Розділ 9. Какашечний делікатес.

Ріксон блаженно прикрив очі. Скоро! Скоро його мрія, ціль, бажання буде реалізованим. Перед ним стояли якісь грибні чаші з прозорою рідиною. Вчений дивився в комп'ютерне вікно і нездорова запалена уява вже малювала перед ним майбутнє. Зачерпнув рідини з однієї з чаш. Став повільно втирати її в обличчя. Всміхався. Видно, що його забавляв сам процес. Обережно проводив пальцями по власному обличчі. Він вивчав себе? Чи смакував власне его? Чаші порожніли, а він сам, навпаки, наповнювався якоюсь енергією. Зрештою, взяв останню грибну чашу. Прозора вода приємно бовталася всередині. Дражнила його, манила, вводила в безумство. Ріксон припав губами до місткості, став пити. Спочатку повільно, потім швидше, спрагліше. Не пив вже, впивався. Як павук, висмоктував все, до останньої краплі. Він довго чекав, і ось тепер нарешті час прийшов!

###

На одному з Кіриних моніторів несподівано виплило повідомлення. Очі дівчини загорілися вогниками радості. Вона зірвалася з місця, зібравшись йти, але потім повернулася і смикнула Марка за руку на себе.

— Ходімо, — сказала вона з таким захватом, що Марк подумав, а чи не зникло бува, кудись вікно, яке планувалося для гри? Чи може взагалі світ перевернувся? Але ні, то було б занадто фантастично.

— Куди? — в'яло поцікавився хлопець, навіть не відпираючись.

— Вони нарешті дозріли! — говорила тягнучи його за собою крізь посадки. Такий швидкий темп аж ніяк не подобався Марку, адже він не встигав перевіряти чи немає на їх шляху бува, павутиння. Від однієї думки про те, що він може влетіти в цю гидоту обличчям, перетрушувало. 

— Гриби-зомбі, чи хто? — запитав тільки, що ухилившись від однієї липкої павутини. Але рукою вліз таки в іншу. Жахливе місце. Жахливе до неможливості. Бридотне! 

— Ти як завжди у своєму дусі песимізму, — буркнула Кіра, — Зациклений тільки на цьому…

— Взагалі то, зараз я зациклений на іншому, — з огидою відповів Марк знімаючи з рукава павутиння, — Мені треба такий костюм, як у твого дядька, а краще скафандр і я полечу геть з цього місця. 

— То може ще й ракетою тебе забезпечити? — розреготалася Кіра, врешті зупиняючись і підходячи до хлопця. Невеликий павучок таки сховався у того на грудях, але вона швидко мовчки скинула того додолу. Не хотілося дівчині, щоб Марк таки передчасно став добривом, померши від страху перед павуками.

— А ти можеш? — здивовано запитав.

— Звісно, що ні, дурнику, — пирхнула та знову хапаючи його за руку тягнула за собою. 

За кілька секунд вони вже стояли перед грибницею, але чомусь грибів на ній Марк не бачив. Навіть зелені не було, лиш ґрунт і якісь камінці. Кіра присіла та обережно розгорнувши землю дістала звідти якусь невеличку грудочку. Марку вона виглядала, м'яко кажучи, не дуже. 

— Це що? — питав відчуваючи різкий насичений запах, — Какашки? 

— Ні, — всміхнулася Кіра, — Це дещо рідкісне і незвичне.

— Какашки єдинорога? — цілком серйозним голосом говорив Марк, але він явно жартував.  

— Та ні, — почала реготати Кіра, — Для какашок воно затверде.

— Окаменілі какашки єдинорога? — не здавався той.

— Це трюфелі, — нарешті пояснила.

— Трюфелі це гриби? — запитав він несміливо беручи грудку до рук.

— Ага, найдорожчі у світі. Вишуканий делікатес.

— Ну виглядають вони явно не вишукано, та й пахнуть лайново, — крутив він в руках незрозумілий “камінчик”.

— Слухай ти, простодушний дурнику, — обурилася Кіра висмикуючи з його рук гриб, — Вони якраз і ціняться через свій запах. Не ображайся, але видно, що ти з низького рівня життя, — сказала змірюючи його з ніг до голови, а потім знову перевела погляд на “какашки єдинорога”.

Марк покрутив носом, але не погодитися з Кірою не міг. Не тямить він у тих її вишуканих делікатесах. От геть не тямить! 

— Ну вибач, — розвів він руками, — Я лиш трюфельні цукерки пробував і то, дуже рідко, — говорив спостерігаючи за тим, як Кіра витягла з свого браслета світловий кошичок і наповнювала його грибами. 

— А я такого ніколи не пробувала.

— Значить ти не їла насправді вишуканих делікатесів, — розсміявся Марк.

Невдовзі кошичок був заповнений і вони поверталися до неї в кімнату. 

— Я дуже довго не могла їх тут виростити, розумієш? Чомусь ніяк не приймався міцелій, — розповідала Кіра наче виливаючи перед Марком душу.

— Може їм “добриво” не підходило, – хмикнув юнак.

— Та що з тобою говорити, от зараз скуштуєш і сам скажеш варті були мої старання того чи ні, – відповіла Кіра підставляючи браслет під сканер, щоб вони зайшли в її кімнату.

— Ти мене змусиш їсти ці какашки?? – спитав Марк кривлячись. 

— І не тільки їсти, але й нюхати ще! — буркнула Кіра висипаючи гриби на стіл. 

— Сніданки стають все веселішими та веселішими, — і собі бурчав хлопець.  

Кіра вже щось вправно готувала, а запах дорогих грибів вправно лоскотав нюх хлопця. Таки запах трюфелів був хоч і специфічним, проте доволі таки приємним. Тепер хлопець почувався какашкою перед Кірою.

— У природі ці гриби ростуть на глибині десь двадцять-п'ятдесят сантиметрів тому, для їх пошуку використовують спеціальних собак або свиней. 

Марк покрутив очима, але ніяк не міг збагнути чому саме свині або собаки, ну геть то були різні види. Наче з різних рівнів, як і він з Кірою. 

— Незвично, а чому тих або тих? — вирішив все ж поцікавитися.

— Бачу тебе теж починають цікавити гриби, — хитро всміхнулася Кіра озираючись на хлопця. 

— Ні в якому разі, — швидко заперечив він і собі всміхаючись, — Я всі твої розповіді слухаю так, крізь вуха, — сміявся, — особливі ті, які описують чудодійні властивості грибів.

— До речі про властивості, — завелася Кіра, а Марк закотив очі й обвив голову руками.

— Ти ще про свиней ж не розказала, — прицмокнув хлопець.

— Свині та собаки почекають, — реготала Кіра, — а от сніданки не чекають! — говорила ставлячи перед них тарілку дуже духмяної їжі, — Трюфелі один з небагатьох видів грибів, які можна і треба вживати вагітним. Тут дуже багато вітамінів.