Розділ 23. Комбуча

— Ну і які у кого є ідеї? — дивився Роберт з під лоба то на Марка, то на Кіру.

Вони всі троє сиділи в домі чоловіка. Кіра пообіцяла зробити усім чаю, якого у цьому віртуальному світі не було. 

— Нам треба знайти серцевину міцелію. Я думаю, що насправді всі гриби які тут є це цілісний організм. Так він має різні варіації та форми, види, але їх мусить хтось об'єднувати, адже ну не можуть живі гриби їсти неживий простір. Відповідно коли вічний вогонь пожирає когось корисні ферменти розносяться по всіх грибниці, живлячи усі тут наявні гриби, — розказувала Кіра розводячи чай у прозорій місткості,  додаючи туди чимало цукру, — До речі, а ви любите комбучу? — раптом запитала проціджуючи вміст. Далі використала формулу прискорення накривши поверхню стерильною пов'язкою, чимось на кшталт марлі. 

— Я навіть не знаю, що таке комбуча, — пирхнув Марк з таким незадоволеним виразом ніби на нього обвалилося півсвіту.

— Не знаю, до чого ти це питаєш, дитино, але ти нам обіцяла зробити чай, — сказав Роберт штрикаючи Марка під бік, таким чином натякаючи, щоб він прибрав кисле обличчя.

— Ну це напій такий, що готується з чайного гриба, — пояснила Кіра заглядаючи під марлю і задоволено всміхаючись, адже на поверхні вже красувався той самий чайний гриб.

 — З чого готується? — не вірив своїм вухам Марк, — Ох, єдинороги, Кіро, вже навіть чаю без грибів попити не можна, — пирхнув, знову набомчившись. А Роберт ще раз турнув його у бік. Марк одяг на обличчя посмішку і запитав: 

— Ну і що таке та твоя комбуча?

— Комбуча утворюється внаслідок того, що дріжджі зброджують цукор. В результаті утворюється спирт і вуглекислота. Потім бактерії окислюють етиловий спирт до оцтової кислоти. Таким чином виходить трохи кисло-солодкий напій, — говорила бовтаючи перед ними місткість з коричневою рідиною.

— Супер, — прицмокнув Марк, — До чого тут гриб?

— Ну бо спочатку треба виростити чайний гриб, — закотила очі Кіра, ніби це було очевидним, — А вже потім, — простягнула їм банку, — зробити комбучу, — всміхнулася, на що Роберт їй відповів посмішкою, а Марк так і сидів з кам'яним лицем, — Ось глянь який красень вийшов, — сказала Кіра показуючи іншу місткість, де плавала якась субстанція дійсно схожа на гриб.

— Виглядає блювотно-огидно, – аж скривився Марк, — Як соплі…слона, — додав хмурячись. 

— Кого? — розреготалася Роберт. 

— Слона, — повторив ще раз Марк підходячи й вглядаючись в чайний гриб ближче, — Ну чи мамонта якого.

— Ой, не мудруй, — забрала від його очей Кіра банку, — Зате на смак це дуже смачно.

— Я це не питиму, — витяг губи у трубочку Марк.

— Марку, та не драматизуй ти! Ти он фалос їв і нічого, — говорила, а Роберт здивовано зводив брови чим викликав рум'янець на обличчі хлопця, — А я тобі ще раз її корисні властивості розкажу, то сам проситимеш! 

— Дуже сумніваюся, — стояв на своєму хлопець.

— Цей напій містить багато вітамінів, впливає позитивно на серцево-судинну систему і травну теж. Корисний для печінки й взагалі імунітету.

— Не вразило, — сухо відповів Марк, — От прям зовсім. 

— Крім того, — не відступала Кіра, — вважається, що чайний гриб є джерелом корисних бактерій, які виникають під час ферментації, тобто є пробіотиком.

— А цей факт ще більше утвердив правильність мого рішення, — підморгнув він Роберту озираючись до чоловіка. А повернувши голову назад зустрівся зі злющим поглядом Кіри.

— Пий! — втулила вона йому у руки склянку з чаєм, — Гриби важко перетравлюються, — всміхнулася.

— Тому варто запити їх ще й грибним чаєм, геніально! — і собі всміхнувся Марк підносячи склянку до губ.

— Пий! — говорила Кіра, все ще суворо дивлячись на Марка. Той все ж наважився зробити кілька ковтків.

— Ну і як на смак? — поцікавився Роберт якому вже теж принесли цього чудо-чаю. 

– Ну не знаю які насправді на смак шмарклі слона, проте припускаю, вони смакують по іншому, — відповів той, а Кіра таки не втрималася втуливши йому потиличника, після якого Марк різко змінив свою відповідь: — Дуже смачно, Роберте, пий, — всміхнувся хлопець роблячи ще кілька ковтків чаю.

— І корисно, — додав Роберт наче переконуючи сам себе. 

– От тепер зовсім інша справа, — аж повеселіла Кіра коли ці двоє таки випили її чайку, — Ну ви випили, наче все гаразд з вами тепер і я спробую, — додала хитро всміхаючись.

— Всі б над нами лиш експериментували, — пирхнув Марк. Тепер вже він дивився на Кіру злісним поглядом.

— Доволі приємний смак, — винесла вердикт Кіра, — Я просто чесно кажучи ніколи не готувала його раніше, тому трохи хвилювалася вийде чи ні, але вийшло доволі смачно. Що ж тепер повернемося до розмови про інший гриб, — різко змінила тему відставивши склянку, — Нам потрібно розривати міцелій між собою, знищити його зв'язки, так би мовити, а щоб побачити всю систему, використаємо функцію освітлення. 

— Звучить непогано, але де нам шукати ті зв'язки? — запитав Роберт.

— А де ховається коренева система, під ґрунтом, в нашому випадку під містом. Інше питання як нам туди потрапити та залишитися непоміченими.

— Через міську каналізацію, але на жаль через місто нам туди не потрапити, адже там скрізь камери, тому варіант лише один…

— І який же? — питав Роберт.

— Через санвузол дому, — пояснив хлопець. 

— До речі про це, схоже Кіро ферменти твого чаю діють на мене не так, як треба, я піду навідаю одне місце, а ви тут чайку попийте…собі, – скривився чоловік ховаючись за дверима.

— Через його санвузол я не полізу, — хихикнула Кіра. 

— А от для цього нам і  треба буде використати функцію переміщення.

###