Розділ 28. Ти як псилоцебе синіюча))

   Кіра і Марк знову поверталися мовчки, але цього разу йшли поруч один біля одного, тримаючись за руки. Але можливо, вони трималися не просто за руки, а за власні душі, що сплелися між собою. Чомусь їсти перехотілося, все що хотілося — вижити. Наче до цього зводилися всі їхні думки та увесь простір.

— Ми так і не дійшли до гриба-яєшні, — вичавила з себе Кіра, — Роберт, мабуть, досі чекає. Але пусте, він і так вважається неїстівним.

— Тобто як не їстівним? — аж затерпнув Марк, — Ти настільки ображена, що готова була того…мене отруїти?

Тепер вже Кіра випочила на Марка очі. Який же дурник!

— Неїстівний це не означає отруйний, це може означати не вивчений до кінця або несмачний.

— Але це не виключає того факту, що він може бути отруйним.

— Ну не виключає, — байдуже стенула плечима Кіра, на що Марк лиш пирхнув.

— Чудова нагода випробувати…

— Слухай Марку не драматизуй! — не стрималася Кіра і вибухнула. — Я б ніколи не підсунула тобі щось таке як дядьку! 

— Та невже? А звідки мені знати?? Я для тебе ніхто..

"Ніхто" — аж різонуло Кірині вуха. Отже, ніхто…стало боляче і навіть якось гидко.

— Ну в сенсі, що якщо ти дядька не пожаліла, то…

— Господи, Марку! Роберт правий, твій тупізм інколи вражає! Мій дядько вже давно не мій дядько, це щось…хтось невідомий мені. Ти людина яка ближча мені ніж будь-хто і ти думаєш, я б тебе ось так взяла і отруїла, так?? Якби ти був для мене ніким я під не потрапила сюди…, — на одному подиху випалила Кіра. — Я багато досліджувала цей гриб в лабораторії, тому навіть якщо він і отруйним я б обов'язково нам допомогла.

— Угу. Нема гриба-яєшні то й нема, — знизав плечима, — Не сильно я і розчарований. І Роберт теж думаю не буде, якщо уточнити йому деталі. Нічого, з’їмо звичайні лисички, — сказав хлопець згинаючись, щоб нарвати грибів, що були прямо перед ними.

— Схоже це ти вирішив вбити Роберта раніше часу, а не я? — запитала Кіра легко посміхаючись, і зупиняючи руки Марка дотиком своїх. 

— Чому? — не розуміючи запитав хлопець, що розчервонівся як рак.

— Це хибні лисички, так би мовити, вони отруйні, — спокійно пояснила Кіра, — У грибному світі майже всі їстівні гриби мають своїх отруйних двійників, наприклад білому грибу є як прототип сатанинський гриб, а ось це хоч і схоже на лисички, проте це не вони.

— Я все ще такий дурень у грибах як і був, — сказав Марк стискаючи губи, — Не знаю, щоб я без тебе робив. 

— Знаєш кого ти мені нагадуєш? 

— Кого?

— Псилоцибе синіюча (psilocybe cyanescens), — відповіла Кіра забираючи руку з його долонь.

— Це хоч щось їстівне? — запитав хлопець зітхаючи й висипаючи з рук “лисички”.

— Ну ні, — розсміялася Кіра, – Взагалі то це дуже отруйний і навіть галюциногенний гриб, але зате доволі привабливий, — додала знову беручи Марка за руку, а той знову почервонів. 

— І яка ж між нами схожість? 

— Якщо доторкнутися до цього гриба його плодове тіло змінює колір, воно синіє, а ти червонієш кожного разу коли  я торкаюся тебе, — хихикнула, — Взагалі цей гриб може змінювати колір залежно від умов в яких знаходиться.

— Останнім часом довкола мене постійно і кардинально змінювалися “погодні” умови, — всміхнувся хлопець, сильніше тримаючи Кірину руку.

— А взагалі в цьому грибі є дуже небезпечні речовини — псилоцибін та псилоцин. Вони є психотропними та туманять розум. По-суті, це наркотики, що викликають залежність. З такою залежністю не справитися самотужки, а часом вона навіть може призвести до смерті, – говорила Кіра явно натякаючи на залежність від Марка та її почуттів до нього, але чи зрозуміє він цей натяк? 

— Ніколи не чув, щоб почуття до людини прирівнювали до галюциногенних грибів, — хмикнув Марк всміхаючись, — Кір, а ти …ти не шкодуєш, що зав'язалася зі мною, що ми зрослися з тобою як опеньки з пеньком, — все що міг придумати Марк з грибних асоціацій, — Пеньок це я, – додав на всякий випадок, — Адже я дійсно …ну ми справді можемо загинути тут.

— Навіть якщо то і були якісь твої тимчасові галюцинації щодо мене, то це були найкращі галюцинації в моєму житті, які я бачила – сумно сказала йому Кіра. 

— Тоді що будемо готувати? – чомусь змінив тему Марк, чим знову зіпсував настрій Кірі.

— Пропоную ось це, — відповіла Кіра вже без посмішки зрізаючи світловим ножиком з будівлі якийсь жовто-оранжевий ріллястий гриб.

— Виглядає як щось отруйне, ну судячи з яскравого кольору, — пояснив Марк.

— Угу, знаєш деякі яскраві почуття теж інколи виявляється можуть бути отруйними, — відрізала Кіра, тримаючи в руках гриб, натякаючи своїми словами на їхні з Марком почуття.

— Це ти про яскраву ненависть твого дядька до мурах, — ввів Кіру у ступор Марк своїм запитанням. Дурник цей, Марк. Недоумок — обурилася Кіра, але потім вимушено всміхнувшись сказала:

— Ну нехай буде про нього, — бовкнула дівчина собі під носа.

— І що навіть не буде лекції про цілющі властивості цього….до речі, ти так і не сказала як він називається, — розвів руками Марк, не розуміючи в чому причина злості Кіри цього разу.

— Ти теж нічого так і не сказав, — знову швидко пробомкала, — Це трутовик сірчано-жовтий.

— Назва багатообіцяльна, — пирхнув хлопець, — Сподіваюся він називається трутовиком не через те, що труїть, — додав, а тепер вже пирхнула Кіра.

— Ну по іншому він називається летипор сірчано-жовтий (laetiporus sulphureus), о і повір у нього дуже високі смакові та інші властивості! – говорила Кіра наче з якимось сарказмом.

— Навіть так, – вигнув губи Марк, ну то давай, просвіти мене, – говорив він, намагаючись хоч таким чином уникнути гнітючого мовчання. 

— Його серед людей називають лісним курчам, бо він на смак нагадує курку. Наскільки знаю Роберт полюбляє м'ясо, тому думаю він не засмутиться через те, що їстимемо не яєшню.

— Ну, куряче м'ясо і я люблю, — облизався Марк всміхаючись, але Кіра все ще свердлила його суворим поглядом, тож він закотив очі та запитав, — Дай вгадаю напевно він ще й від онкології допомагає…ага, яку на жаль досі так і не позбулися.