Розділ 27. Він продовжує тупити

Зранку в Кіри був лихий настрій. Марк ходив виляючи перед нею своїми волосяними антенами, наче намагаючись вловити зв'язок з її оптимістичним настроєм. Та оптимізмом від дівчини аж ніяк не віяло. Тому хлопець лиш перезирався з Робертом мріючи про сніданок. 

— Що то з нею? — штовхнув Роберт Марка у бік, намагаючись прояснити ситуацію.

— Я не знаю, — у відповідь прошепотів хлопець, — Вночі нормально наче поговорили з нею, а на ранок, ось це…може вона розчарувалася, що з вибухівкою нічого не вийшло.

— Ні, вона на відміну від нас з тобою від початку розуміла, що план провальний, — задумливо шепотів Роберт, — Хм…судячи з її косих поглядів саме у твою сторону, зла вона на тебе.

— На мене? — щиро дивувався хлопець. 

— Ага, — остаточно і твердо констатував Роберт, — Точно на тебе, — примружив очі чоловік, — Чесно кажучи не розумію чим її міг образити такий дурник як ти, хлопче, але факт, залишається фактом, — похитав головою чоловік, на що Марк закотив очі й знову глянув на Кіру, що все ще злісно п'ялилася, як вияснилося не на них обох, а лиш на нього. 

— Хоча, — знову почув Марк шепотіння Роберта в себе під вухом, — Думаю відповідь криється у твоєму тупізмі, хлопче, — всміхався Роберт, а Марк не тямуще кліпав очима.

— І за що я маю перепрошувати? — запитав хлопець закладаючи руки на грудях.

— Ну не зовсім перепрошувати….ум…швидше, яке ж тобі дурнику натякнути? — вагався Роберт.

— Може просто сказати на пряму, — закочуючи очі сказав Марк. —  Бо дурник типу мене не завжди й жарти то розуміє, — шепотів прицмокуючи.

— Гаразд, на пряму то напряму. Тобі подобається Кіра? – запитав Роберт наче на вухо, але достатньо голосно, щоб ніби це почула і дівчина. Марк одразу ж залився фарбою, а браслет на руці став пікати, сповіщаючи про надто високий серцевий ритм, — От і скажи їй про це, — прошепотів чоловік хлопцю на вухо і пішов до Кіри.

— Дівчинко дорогенька, ми будемо сьогодні снідати, чи помремо голодною смертю? — намагався приязно і тепло говорити чоловік, — Я не прошу вишуканих делікатесів, але бодай яєшні я б з'їв, — все ще говорив до Кіри підморгуючи Марку.

— Яєшню кажете, - замислилася Кіра, — Що ж тоді мені на думку спадає гриб Cortinarius rotundisporus. Він не надто...ммм.., - якось дивно протягнула Кіра, - популярний для вжитку, але ззовні шапочка дуже нагадує яєчню. Смак, якщо чесно мені не відомий, але будем експериментувати. Марку, а в тебе зараз активна функція пошуку? — питала Кіра таким сухим голосом, що Марку аж захотілося пити.

— Активна, – коротко відповів він.

Тоді Кіра вивела монітор і вбила в пошук назву гриба. За кілька секунд їм показало, що потрібний гриб зростає біля будинку 32.

—  Хто зі мною по яєчню? — питала, а Роберт відповів:

— Марк, — на що хлопець налякано випучив очі, — Він дуже хотів з тобою поговорити, але занадто простодушний, щоб зважитися, —  підморгнув Роберт юнаку.

— Ну то ходімо, — гостро кинула Кіра до Марка.

— Марку...сину, на секундочку, — зупинив їх чоловік, — Маю дещо сказати тобі.

Кіра закотила очі й заклала руки на грудях. Марк же підійшов до Роберта, а той схопив його за вухо і притяг до себе:

— Ай, — зойкнув хлопець, чим трохи насмішив Кіру.

— І не здумай навіть знову натупити, — шепотів йому Роберт, — І ні в якому разі не використовуй функцію переміщення, не спішіть, пройдіться, погуляйте, подихайте грибним запахом, помилуйтеся краєвидами, один одним врешті-решт. 

Марк слухав і лиш закочував очі. Роберт невдоволено пирхнув і сказав:

— Ні, на такого дурника як ти немає чого покладатися, — тоді вивів з Маркового браслету функції на монітор і натиснув заблокувати функцію переміщення.

— Що …що ви робите, а може вона сьогодні буде нам потрібна.

— Угу, — мугикнув чоловік дивлячись на Марка, а то тоді натис іншу кнопку — заблокувати всі функції на сьогодні, — Так, — радісно сказав Роберт сам до себе натискаючи на підтвердження операції, — А ти хлопче, розблоковуй інші свої функції, чув мене. Не тупити! Вперед, — підпихнув він його за плечі до Кіри.

Коли Марк з Кірою вже були за дверима чоловік сказав сам до себе:

— Я не знаю, що ви робитимете, коли мене не стане? — знизав Роберт плечима сумно всміхаючись.

Кілька хвилин вони йшли мовчки. Інколи вони зустрічали поодиноких осіб, які теж лиш мовчали та дивилися на них з-під лоба. Атмосфера, попри навколишню колоритність, була гнітючою. Марк ніяк не наважувався вичавити з себе бодай слово. Так і йшов періодично почухуючи потилицю. 

— Може використаємо функцію переміщення не втрималася Кіра? — не витримала Кіра і таки порушила мовчання.

— Не вийде,  — розвів руками Марк, — Роберт заблокував всі функції на сьогодні.

— Навіщо? 

— Щоб я розблокував інші функції.

— Наприклад?

— Ну, наприклад, функцію примирення, — сказав їй Марк обережно хапаючи за руку.

Кіра озирнулася глянувши йому у вічі. Потім витягла перед ним монітор і стара прогортувати іконки.

— Хм…, — задумливо говорила примруживсь, — Щось не бачу я тут такої функції, — стенула вона плечима, перебравши всі іконки. 

— Кір, — сказав Марк прибираючи монітор з-перед очей, — Дурником завжди був я, тобі ж….ці налаштування геть не личать, — легко всміхнувся він, — знову беручи її за руку, — Я тебе чимось образив? – питав вглядаючись їй в очі. Ймовірно шукаючи там відповідь, та наразі ніяк не знаходив.

— Ні, — відповіла Кіра, знову повертаючись йти. Марк лиш немічно розвів руками й поплентав слідом.

— Ну а що тоді?....що не так? — запитував їй вже у спину.

— Нічого, — почув він лаконічну відповідь. 

Нічого, — подумки повторив Марк, — нічого то нічого, — повторив ще раз ніби таким чином запевняючи, що все гаразд. Інколи машин легше зрозуміти ніж людей, хоч вони й складні механізми. Марку здавалося, що навіть гриби йому легше зрозуміти ніж ось зараз Кіру.