Розділ 20. Карта міста

— І як тобі Роберт? — запитала Кіра Марка коли вони залишилися лише вдвох. 

— Наче не поганий, але занадто прилипало, — відповів Марк відчуваючи що йому в зубах позалипали залишки капустно-грибного сніданку. 

— Не проблема, ти теж ще той зануда, але я якось витримую твою компанію, — знизала плечима Кіра сміючись, — Ну а тепер до серйозніших тем. Для початку нам треба вивчити місто, може пощастить навіть вихід знайти, є якісь ідеї чи припущення? — питала вдивляючись в Марка, та той лиш розвів руками, — що ж я чомусь так і думала, зате ідея є у мене. Нам треба знайти тут слизовик.

— Дай згодаюся, це гриб якийсь?

— Дай здогадаюся, — зробила серйозне обличчя дівчина, — ти капітан очевидність чи як? — захихикала, — Так кеп, це гриб, хоча на сто відсотків це насправді невідомо. Деякі вчені припускають, що це таки найпростіше, але Ріксон стверджує, що це гриб.

— І в чому ж його особливість?

—  Цей мікроорганізм нагадує комп'ютер, хоча він і безмозкий, — посміхнулася тягнучи Марка з собою на ззовні, — Не дивися так на мене, так це може звучить дещо безумно, але повір це так і є. Ти, — тикнула Кіра хлопцю у висок, — тому приклад, — реготала, а Марк лиш закочував очі, — Виглядаєш таким дурником, але у твоїх мізках сидить геній, — пояснила.

— Говорити компліменти це прямо таки твоє, — вишкірився Марк, — то хоч як він виглядає цей слизовик, що я маю шукати?

— Ну як слиз виглядає. Жовтий такий жилавистий слиз, як слайм, — відповіла посміхаючись. 

— Тільки от щось мені здається, що він не такий же безневинний як слайм, — хмикнув хлопець.

— Це ти слайм назвав безневинним? - пирхнула Кіра, - Це він ніколи тобі у волоссі значить не заплутувався! Я ще малою раз зробила собі маску для волосся з нього. Довелося пів довжини обрізати, не розплутати! І взагалі, Марку, ти знову зі своїм песимізмом, — буркнула дівчина, — Цей слизовик безпечний для людей…ну якщо його в їжу звичайно не вживати, хоча, — прикрила вона одне око, — хтозна, може і його вже модифікували. А так він хоч і безротий, так би мовити, проте пожерти любить. Поглинути, — говорила смішно витягуючи над Марком руки наче мацаки.

— Дуже смішно, — скривився Марк, забираючи її руки від своєї голови, — То навіщо нам цей слизовик? 

— Ну він зробить за нас усю роботу, прокладе нам карту міста,  так би мовити. Ми проводили з ним багато експериментів, і от одна з його особливостей, це здатність запам'ятовувати й відтворювати. 

— Здається я бачу щось подібне, — сказав Марк опускаючись перед якимось жовтим згустком.

— О це він, — всміхнулася Кіра, — Скоро станеш справжнім грибником, — турнула вона його у бік, — Давай діставай комп'ютерну капсулу.

Марк витягнув руку і в ній матеріалізувався прозорий контейнер. 

— Навіть не думай, що я братиму це голими руками, — буркнув.

— Не треба нічого брати руками, він сам залізе туди, якщо даси йому чогось смачненького.

— До прикладу свого пальця, — запитав з Іронією Марк, — Чи шматочок мозку, щоб ти таки впевнилася, що він в мене справді є?

— Не мудруй, жартун з тебе не дуже виходить, а от дурника ліпити це прямо таки твоє, — відрізала, а хлопець знову закатав очі, — Треба йому щось дати, щось смачненьке.

— Не дивися так на мене, — говорив Марк хмурячись, — Я чомусь більш ніж певен, що геть не смачний.

— Ну чому ж? — кумедно вигнула губи Кіра, — Виглядаєш доволі апетитно, — хіхікнула, — Пропонуєш Роберта йому дати чи як?

— Кір ти серйозно, чи все-таки жартуєш? — на всякий випадок перепитав Марк.

— Єдинороги, Марку, та звісно я жартую, — відповіла Кіра дещо роздратовано, — Хоча б капельку твого масла топленого і він наш.

— Так це я можу влаштувати, — посміхнувся він, — Пам'ятаєш як ми грали у “Ловця мрій”? 

— Пам'ятаю,  про що ти тоді мріяв, безстидник, — хихикнула, штрикаючи хлопця, від чого той залився фарбою.

— Ну я створив власний прототип цієї гри, тільки от в моїй версії, мрії та бажання можуть частково реалізуватися, якщо об'єкти знаходяться десь поблизу, — пояснював, а Кіра мимоволі дивилася на його губи, що ворушилися.

— Ну мені здається, що ближче до тебе далі нікуди, — знову захихикала, — А ти лиш мрієш, а не реалізовуєш.

— Кір, ти натякаєш, що…

— Марку, навіть найдурніший простодушний вже би здогадався на що я натякаю, — говорила смішно кривлячи обличчя, та Марк лиш несміливо облизав губи й продовжив:

— Ну так ось, треба в ось цей шар, — говорив виводячи перед собою прозору кульку, — за допомогою думок ввести те, що потрібно. І за кілька секунд масло буде в цій кульці, — говорив він, але замість масла в шарі майоріло усміхнене обличчя Кіра з витягненими губами. Марк лиш зглитнув, а Кіра торкнулася пальцем шару від чого він тріснув як мильна бульбашка. Тепер між ними не залишалося перешкод, крім їх дихання. Дівчина рвучко схопила Марка за шкірки й потягла на себе. 

— Зізнавайся.. хочеш мене поцілувати? — запитала коли їх відділяли якісь міліметри, на що юнак вирячивши очі лиш швидко кивнув, — То цілуй! — скомандувала, а Марк таки несміливо накрив її уста своїми. За кілька секунд Кіра так само рвучко від'єднала його від себе, а хлопець здивовано залопотів очима, — Тепер повернемося до масла, бо плазмодій, себто слиз, чекає,— підморгнула. Марк струсив головою і вивів нову кульку, намагаючись думати про масло, а не про поцілунок. 

— Стільки достатньо буде? — запитав коли в кульці було вже трохи рідини.

— Думаю цілком, — відповіла дівчина, знову один пальцем тріскаючи кульку, підставляючи вільну руку під рідину, — давай сюди контейнер.

Коли масло було в контейнері, Кіра обережно поставила його перед мікроорганізмом. Той став повільно заповзати в простір, поки повністю не поглинув їжу. 

— Тепер треба комп'ютер, — сказала спостерігаючи за його рухами, — А зараз просто треба сфотографувати місцевість і спроєктувати це в капсулу, а це створіння за кілька годин вибудує для нас точну схему цього місця.  Як думаєш звідси можна вибратися? — питала прикушуючи губи Кіра все ще відчуваючи на них смак Маркових.