Розділ 13. Адаптуйся швидше!

   Марк мовчки йшов грибними плантаціями. Відчув як хтось взяв його за руку схрестивши їхні пальці. Кіра. Вона на диво теж була мовчазною, лиш привіталася з ним слабкою усмішкою. Відчувати її долоні було приємно. Але це насторожувало. Схоже дівчина теж боялася. Вона мовчки тремтіла, передаючи свої вібрації на його тіло.

Ріксон озирнувся на них і теж всміхнувся. 

— Кіра, дорогенька моя, ти вирішила скласти нам компанію? — запитав той з лукавою усмішкою, на що та лиш ледь кивнула. 

Нарешті зайшли в якусь кімнату, за клацанням пальців з'явилося світло від моніторів, що наче ожили. Перед очима Марка постала моторошна картина. На підлозі лежало тіло. Воно належало підлітку. Хлопцю на вигляд було не більше двадцяти. Можна сказати одноліток Марка. Та хлопець був мертвим. Великі очі завмерли в німому жаху, в них читався нескінченний біль та безвихідь. З черева нещасного був пророщений, мабуть, що гриб. Він був схожим на бамбук, але мав інший колір. 

Марку стало дурно, тепер вже тремтів він, а не Кіра. Дівчина відчувала його вібрації, що передавалися на її пальці. Вона лиш сильніше стискала його руки, мовчки дивлячись десь в монітор.

— То як тобі така адаптація, Марку? — спокійним тоном запитував вчений, наче б вони говорили про звичайні печериці. Наче б тут нічого такого не сталося, і фермери лиш прийшли поглянути на результати своєї праці.

— Це жорстоко, більше не знаю, що тут сказати, — мовчки прошепотів той у відповідь.

Ріксон хмикнув і почав говорити:

—  Ну якщо ти не знаєш, що тут сказати, тоді говоритиму я. І почнемо з страшної казочки про бамбук. Що ж Марку, бамбук це найвища трава на земній кулі. Бачиш який високий, — говорив вказуючи на проросле стебло, що стирчало з тіла мертвого і ледь не торкалося собою стелі, — Скоро доведеться обтинати, — сміявся Ріксон, — Ну так ось, це швидкоросла рослина. Ні що на Землі не росте так швидко як бамбук. От у В'єтнамі, наприклад, він може рости до двох метрів за добу. Так, щось забагато вступу, — всміхнувся сам до себе вчений. — Перейдемо до найцікавішого. Так ось, юначе, в давнину в країнах Азії існував вид страти для особливо небезпечних злочинців. Нещасних прив'язували на полі, заздалегідь засіяним бамбуком, готовим до проростання. А зверху прив'язували злочинця. Стебла, що швидко зростали, через деякий час буквально пронизували людину, як списи…ну і потім наставала довга і болісна смерть, — з захватом і холоднокровністю розказував Ріксон, а Марк відчував як холодніють його руки в Кіриних долонях. Так, цій дівчині було страшно. Схоже вона бачила це явище неодноразово. Дуже схоже на те. 

— Я не розумію до чого тут адаптація грибів, — перервав жорстку казку своїм запитанням Марк.

— А ось це Марку, не зовсім бамбук як бачиш, — відповів Ріксон, вказуючи на пророслу субстанцію, — Це бамбуковий гриб. Моя особиста селекція, – гордо заявив, — Він здатний адаптуватися і простати під будь-якою поверхнею, навіть асфальтом чи бетоном. І якщо для бамбука потрібне світло, то цей екземпляр…Ох, — аж покрутив головою Ріксон, чомусь не договоривши, — Як бачиш, під тілом не має ґрунту, цей чудесний гриб виріс прямо з під підлоги. Він адаптувався до проростання навіть крізь людське тіло, навіть без сонця. А ще його міцелій як лезо, проростає крізь органи. За кілька годин, я так припускаю, цей труп рознесе на шматки, тому Патерну, треба якось ось це звідси прибрати, — говорив зневажливо торкаючись взуттям тіла мертвого. 

І якщо в Марка та Кіри кров стигла від такої картини, то схоже цих двох це аж ніяк не хвилювало. 

— Так, ось Марку, про що ми? — питав наче сам у себе Ріксон, — А …про адаптацію грибів, точно, — сміявся постукуючи себе по скроні. — Ну так от, якщо у мене, в найближчий час не буде адаптованої комп'ютерної гри під мій мікроскоп, то цілком можливо тебе, чи твоїх рідних чекатиме інша адаптація. Розумієш про що я? — спитав дивно згинаючи голову. 

— Я майже закінчив, — ледве прошепотів хлопець. 

— Ну от і я майже закінчив, — сказав вчений голосно плескаючи в долоні, — Але поки…— перервав він розмову клацаючи пальцями до Патерна, — Я теж трішки пожартую й адаптую тебе до екстремальних умов.

Після цього в кімнату заявилися четверо чоловіків в якихось дивних костюмах. Вони схопили Кіру. Марк відчув як їх пальці розриваються і стає страшно. До безвихідності моторошно. Кіра мовчала, лиш дивилася на нього очима повними відчаю. Її посадили в якусь клітку поставивши на комп'ютерні сходи. Всередині була конструкція, яка являла собою усічену піраміду з чотирьох товстих жердин в зріст людини, скріплених перекладиною у верхній і нижній частині. На верхній частині було набито кілька бамбукових дощечок з отвором для голови Кіри. Тим часом їй за спиною зв'язали руки. Її шия впиралася в поперечину, що могла відразу ж її задушити, але щоб смерть не настала так швидко, у неї під ногами і були ті самі сходинки. 

— Кожної години, Марку, я забиратиму по одній сходинці натиснувши на ось цю кнопку, — говорив той демонструючи невеличкий пульт управління. Раптом він таки натис одну кнопку і голова Кіри сильніше вперлася в перекладину, від чого дівчина зойкнула. Марк кинувся до неї, але його одразу ж зупинили четверо чоловіків. 

— Не так швидко, хлопче. Ти зараз маєш мчати у свою кімнату і доробити все за максимум 4 години. Адаптуйся, давай! — сміявся плескаючи в долоні Ріксон, — Інакше, як бачиш зі мною жарти погані. А ти, Кіро молодець, — говорив Ріксон підходячи до неї та гладячи по голові, — Я не сумнівався, що ви швидко зростетеся душами з цим простодушним дурником. Сподіваюся така участь омине хоча б твого серденька, дівчинка моя. 

Марк був злим і розбитим одночасно. Ріксон як завжди не залишав йому варіантів.

— Тож, Марку, раджу не зволікати. Бо тік-так, мені знаєш теж буде жаль втрачати свою племінницю. Але втратити свою мрію для мене неприпустимо. Чотири години, Марку, інакше серед простодушних тут залишишся лише ти!