Розділ 24. Кордицепс

Ріксон стояв і дивився як місто під склом потрохи ховається в темряві. Але ще темнішими ставали його думки. Чорна злість окутувала його липким павутинням, але він зовсім не хотів з неї вибиратися. Все що хотів Ріксон - ловити в її сіті всіх, хто так чи інакше не дотримувався його плану. Йому було байдуже на всіх, хто був по ту сторону скла, проте все ж залишки якоїсь прив'язаності до племінниці шкребли середину. Але це було не тому, що хвилювався за неї, а через власну гординю, яка не могла сприйняти той факт, що його племінниця, та яку він врятував, виростив, в результаті вибрала не його, а простодушного дурника. Першого, що трапився їй на шляху! Ріксона це просто дратувало. Бісило. Неймовірно злило.

— Патерну, ти знав, що під мікроскопом доступні якісь оновлювальні функції? 

— Тобто оновлювальні функції? — здивувався чоловік у костюмі, — Ми все власноруч перевіряли перед запуском, але нічого підозрілого у грі не було… — говорив чоловік у костюмі, а Ріксон майже закипівши розвернувся і схопивши того за комір просичав:

— Вважаєш мене геть дурним, так??

— Ні, ні…, — як вуж звивався той, намагаючись звільнитися з чоловічих рук, – Ви про нові іконки, що з'являються? — питав заглядаючи під скло, де Марк якраз зробив одяг Кіри осяяним.

— Про них, про них, Патерну! — гаркнув Ріксон.

— Так вони ж безобідні, — всміхнувся той, на що вчений все-таки випустив його зі своїх лещат, — Ми все перевірили перед запуском. Ну не треба забувати, що це не просто віртуальна реальність, а ще й комп'ютерна гра, тому такі функції цілком логічні…Що правда… — зам'явся той.

— Що? — рвучко запитав Ріксон озираючись на чоловіка в костюмі.

— Одну іконку нам не показувало, і ми так і не знаємо, що то за функція, — майже видавив з себе Патерн.

— Як то ви не знаєте? — знову закипав Ріксон, — Як то ви не знаєте?? — вже кричав він як все себе, — для чого тоді було поспішати, якщо не розібралися до кінця? Ви геть всі тут телепні чи як?

— Ви самі наполягали на швидкому запуску цієї гри.

— Так, я наполягав! Бо я чекав на це усе своє життя, а тепер ти заявляєш мені, що щось може піти не так??

— Ні, я не казав цього, — аж глитнув чоловік, — Ці іконки не так вже й важливі, вони не здатні діяти поза межами банки, в яку ми їх помістили, тому не хвилюйтеся. Ну пограються вони у детективів, у рятівників світу, ну і нехай. Та їм не вибратися звідти. Повірте мені.

— Я знаю, Кіру, Патерну, — напрочуд спокійно говорив Ріксон, — Вона не з тих, хто здається. Ти знаєш, що ці два павучки Марк і вона, мають бути останніми, хто залишить те місто. Я хочу, щоб вони борсалися там, і нічого не могли вдіяти. 

— Я розумію вас, — скупо всміхнувся Патерн, — Так і робимо, то може поки прибрати того їхнього нового дружка….Роберта? 

— Ще зарано. Потрібно, щоб вони ще більше зблизилися. От тоді то і приберемо його. Щоб моя Кірочка відчула, як то втрачати того, хто був для тебе дорогим. 

###

Марк та Кіра вирішили залишити Роберта і піти до себе. Дівчина розуміла, що план, швидше за все провальний, але сидіти та чекати смерті хіба варіант? 

— Марку, тобі треба поставити якісь захисні бар'єри, щоб …щоб Ріксон не міг дістатися до твоєї сім'ї. Бо якщо експеримент провалиться, то Ріксон не дотримає слова. Хоча я певна, що він не дотримає його у будь-якому разі. 

Хлопець добре пам'ятав як безумний вчений провів світловим ножем по моніторі де було лиш зображення Ейрін, але сестра отримала справжній поріз.

— Так…маєш рацію, я працюю над цим. Проте не думаю, що на цьому експерименті все закінчиться, Кіро. Ну не вийде цей, набере нових людей.

Кіра лиш невтішно похитала головою. Гнітили її якісь важкі думи й вона нагадувала квітку, що в'янула. 

— Експеримент не вдасться повторити…принаймні в найближчі роки. 

— Хм…і чому кордицепс закінчиться чи люди? - хмикнув Марк. 

— Ні…кордицепс, той що вирощений в нашій лабораторії не підходить для експерименту. Годиться лиш той, що виріс в природних умовах в Тибетських горах. 

— То в чому проблема? Назбирає нового…

— Ти не розумієш. Взагалі знаєш який гриб найдорожчий у світі?

— Знаю, ти вже просвітила мене в цьому питанні…трюфель, - переможно всміхнуся Марк.

— А от і ні, - тепер вже переможно всміхнулася Кіра.

— Як ні? Ти сама мені таке говорила.

— Ну говорила, але це серед тих грибів, які вживають як їжу, а взагалі найдорожчим є кордицепс. Він, на хвилиночку, дорожчий за золото. 

— І навіть за життя людське? - сумно чи то питав, чи то констатував Марк.

— На жаль так…цей гриб проростає на початку травня. Він проростає в Гімалаях на висоті 4-5 тис. кілометрів. Збори гриба тривають близько двох місяців. Збирають його усі місцеві мешканці. Села стають порожніми на цей період. Навіть діти йдуть збирати цей гриб. На цей період школи просто закривають. 

— Діти в горах? на висоті 4-5 тис. кілометрів??

— Угу, - сумно зітхнула Кіра, - Багато хто вже не повертається назад. Ця робота для дорослих небезпечна, а для дітей так тим паче. Збирати цей гриб все одно що шукати голку в копиці сіна. Ти до речі коли-небудь бачив як виглядає кордицепс? 

— Ні…якось було не цікаво.

 Кіра витягла зі свого браслета монітор і вивела на ньому зображення якоїсь тонкої наче  як ниточки, що стирчала з окаменілої гусениці. 

— Ну він не зовсім схожий на типовий гриб, - сказав Марк роздивляючись зображення. 

— Чому ж? - знизала плечима Кіра, - Це гриб. 

— Це вбивця.

— Ну в природі він лише комашок вбиває, але грубо кажучи, ти правий. Це вбивця і маніпулятор. Він росте також в Непалі та Бутані, але найцінніший ось цей…- ткнула Кіра пальцем в зображення, — Його дуже важко знайти, бо він проростає серед сухої трави й виглядає лиш на кілька сантиметрів з землі. Крім того, це не можливо робити стоячи…люди цілий день рачкують по схилах вдивляючись в ґрунт. Недосвідчені збирачі збирають лиш 1-2 г кордицепсу в неділю. Це титанічний і небезпечний труд…тому досвідчених збирачів не так вже й багато.