Розділ 11. "Труби мертвих"

  Дивно...від того, як інколи буває в житті…Коли найзаповітніші мрії стають найстрашнішим кошмаром. Коли те, що ще донедавна, здавалося нещастям, відчувалося як найбільше щастя. Марк відчував себе комашкою, вкотре. Сидів і писав пальцями по моніторах. Малював світлову павутину. Адже він сам добровільно в неї втрапив, недарма ж його називають дурником? Але він не хотів, щоб так було. Він лиш хотів допомогти своїй сім'ї. Точніше тому, що від неї залишилося. А тепер, він навіть не може поговорити з Ейрінг, не те що побачити. Пробував якось обійти систему, та наразі, нічого не виходило, але може то і на краще? Бо що він їм скаже? Що?

   Та все ж Марк, не міг не визнати, що і тут була людина, до якої він прив'язався. Кіра хоч і була натомість прив'язана до грибів, і навіть божевільного Ріксона, проте йому здавалося, що і до нього, простого хлопця, вона теж прихильна. А може він простодушний дурник, що вірить у казки? Бо вже давно мав почути її дзвінкий голос в мікрофон, а натомість слухав лише тишу. Та враз вуха накрило іншим, доволі гучним звуком, наче б хтось сурмив у трубу. Від несподіванки закрив вуха руками й аж присів.

— Марку…Марку! — чув він гул, що аж дзвоном бив по вухах. Безперечно, це була Кіра, — Відчиняй.

Хлопцю нічого не залишалося як пустити її всередину. Тож, за кілька секунд, він вже розглядав задоволене обличчя Кіри, що в руках тримала якусь гриботрубу? Чи що це, Бог його знає. 

— Доброго ранку, — просурмила Кіра вже зовсім поруч нього. 

— Єдинороги, Кіро! Що ж ти робиш? — питав Марк рукою перекриваючи отвір її інструменту, — Що це взагалі за штука така?? 

— А...це? — ніби здивовано питала Кіра крутячи в руках свій винахід, — Це я сконструювала собі такий рупор, щоб будити тебе по ранках, — розсміялася.

— Та в цієї штуки такий звук, що воно би певно мертвого з могили підняло, — буркнув Марк.

— Думаєш? — примружила очі Кіра, — Неа, — заперечно похитала головою, — Я тільки щойно сурмила цим понад плантаціями, і знаєш, — говорила з хитрою посмішкою, — на жаль, ніхто з мертвих не постав, — знизала плечима. 

— Зате якщо несподівано ось таким, — говорив Марк підводячи її інструмент долонею, — Посурмити посеред ночі, — то я певен, хтось може вже і не встати…зранку. Та взагалі ніколи! — додав, — І як же називається ось ця смертна сурма? 

— Так і називається, — висмикнула Кіра з рук Марка свій “рупор”.

— Тобто так і називається? — аж струсив головою Марк.

— Ну це ж моя розробка, так? Так! От як хочу, так її й називатиму, — відповіла Кіра ще раз засурмивши, а Марк прикрив вуха і скривив обличчя. 

— Жахливий звук, — кривився хлопець.

— Ну значить і сніданок тобі не сподобається, — якось загадково всміхнулася Кіра, — Ну  бо сьогодні у нас день такий з “трубами мертвих” – хихикала, зрештою складаючи свою світлову трубу і закладаючи в браслет.

— Навіть не знаю, щоб то означало.

— Зараз розкажу, — розсміялася Кіра, — Ця чорна світлова труба розроблена за зовнішнім виглядом лійочника ріжковидного (craterellus cornucopioides).

— Гриб? – закотив очі Марк.

— Гриб, — відповіла Кіра з посмішкою тягнучи його за руку з кімнати за собою на кухню, — Ну він з роду лисичок, ще інколи його називають “ріг достатку” або “чорна лисичка”, ну або ж, як ти казав — “Труби мертвих”.

— Дуже підходить така назва, — пирхнув той, враховуючи його майже чорний колір, про смак навіть боюся питати. Може він так завивається, бо людей до світу мертвих переправляє? 

Кіра глянула на нього неоднозначним поглядом і розреготалася. 

— Ну ти фантазер, Марку! — відповіла підставляючи браслет під сканер і вони вже були у неї. І тут Марк з жахом усвідомив, що ці трубогриби зараз лежать собі спокійно у двох тарілках. Трясця! Ще він тільки “мертвих труб” не їв, чи як там правильно “труб мертвих” чи “труп мертвих”, хто його розбере? 

— Це жарт зараз якийсь чи що? — питав скануючи поглядом сніданок. 

— Ні, я цілком серйозно пропоную тобі скуштувати ці грибочки, разом з овочами, які є у твоїй тарілці. 

Та Марк не спішив їсти, все ще сканував вміст тарілки поглядом, на що Кіра закотила очі і сказала:

— Та що ж ти такий занудний, — буркнула сідаючи за стіл, — До речі, щоб ти знав, рід лисичок це, мабуть, єдиний вид грибів, де немає отруйних видів, угу! А ось цей от вид взагалі можна їсти навіть сирим, — сказала беручи зі столу чорну лисичку і демонстративно відкушуючи її шапочку. Тому сідай, і не капризуй.

Марк зрештою сів, спершу принюхався. Пахло наче якимось димом, в перемішку з солодкуватими фруктами. Наважився скуштувати, ну наче непогано.

— Мені щось це нагадує, ммм, наче вже їв щось схоже, — говорив плавно пережовуючи їжу.

— Та ти гурман, Марку! — розсміялася Кіра,  — Нагадує, знаєш що?

— Поняття не маю, — сухо відповів він не розуміючи причину її веселощів.

— Какашки єдинорога, — пояснила Кіра, — Так-так, це теж делікатес і він чимось схожий на смак трюфеля.

Марк здійняв брови. Ну навіть не сперечатиметься, про те що це, таки схоже на какашки. Але смак йому подобався, проте Кірі вирішив не зізнаватися. Та що говорити, він собі самому в цьому боявся зізнатися! 

— Вважай скуштувавши це ти зробив запас вітамінів, калію та кальцію. До речі, а в тебе часом глистів немає? — хіхікнула, а Марк прямо таки пропалив її поглядом, — Ні, ну просто виглядаєш таким...худеньким, — сміялася, — Ну, але це вже й не важливо, бо якщо мав, то вже не маєш, цей гриб має протиглисну дію і змінює імунітет. 

— Ти ж навмисно про глисти запитала, так? — невдоволено буркав хлопець, — Бо тобі ж кортіло розказати про чудодійні властивості грибочка, а я не питав, от і прив'язалася до бодай чогось. 

— Ну нехай так, — фукнула Кіра, — Вибач, — додала сумно, — З корисної інформації, я знаю лише корисну інформацію про гриби.

Марк мовчки доїдав сніданок. Кіра спочатку трохи дратувала його, але тепер, його дратували нав'язливі почуття до Кіри. Намагався перебити їх думками про сестру, але виходило кепсько. Його знову змусив стрепенутися несподіваний звук Кіриної сурми. Здригнувся так, що аж виделка з рук випала.