Розділ 10.1 "Інопланетянський" сніданок

   Яскраві монітори випромінювали м'яке світло. На одному з них знову тихим сном спала Ейрін. А ось сон до Марка не йшов. В голові пульсувало від різних думок. Але чомусь серед цієї всієї павутини найбільшу кількість займала Кіра. Якась ниточка довіри таки сполучала їх. Можливо тому, що й самого Марка виховувала не рідна матір, а також тітка. Саме тому між ними не було особливого тепла, але й вона так само як Ріксон, інколи цілувала його в лоб. Ейрін вона не ображала, та й для малої була матір'ю, тому, що сестра справжню маму не пам'ятала. Відтак десь він розумів цю дівчину…лиш ніяк не міг зрозуміти її інколи чорний гумор та грибні сніданки. 

Пальцями вивів на верхній монітор зоряне небо. Планети як білі камінці всипали темне полотно. Раніше Марк дуже любив дивитися у зоряне небо, але чомусь сьогодні, навіть тут, він бачив гриби. Ніби це не небо, а якась чорна затхла ганчірка з білою пліснявою. Може це вже пліснявіє його душа? Від приреченості та безвиході. Вимкнув верхній монітор. 

Повернувся на бік, але раптом ледь не застиг від жаху. Прямо зі стіни, почав проростати швидкими темпами гриб. Але, що точно це було хлопець не розумів, адже відростки в нього були зовсім не грибні. Довгі чорні ліани, наче лапи павука, вже майже торкалися рук. Він скочив з ліжка. Втискаючись в інший монітор, але відчув замість нього в'язкі перетинки, що наче приклеїли його спину до себе. А чорні лапи все ближче. Хлопець заплющив очі та затамував дихання, але кілька хвилин почув знайомий регіт.

— Не могла зрозуміти, що ти боїшся більше — павуків чи грибів? — чув він сміх Кіри.

— Тебе! — гаркнув Марк намагаючись відновити дихання.

— Мене? Я наче не схожа ні на павука, ні гриба, — говорила Кіра таким голосом, наче невинна дівчинка.

— Кір, зав'язуй з жартами, добре? — щиро попросив її Марк зминаючи губи у сум'ятті. 

— Не можу, інакше я збожеволію тут, розумієш? — щиро тепер вже говорила вона.

— Угу, то ти вирішила і мене зробити божевільним, на пару разом з собою, чи як?

— Ну, щось типу того. Гаразд лягай, бо пропустиш грибний сніданок, — почув він її хихикання.

За кілька секунд на великому моніторі знову спала Ейрін, а вгорі палахкотіли комп'ютерні зорі. 

Зранку Марк прокинувся від того, що йому нещадно світило в очі сонце. Воно, звісно, було несправжнім, але дратувало очі по-справжньому. Не інакше, як знову витівка Кіри, подумав Марк, змінюючи зображення свого верхнього монітора на просте синє небо. 

— То не любиш сонечка, чи як? — почувся голос Кіри.

— Не люблю! Люблю коли періщить дощ і хмарно, — буркнув він протираючи очі. 

— Ну справді, а що ще я хотіла почути від песиміста, — сміялася Кіра.

— То це знову твоя витівка? — запитав, вибираючись з-під покривала і шукаючи очима капці. 

— Ні, хіба не знаєш, що зранку замість темної ночі настає світло.

— Ага, прямо як в тій життєвій мудрості, що якою б темною не була ніч, після неї завжди настає світанок, — іронічно промовив, таки відшукавши капці, на яких за ніч виросли 3-Д зображення мухоморів. Він лиш закотив очі. 

— Ти мої капці теж грибами нагодувала? 

— Що? — реготала дівчина. — Не сподобався вигляд грибів чи що? 

— Не сподобався сорт, — видихнув хлопець. 

— Зате обов'язково сподобається сніданок, — хихикала дівчина.

— Ти обіцяла, що покажеш як вимкнути мікрофон, — говорив стискаючи губи. 

— А ти обіцяв, що ми з тобою говоритимемо, не думаєш, що ці дві обіцянки трохи суперечать одна одній. Комусь, напевне, треба буде поступитися. 

Марк втомлено розтер скроні, він знову спав погано. У нього було таке враження, що ще кілька таких ночей і він сам стане дуже схожий на бліду поганку. 

— То йдеш снідати чи як? — не відставала від нього Кіра. 

— А є що хіба якісь інші варіанти, — зітхав.

— Ну звісно є…і один з них – померти голодною смертю. 

— Дуже оптимістично, дякую, — сухо вичавив з себе. 

— Ти навіть жарти сприймаєш як простодушний занудливий песиміст, ну от як так? — всміхалася Кіра, — Відчиняй, я в тебе під дверима. 

Марк тільки відчинив двері, як Кіра одразу ж висмикнула його з кімнати. Він, фактично, влетів їй в обличчя своїм. Подумав про те, що не встиг навіть почистити зуби, тому лиш міцніше зімкнув губи, але Кіра так мило всміхалася ніби спеціально провокуючи його, щось та й ляпнути. 

— Твої антени зранку так кумедно стирчать, — сказала Кіра торкаючись своєю долонею його волосся. Ніжні дівочі дотики ще більше змусили хлопця стиснутися. Хотів її зупинити, але згадав про нечищені зуби й мовчав, без слів приймаючи її турботу, — Ну, добре ходімо їсти, — нарешті, сказала Кіра відриваючись від його волосся. Марк полегшено видихнув. Але нова хвиля неспокою накотила коли вони зайшли в її кухню.

Марк недовірливо глянув у свою тарілку. Там було щось схоже на рис, але мало воно яскраво синій колір. 

— Кіра це що? — запитав Марк підносячи тарілку на рівні очей, щоб роздивитися. 

— Рис, — коротко відповіла вона, ледь стримуючи смішок. 

— А чому в нього такий інопланетянський колір? — спитав повертаючи тарілку на стіл. 

— Чому ж інопланетянський, може ти хотів сказати інопланетний? — зареготала Кіра. 

—Ні! Саме інопланетянський, — стояв на своєму він, — Угу, я поняв, знову особливе добриво, — говорив хлопець чим викликав в дівчини новий напад сміху. 

— Марк, я вже казала тобі, що ти невиправний песиміст? 

— Не пам'ятаю, — відповів закочуючи очі, — Здається казала. І що дурник, і що простодушний. 

— Це рис, рис! — ствердно говорила Кіра. — Дивись, тут я не поклала жодного грибочка, от прям жодного, — сміялася. 

— І я повинен тобі вірити? Після того як ти обманула мене в перший же день? — примружив він очі.

— Ну, якщо слідувати твоїй песимістичній логіці, то ти й так помреш, і швидше всього від грибів. Тому, — плеснула вона в долоні, — Краще вже вмерти від смачного грибного сніданку.