Розділ 30. Лови жука!

  У Кірі все менше залишалося надії. У її голові було все менше ідей…а от нав'язливої симпатії до Марка було все більше! Кіра аналізувала їх невдалі ідеї, безшумно гортаючи перед своїми очима віртуальні картинки. Динаміт - потягла пальцем догори. З'явився напис - видалити? так - натисла Кіра. Отруїти гриб - теж не спрацювало, але воно і не дивно. Адже отрута не дорівнює протиотрута…як взагалі вони розглядали такий безглуздий варіант? Видалити! Зате серце її отруїли…остаточно і немає проти цього ліків і ніякого спасіння! Почуття проросли в ній як кордицепс, безвідворотно вбиваючи стару Кіру. І ось яка вона тепер? Беззахисна, керована сліпим коханням як жучок, що хоче сприятливих умов для свого серденька, занадто чуттєва, слабка? Хіба так має бути коли любиш?

    Але все ж пригадуючи Марка всміхнулася. Так вона тут з ним в несприятливих умовах, але байдуже! Все це чомусь відходило на задній план…все взагалі йшло не за планом. Мимоволі пригадала, як цей простодушний назбирав хибних лисичок…от тобі й сніданок, Роберте. Від щирого серця, але він був би останнім у вашому житті, - хіхікала зі своїх думок дівчина. І раптом її осяяло…лисички…сприятливі умови…кордицепс. Зірвалася і побігла до Марка. Ну звісно, а той собі спить…і коли тільки виспиться?

- Здається у мене з'явилася ідея, як нам знайти, де тут вихід! - гучно крикнула. Той одразу ж виріс як гриб на ліжку і сонно витріщився на дівчину. Таке, Кіру геть не влаштовувало, тож вона вирішила витягти з свого браслета чудо-сурму.

- О…ні…ні, ні, - остаточно прокинувся Марк, - Тільки не це, благаю! - просив закриваючи вуха.

Кіра примружила очі, але потім повернула інструмент назад у сховок.

- Думаю ти маєш слушність, - криво всміхнулася, - Не варто привертати сторонні вуха, коли твої вже наче налаштувалися слухати мене, - реготнула.

- Я готовий тебе уважно слухати, - сів Марк на ліжку, розтираючи обличчя. Волосяні антени смішно стирчали, чим смішили Кіру.

- Я бачу, ти налаштувався на зв'язок, - хихикала.

— Ну наче як, – не зрозумів Марк її натяку.

— Ну так от. Інформація про те, що ми не під мікроскопом, а під телескопом наштовхнула мене на одну ідею.

— Я самі вуха, — уважно сказав їй Марк нарешті остаточно прокинувшись. Така його фраза чому дуже розсмішила Кіру і вона несподівано заявила:

— І дякую, я вже знаю, що сьогодні готувати на сніданок — гриби вушка.

— Чудесно, — сказав той якось геть беземоційно.

— Гаразд, повертаємося до нагальнішої проблеми. Ну так от…комахи вони ж теж керовані грибом кордицепсом. Гриб, він заражає їх з метою знайти для себе оптимальні умови проростання. Комаха, в таких випадках, підіймається вгору ну десь скажемо на дерево, бо там світліше, безпечніше і тому подібне. Якщо порівняти наші умови тут з тими, що у лабораторії, заражена комаха, звісно обере лабораторію. Там створені оптимальні умови для вирощування грибів. Тому гриб змусить комаху податися туди. А ми вже прослідкуємо за її діями й зрозуміємо, де вихід. 

— Ну звучить доволі обнадійливо, але де нам тут знайти комаху? Серед живого тут лише ми й гриби.

— Ну ось і відповідь.

— Ти що комаху в браслеті сюди перенесла? – примружився Марк.

— Що? – скривилася Кіра, — Ти ж краще мене знаєш, що в браслет не можна запхати живі істоти.

— Тоді де нам комаху тут взяти?

— У грибах шукати! Гриби ж тут реальні, з нашої лабораторії. А зокрема нам потрібні лисички. Ходімо! – підійшла Кіра до Марка і смикнула його за руку.

— Та легше, — обурився той, 

— Ой, який ти ніжний, – розсміялася, — От і радій що не за вухо.

— Ти сьогодні прямо таки щадиш мої вуха, — кривився Марк.

— Шукай лисички, давай …або вбий у пошук, так буде швидше.

За кілька хвилин локацію проростання лисичок було знайдено і вони, використавши функцію переміщення, були вже на місці. Проте багато лисичок не було, бо якщо Кіра знала багато їстівних грибів, то більшість з тих, хто потрапив сюди, брали лиш перевірені.

— Скажи хоча б що ми шукаємо?

— Жука-ковалика чорного або хоча б його личинку.

— Я десь таке чув, що лисички якби не червиві гриби.

— Це не зовсім правда, але як бачиш до них чіпляється інша зараза, тому давай розривай кожен і дивися, що там всередині. 

— А на що воно схоже?

— Та ну личинка як личинка, на гусеницю схоже…жирне і товсте.

— І напевно бридке.

— Не без цього.

Якби в лабораторії Кіра раділа такому чистому врожаю, то тут серце падало у п'яти. Навіть Марк з його комахофобією сподівався знайти щось у грибах. Розкривши ще одну лисичку, на автоматі вже тягнувся до іншої як відчув щось на руку.

— Кольорі єдинороги! – заверещав стріпуючи з себе комаху.

— Що ти робиш, дурнику! – гримнула на нього Кіра, — Лови його, лови! Марку, — турнула його Кіра по плечах, — Лови жука!

— Я не братиму це в руки, — говорив спостерігаючи за тим, як Кіра відчайдушно намагалася зловити комаху.

— Ловитимеш! Бо інакше він зараз розправить крила і втече, а ми ні!

Зрештою, Марк опанував себе і витяг з браслета світловий контейнер. Накинув його на жука і якраз вчасно, бо той вже розправив крила і хотів явно втекти від нападниці.

— Ну все жук у нас, — сказав до Кіри простягаючи їй світловий контейнер, наче боявся, що жук пробереться до нього знову на руку, — І що тепер? – спитав у Кіри, яка з посмішкою розглядала їхній вилов, а Марку аж до горла підступало. В голові чомусь обмірковував варіант – а чи їсти йому взагалі лисички коли-небудь, враховуючи, що там можуть траплятися ось такі кіндер-сюрпризи.

— Тепер нам треба заразити спорами кордицепсу жука. Але от кордицепс тут не проростає, тому варіант у нас лиш один.

— А як же люди тоді ним заражаються?

— Я гадаю, що всі хто тут, були заражені в перший же день. Ріксон лиш пророщує спори, обираючи жертву та час. 

— І що ж то за варіант? — зі страхом запитав Марк, насправді уже знаючи відповідь.