Розділ 17. Прощальний десерт

Солодко останнім часом Кірі було в компанії лиш одного юнака. Він був, мабуть, занадто простим, навіть простодушним, але викликав в ній непрості почуття. Дівчина йшла і думала про Марка. Про їхнє майбутнє, а точніше про відсутність майбутнього. 

Десь під ґрунтом зі свіжого трупа проростав міцелій. Маленькі яскраві флуоресцентні гриби радували око, але їхня серцевина сповнена гнилизни, як і все це місце. Наче ззовні живе, але тут панують лиш мертві монітори й люди з такими ж мертвими душами, що лиш інколи, миготять чимось людським. 

— Кір, з тобою все гаразд? — підбіг до неї Марк тільки побачивши її. Вона не спішила відповідати. Знову вдивлялася в його волосові антени, що стирчали,  і посміхалася. Цікаво чи зловили вони зв'язок власних душ?

— Так, я просто сьогодні снідала з дядьком, — відповіла злегка посміхаючись.

— Я хотів поснідати з тобою, хай навіть грибами…я радий, що з тобою все добре, — говорив хлопець всміхаючись як дурник. Схоже він і дійсно дурник, раз не розуміє, що це і є їхній останній сніданок, а точніше десерт. 

— Зі мною все добре, Марку, — говорила беручи його за руку. Ставало спокійніше, тихіше на душі. 

— Схоже твій дядько вирішив таки помилувати нас, — говорив Марк, а Кіра сильніше стискала його руку. 

— Не вірю своїм вухам, — розсміялася Кіра, — І це мені говорить песимістичний Марк? 

— Ну не смійся ти, я лиш набираюся оптимізму від тебе, — відповів щиро всміхаючись.

А Кіра дивилася на нього і розуміла, що якраз зараз оптимізм ніяк їм не допоможе. Їх участь вирішена. 

— В такому разі пропоную відсвяткувати та порадувати себе чимось солоденьким, – смачно облизнулась Кіра, – Ходімо, там в мене вже, мабуть, родзинки настоялися.

Кіра тягла його з собою до кухні, періодично озираючись. Юначі волосові антени смішно хиталися від бігу, чим ще більше її смішили. В кухні у невеличкій місткості дійсно плавали родзинки. Але чи родзинки це? 

— Мама, теж завжди замочувала родзинки коли пекла кекс, — всміхнувся Марк, виловлюючи пальцями одну штучку. 

— Любиш випічку? 

— Бездріжджову, — жартував Марк, пригадуючи Кірині страшилки.

— Ця буде без дріжджів, — сміялася Кіра.

— І навіть без грибів? — питав Марк закладаючи виловлену родзинку до рота. Та приємно тріснула на зубах випускаючи солодкий смак. 

— Зате з родзинками.

Вимішувати тісто Кіра довірила Марку. Той мішав і мовчки аналізував ситуацію. Може Кіра випробовує його на міцність? Ну там на скільки в нього міцні руки й взагалі. Він має худорляву статуру, і через це виглядає молодшим свого віку. 

Насправді ж Кіра взялася за просушування родзинок, бо то були зовсім не родзинки, а гриби двох видів. Ексідія чорніюча – заміняла собою чорні родзинки, а тремела оранжева — жовті. Зовнішній вигляд цих грибів був практично ідентичним з родзинками, а от над смаком треба було почаклувати. З тремелою було простіше, адже та сама по собі немає смаку, а от ексідія все ж має хоч і не сильний, але специфічний смак. Тож Кіра спочатку висушила їх, а потім знову замочила в цукровому сиропі з вином. За ніч гриби дійсно пропиталися і на смак були як сушений виноград. 

— Я все, — сказала дівчина повністю обсушивши всі “родзинки”.

— І я теж, – сказав Марк, радіючи що перевірка закінчилася, а руки витримали. 

— Змішуємо, — сказала засипаючи родзинки до тіста. Виглядало доволі апетитно. Наче поєднувалися дві різні структури, наче два різних світи. Гриби та тісто. Він і вона. Він м'який, від нього як від хліба віє затишком, теплом…а вона, як гриб то чорніє то світліє, скута у почуттях, маскує власну присніть солодкими почуттями, і дійсно хоче стати чимось іншим. 

Кекс випікався. Кожен з цих двох думав про щось своє. Марк про те, що є в людях залишки добра і таки варто вірити в оптимізм. Кіра про те, що єдине добро яке вона бачила, це ось цей юнак. Марк, про те, що ніколи не варто здаватися, а вона про те, що здалася остаточно перед новими почуттями. Таймер дзенькнув і за кілька секунд на столі красувався десерт.

— А тепер кажи в чому був підступ? – питав Марк примружуючи очі та відкушуючи духмяну випічку. 

— Не віриш, що все може бути просто так, без підступу?

— Не-а, — весело захитав головою Марк смакуючи кексом, — Тільки не з тобою. Це ж твоя родзинка, скрізь тикати гриби, — сміявся, але з того як хитро блиснула очима Кіра, він все зрозумів, — Родзинки! Це ж не виноград, чи не так? 

— Це гриби, вірно.

— Ну і нехай, — якось байдуже знизав плечима хлопець. 

— Ти вже остаточно адаптувався до моїх сніданків, – сміялася Кіра спостерігаючи як Марк тягнеться за ще одним шматком кексу. 

— А родзинки, до речі, дуже смачні, – і собі сміявся Марк виймаючи пальцями з випічки гриби, — Так завжди робила Ейрін, виймала всі родзинки з печива, — говорив хмурячись.

— То йдемо до тебе, подивишся на неї, – запропонувала Кіра.

Десь напівдороги Кіра зупинилися і глянувши на Марка сказала:

— Заплющ очі, — попросила.

— Це ще для чого? — здивовано глипав на неї Марк.

— Який же ти простодушний дурник, — сміялася, — просто заплющ і все…

Марк заплющив очі й за кілька секунд відчув на своїх губах її губи. Очі розімкнулися самі, але побачивши, що Кіра все ще має заплющені очі, закрив їх і собі. 

— Я бачу… ти таки розрахувалася з ним за порятунок, — почули вони голос Кіриного дядька, від чого відсахнулися один від одного. — А ти Кіра таки урвала свій десерт, що ж…тепер час і вам віддати мені борги. Під мікроскоп їх! — скомандував Ріксон і за кілька секунд їх вже тягли по той бік моніторів.