Розділ 31. Чути!

Ріксон стояв, дивлячись у  вікно віртуального світу. “Мурашок”ставало все менше і це злило його ще більше. Чому досі не вийшло створити ні одну підконтрольну людину? В чому ж причина? Формула вірна, спори розсіяні, а люди все ще замість того, щоб перетворюватися на зомбі, продовжують гинути. 

— Патерне, – почав говорити вчений, холодним як лід голосом, — Поясни мені, чому досі у нас немає рабів? Чому ці кляті спори розривають їм мозок, замість того аби керувати ним?? 

— У нас є одне припущення, та боюся воно вам не сподобається, — несміливо почав говорити чоловік в костюмі.

— Мені поки що, ще нічого не подобається! Нічого! Втямив? Ви переводите мій піддослідний матеріал, а толку з цього нуль! Нуль!!

— Зате ми отримали симптоми характерні при отруєнні певних видів, а також продовжили час світіння люмінесцентних грибів, — швидко почав говорити чоловік, шпортаючись в якихось електронних паперах. Він все ж мав надію, що бодай якісь результати трохи пом'якшать Ріксона, проте той прийшов у ще більший гнів. 

— Це все мені не потрібне! — гаркнув він, вириваючи з рук чоловіка електронні папірці, — Мені треба отримати людей-зомбі? — прогарчав Патерну в обличчя, хапаючи за костюм. Потім на нього знову напав приступ кашлю.

— І все ж, я б радив вам звернутися до лікаря, — вичавив з себе Патерн.

— А я б радив всім вам не зволікати, бо скоро мурашки закінчаться, і що ж я робитиму тоді? — хижо всміхнувся чоловік, — Де ж я братиму новий матеріал для себе? — говорив крокуючи по кімнаті, - Може він тут…у цій лабораторії, — обвів Ріксон руками приміщення, — А може він прямо переді мною, — сказав тикаючи Патерну в груди світловим ножем, який несподівано дістав, — Просто не говори дурних промов, Патерне, і все буде з тобою гаразд, — всміхнувся, ховаючи ніж назад, — І не давай порад, які мене виводять із себе, домовилися?

 Патер лиш ствердно кивнув.

— Ну от і чудово, радий, що ми порозумілися. То яке там у вас припущення?

— Ми думаємо, що справа в людській душі.

— В чому? — аж перекосився Ріксон, — В людській душі? — перепитав з огидою.

— Так, ми перепробували всі варіанти, механізми, ферменти, техніки…залишився єдиний варіант — душа. Багато хто ідентифікує її з волею, і навіть божественністю, та ми не знаємо напевно…

— От і не говори мені нікчемних припущень, поки не знатимете напевне. Ще скажи що і ти віриш у Творця, християнство і тому подібну дурню.

— Ні, але ми вже не знаємо, що думати. 

— Я поясню тобі дещо, Патерне, — сказав Ріксон, виводячи перед собою пігулку яскраво червоного кольору, — Є теорія, що християнство лежить в культурі споживання грибів цитоделіків. І Джон Аллегро, це англійський археолог, інтерпретує твердження, що Ісуса не існувало, а це лиш міфічне творіння перших християн під дією психотропних екстрактів грибів.

Ріксон стиснув в руках світлову пігулку і вона матеріалізувалася в його долонях яскравою капсулою.

— Випий це, — простягнув він її Патерну, — Тут міститься мусцимол. Це основна психоактивна речовина, що міститься в грибах роду мухомора.

Патерн недовірливо взяв капсулу.

— Пий, не бійся, тут лиш мікродоза цього гриба. Це не достатньо, щоб вбити тебе самого, але достатньо, щоб вибити дурні ідеї у твоїй голові. Під дією цієї речовини, ти побачиш світ по іншому. Ти — сам творець свого життя, а ці мурашки, — вказав він на вікно рукою, — лиш твої раби. 

Зрештою чоловік в костюмі випив капсулу і за кілька хвилин все попливло кольоровими плямами й набуло різнобарвних фарб. А на фоні чувся регіт Ріксона.

— Ну що, Патерне, бачиш вже єдинорогів? - реготнув вчений, але зрештою прибрав посмішку, - Бачу Кіра і Марк досі живі..значить моя люба племінниця таки знайшла протиотруту для себе та Марка. Що ж молодець, але зрештою, їм і так не вибратися звідти, і навіть їх кольорові мрії про любов цього не змінять. Що ж, раз вони не хочуть вмирати, тоді настав час вмирати їхньому другу! - говорив вдивляючись в мурашку звану Робертом.

###

— Що малий, не подобається тобі твоє нове помешкання? - говорила Кіра з жуком, що повзав у світловому контейнері, - Ну вибач, - сумно знизала плечима, - Але на тобі буде важлива місія, дружок. Правда вона смертельна, проте…

— Кір, ти дійсно думаєш він чує тебе чи як? - не витримав Марк, що уже двадцять хвилин слухав діалог…чи вірніше монолог Кіри з жуком.

— Ну знаєш, - пирхнула Кіра, нарешті відриваючись від контейнера, - Наявність вух, ще не означання вміння слухати, - натякала вона явно на Марка, але той, як завжди не доганяв, - Он гриби, - піднесла вона до обличчя тарілку з ними, - Глянь суцільні вуха, а глухі як пень, з якого я їх зрізала! - бовкнула, і прийнялася промивати їхній майбутній сніданок.

— Деякі люди серцем слухають, - видав якусь дивну і неоднозначну фразу Марк. Ну все ж краще ніж нічого, - подумалося Кірі.

— Суперечить твоїй логіці, ти ж тільки хвилину тому казав, що у жука вух немає, тому він і не чує.

— Вибач.., мабуть, я занадто простодушний дурник, щоб підтримувати цю розмову, Кір, бо я втямити не можу, через що ти злишся на мене постійно! - вперто намагався зрозуміти причину злості Кіри хлопець.

— Чув, дружок? - знову заговорила Кіра з жуком, - Марк як завжди не в темі, - хіхікнула, на що хлопець лиш безсило розвів руками.

— Що готуєш? - вирішив змінити тему розмови Марк. Він підійшов до неї ближче і приглянувся до вмісту тарілки. Потім скрився.

— Вуха, я ж казала тобі! Чим слухав?

— Ну я думав, це лиш назва, а тут такий вигляд наче це і справді вуха якісь…

— Ну так назва і походить від їх вигляду, - реготнула, - Це ось аурікулярія вуховидна чи гриб муер…хоча мені найбільше подобається назва Юдине вухо.

— О то гриби теж можуть бути продажними, - всміхнувся хлопець, наважившись взяти до рук одне вушко.

— Ахаха, ні. Але ходить легенда, що Юда Іскаріот, повісився на бузині…і от якраз на ній і любить рости цей чудо-гриб.