  Але навряд чи мій дядько сидітиме і дивитиметься як ми то робимо. Так, він не знає, що я винайшла протиотруту, але він точно не простодушний…а ні, - заявила з сарказмом, – точніше бездушний, але не дурник. Ми як на долоні! Хоча, припускаю він вже довідався й про це…, - зітхнула, - Аби не довідався, що він отруєний.

— Ну припустимо я ще може якось впораюся з камерами та що робити з вікном? До нього у нас доступу немає. Ми взагалі не знаємо на якій ми висоті над лабораторією. Поки я не перехоплю доступ над віртуальним тут світом, а не можу заслонити їм видимість, - і собі зітхнув Марк.

— Тоді доведеться знову використати гриби, яких на щастя тут є вдосталь, – примружила очі Кіра, явно щось замисливши.

— Ну ці гриби прямо таки всемогутні, – закотив очі Марк.

— І які у тебе є ідеї, дитино? - втрутився Роберт.

— Біокорозія, – коротко відказала Кіра.

Марк лиш періодично крутив очима намагаючись збагнути що то, щоб вкотре не здаватися дурником.

— В умовах негативного атмосферного впливу, ну там кислотні опади, руйнування озонового шару, скло матеріали підлягають біокорозії, та втрачають свої експлуатаційні властивості, такі як блиск світлопроникність, механічна цінність. В основній проблемі ушкодження скломатеріалів мікроорганізмами важливе місце займає саме біокорозія оптичних стекол для лінз біноклів, фотоапаратів, мікроскопів і навіть телескопів. І вона відбувається не лише в умовах тропічного клімату, але й в умовах звичайного. Тобто, ми теж можемо спричинити корозія його телескопного вікна, а це, зробить видимість неможливою.

— То гриби теж можуть спричинити корозію? — уточнив Роберт.

— Звісно, — радісно сказала Кіра, — Плісняві гриби цілком на це здатні, — говорила, а Марк якось дивно пирхнув. Кіра глянула на нього неоднозначним поглядом і запитала:

— А чого це ти пирхаєш постійно, як кінь?

— О…схоже простодушний дурник тепер матиме кличку — коняка, — розвів руками хлопець.

— Ну хочеш, поні будеш, бо до жеребця явно не дотягуєш, — і собі пирхнула дівчина. Марк лиш знову закотив очі й глянув на Роберта питальним поглядом, мовляв, що з цією дівчиною не так, —  То чого пирхав? – не відставала Кіра.

— Та так, згадалися фантастичні залякуючі розповіді твого дядечки.

— Хмм, – зім'яла губи Кіра, — І що за розповіді?

— Кіра ти серйозно? — склав руки на грудях Марк.

— Цілком, — і собі повторила його жест дівчина.

— Колись він мені розказував про якусь там космічну станцію, яку колонізували гриби, розмножившись на ілюмінаторі. Якщо коротко, — як на духу випалив Марк аби та відчепилася.

— Ілюмінатори з надміцного скла були, обрамлені титаном, були зруйновані колонією грибів… — вже говорила наче сама до себе Кіра.

— І що б то значило? — питав Роберт як в Марка, але насправді в Кіри.

— Та мені по чому знати? — роздратовано пирхнув хлопець, — Що ми всі тут змутуємо і полетимо в космос?

— Ні, — похитала головою Кіра, — Гриби це наша пастка тут, але й можливо і вихід звідси…

— Пропонуєш з них побудувати космічний корабель і вилетіти, — насмішкувато знову пирхав Марк.

— Та ні Марку, ми ж не в казці живемо…

— Угу, швидше в кошмарі, — бовкав, той.

— Але й не у звичайному світі, у віртуальному світі, фантастичному світі.

— Кіро, дитино, це все чудово, але як це зарадить нам? – втрутився, нарешті, Роберт.

— Пропоную випустити “джина” із пляшки, — потерла вона руки.

— І що навіть можна три бажання йому загадати? — всміхнувся Марк. 

— Ну…а якби у тебе було лише одне бажання, щоб ти загадав? 

— Вибратися звідси й знищити лабораторію твого божевільного дядька.

— Це вже два бажання, рахувати не вмієш чи що? — пирхнула дівчина знову закладаючи руки на грудях, — А третє тоді яке? 

— Третє я не стану озвучувати, — сказав, і собі повторив жест Кіри Марк.

— А хтось хоче дізнатися моє бажання? — не витримав Роберт, нарешті розчепивши злісні погляди цих двох. 

— Ви напевно хочете жити, — сумно сказала Кіра.

— Можливо, але хочу бодай спокійно померти, — зітхнув чоловік, — Тому попрошу вас не сваритися, — говорив підходячи до цих двох і стаючи посередині. Потім приобійняв їх за плечі й притис до себе, — То як виконаєте це моє бажання, чи мені таки звертатися за допомогою до джина? — сміявся.

Кіра та Марк тепер пропалювали поглядами Роберта, а не один одного.

— Що ж… бачу, ви вже остигли трохи, а то розчервонілися, як мухомори й плювалися отрутою один на одного, як бліді поганки. А ви ж насправді, не поганки, діти, я ж бачу, - всміхався Роберт, - бачу ваші душі навіть під їхніми хітиновими панцирами, навіть збільшувальне скло не потрібне.

— В такій формі мені моралі, ще ніхто не читав, - всміхнувся Марк.

— Все колись буває вперше. 

— Біокорозія, звісно, чудовий варіант, проте як нам дістатися до вікна…ми навіть не знаємо на якій воно від нас відстані.

— Слиз? — прикрила одне око Кіра, –  Але він на жаль не спричиняє корозію…

— Слухай, а ти пам'ятаєш розказувала мені про якихось грибів лобстерів?

— Гриби лобстери? - втрутився Роберт, - так, а чому мені досі ніхто не готував грибів лобстерів? Це ж напевно дуже смачно, я в житті не пробував лобстерів.