Розділ 22. Милий "олень"

— Не знаю як ви, а я на голодний шлунок думати відмовляюся! — важко зітхнула Кіра і подалася кудись вперед. 

— Краще її нагодувати, — всміхнувся Роберт, подаючись вслід за дівчиною. 

— Це ще хто кого годуватиме, — лиш розвів Марк руками, — Ну і що ж їстимемо? — запитав наздогнавши Кіру. 

— А хоч би ці яйцеві гриби, — всміхнулася Кіра присідаючи навпочіпки.

— Чудово, — вискалився Марк, — Фалоси вже їли тепер й до яєць добралися, — зітхнув, а Роберт лиш здивовано повів бровами. 

— Ти дурник? – хихикнула Кіра, — Гаразд, скажу по-іншому — це царський мухомор, — говорила, зриваючи кулясте біле яйце з якого наче виглядав оранжевий жовток. 

— Ну, все, Роберте. Нам амбець! Нормальні гриби наче вже не можна їсти….ось вам, їжте мухомори, — говорив сам з собою Марк, таким чином демонструючи своє невдоволення чи занепокоєння, — Та й взагалі, треба було вже назвати це диво-яйце – яйцем кощія, а не царське.

— Пфф, — якось дивно пирхнула Кіра, розриваючи яйце й оголюючи гриби, — І чого це цікаво?

— Ну так же цей…як тій казці, смерть кощія була схована в яйці, що там було голка? А в цьому яйці наша смерть схована…

— Що за дурню ти верзеш!? — розсміялася Кіра, — Так, цей гриб з роду мухоморів, але він цілком їстівний. Це взагалі делікатес! 

— Який по рахунку? — скривив губи хлопець. 

— Що який по рахунку? — і собі скривила губи Кіра.

— Який по рахунку це делікатес, рідкісний чи який там гриб…., а і ще він обов'язково  має протипухлинні властивості!

– Має, — всміхнулася Кіра, — Він дійсно дуже смачний і корисний це правда. Ходімо готувати! 

Марк з Робертом лиш споглядали за вправними рухами Кіри, що поводилася з грибом як з дитям малим. Це ж треба так любити гриби, думав про себе Марк. Хотів би він, щоб Кіра і його так знала як ці дивні створіння. Цікавилася ним. Хлопець вже давно почувався комашкою від коли потрапив в лабораторію, але зараз він особливо чітко відчував себе мушкою через іншу причину. Схоже його одурманили почуття до цієї затятої грибниці. 

— До речі, знаєте чого мухомори називаються мухоморами? – порушила тишу Кіра.

— Поняття не маємо, – радо підтримав розмову Роберт.

— Бо з їх допомогою в давнину ловили мух. От в природі вони теж поглинають мухи. Під їхніми шапочками збирається вода, в якій є хімічні речовини. Ці комахи летять на запах і напиваються цієї диво-водички, падають в неї та тонуть, а мухомор собі потім помалу їх поглинає.

— Які стратеги, – хихикнув Марк, — Хтось диво-водичкою приручає, а хтось диво-грибочками.

— І до чого це? — різко обрубала Кіра, а Марку аж посмішка з обличчя злетіла.

— Та ні до чого, – знизав він плечима, — Ну я так….люблю інколи дурню вліпити, — всміхнувся.

— Угу, – протягнула Кіра, — Тоді ось вам ще одна цікава історійка. Заради почуття ейфорії та безпам'ятства мухомори їдять олені.

— І до чого це? – аж закашлявся Марк.

— Та ні до чого…так цікавий факт, — хихикнула Кіра.

— Олені…це в переносному значенні вжито чи в пряму сенсі? – вирішив уточнити.

Кіра дивно смикнула губами і відповіла:

— Ну в даному контексті в прямому….напевно. Хоча таких оленів і серед людей вистачає, — всміхнулася наче щиро і наче знущально, — Але взагалі в мікродозах інколи корисно мухомор пожувати, знаєш ну там.. не тільки для профілактики онкології, а загалом для відновлення організму, стимуляції роботи мозку, одним словом, корисно для людей, що інколи бувають  оленями.

— Ні ну це точно якісь натяки, – дратувався Марк.

— Та які натяки? — не стримався Роберт сміючись, — То Кіра прямим текстом заявила, що…

— Що? — глипав очима Марк на чоловіка.

— Та ні чого, – махнув рукою Роберт, — Мабуть, натякає на якогось оленя з лабораторії вашої.

— Точно! — підхопив наживку як фальшивий гриб Марк, — На Ріксона, не інакше.

— Точно, дурнику, — сміялася Кіра ставлячи перед Марком смажені грибочки. 

— Я в оленя не перетворюся якщо це з'їм? —  не довірливо запитав хлопець, від чого Кіра з Робретом лиш перезирнулися і розсміялися.

— Повір, тобі це не загрожує, — просто вже реготав Роберт.

— А в кощія? – питав Марк. А на Кіру та Роберта напав новий приступ сміху.

— Та їж вже! Хоч ти і худенький, але до кощія ще точно далеко! – реготала Кіра, яка попри все любила цього милого “оленя”.

###