Розділ 8. Потрібно контролювати свої бажання

    Кілька секунд Марк намагався осягнути побачене, та не виходило. Або він простодушний дурник і Кіра вправно це використала…або, що або? Схоже так і є. Бо інакше як пояснити такий дружній, навіть люб'язний, якщо не сказати інтимний, зв'язок цих двох. 

    Дівчина кілька хвилин стояла в обіймах Ріксона, поки Марк стояв в цій павучій павутині й вже уявляв, яким буде його кончина. Одразу пригадався сніданок з грибів, може Кіра вирішила так йому спростити життя просто отруївши? 

— Що ж, Марку, не знаю що тебе так розчарувало, хлопче, — хмикнув чоловік, — Те, що я так мило зустрів Кіру, чи те, що так люб'язно не зустрів тебе? — сміявся Ріксон. 

— Я не претендую на ваші люб’язності, — випалив хлопець.

— Ну а я хлопче, не претендую на твої обійми, — сміявся той, — Тож з цим питанням вирішили. 

    Кіра мовчки стояла і все ще мило всміхалася. Марк дивився на неї вовком, а Кіра жартома окреслювала пальцем в повітрі форму грибів, від чого ті зразу оживали мініатюрними голограмами кружляючи навколо голови дівчини наче мушки.

— Ходи но сюди, Марку, — покликав його Ріксон жестом руки до одного великого вікна у своєму кабінеті. — Що ти тут бачиш? — запив він дивлячись крізь вікно.

– Поки що нічого, — відповів хлопець дивлячись в порожнечу. 

— Ключове слово поки що, — поплескав його по плечі Ріксон, — Виглядає наче порожня кімната, чи не так? Але насправді за розмірами це не просто кімната, це майбутнє місто. У цьому склі вмонтована спеціальна лінза, і якщо справжній мікроскоп збільшує у десятки разів, то цей навпаки зменшує. Люди крізь це скло виглядатимуть не більше за мурашку, — розреготався вчений захоплений своєю ідеєю. — Вони житимуть у цьому комп'ютерному світі звичайним життям, але це лиш піддослідний матеріал для мене, і не більше того. Матеріал, який я поміщу під своє скельце і тестуватиму на ньому гриби. А ти, створиш щасливу безтурботну картинку, щоб такі простолюдини, як Марк, а краще навіть непотріб... вірили у щасливе життя у вищому рівні. 

— А якщо я відмовлюся? — запитав Марк дивлячись на Кіру, яка вже чомусь не посміхалася. 

— Тоді твоя сім'я буде першою хто опиниться під зменшувальним склом. І навряд чи тобі сподобається як я вирощу кордицепс прямо з голівки твоєї милої сестрички, — говорив вчений карбуючи кожне слово, як бездоганну монету, — Вона ж любить єдинорогів, от і перша ним стане, з ніжкою гриба замість ріжку, — розреготався вчений прямо таки безумним сміхом.

Марку холодок спиною пробігав тільки від слів Ріксона, але коли той додав візуалізації хлопець заплющив очі, щоб не бачити цього жаху. “Тільки не Ейрін, тільки не Ейрін”, — подумки проговорював сам до себе. 

— То як переконав я тебе чи додати ще візуалу? — різав його гострими словами вчений.

— Ви не залишили мені вибору, — зціпивши зуби сказав хлопець. 

— У піддослідних немає права вибору, Марку. На те вони й піддослідні, — просміявся той, знову притискаючи до себе Кіру. 

Марка вже вернуло від цих всіх розмов, що викручували його душу навиворіт. І Кіра! Який же він таки простодушний дурник!

— Сьогодні надішлю тобі проєкт, Марку. Починай вже писати програми слідуючи вказівкам. На все у тебе не більше двох тижнів. Якраз підросте врожай, — хихикав Ріксон знову цілуючи Кіру в чоло. — І без хитрощів молоді люди, — прошепотів він дівчині на вухо, але дивився прямо у вічі Марку.

    Двері кабінету мовчки зачинилися. Марк пропалював Кіру поглядом і чекав якихось пояснень. Дівчина лиш ніяково опустила голову, але потім голосно розреготалася. Хлопець ледь очі не випочив від абсурдності, потім прицмокнув, розвів руками та пішов. 

— Ну що? — сміялася за його спиною Кіра доганяючи.

— Що?? — різко зупинився Марк розвертаючись до неї. — Ви що…з тим Ріксоном…ну, коханці? — запитав несміливо, відчуваючи нотки розчарування. 

Та таке запитання лиш викликало новий приступ сміху у дівчини. Вона аж присіла регочучи.

— Ти нестерпна, — видихнув Марк, — От просто нестерпна!

— А ти нестерпний простодушний дурник, Марку, — сказала зупиняючи сміх. 

— Кіра, я думав ми на одній стороні, а виявляється…

— Що виявляється? — перебила вона його закладаючи руки на грудях, — Що??...Едуард Ріксон мій дядько. Він взяв мене до себе у вищий рівень, коли мої батьки загинули десять років тому. Я була наляканою дівчинкою, що зовсім нічого не розуміла в цьому світі. Ріксон знайшов мене і зростив тут…разом з своїми грибами. Я для нього не цінніша за них, — розказувала дівчина обводячи рукою навколо грибниць. — Я пів життя провела тут, серед цих плантацій. Серед усіх цих комп'ютерів і людей-павуків. Я вже майже й не пам'ятаю, як то жити іншим життям, — говорила з сумом.

— Та хатина у твоїй кімнаті…це..?

— Це був мій справжній дім. Я вже майже не пам'ятаю його, того життя, яким я жила раніше. Лиш в очах стоїть цей будинок і сад. 

— Тоді як ти зможеш піти проти нього? — запитав хлопець недовірливо підіймаю кутик рота.

— Інакше мій дядько піде проти всього світу, Марку, — відповіла дівчина теж підіймаючи губи у посмішці. — Ходімо тут краще не розмовляти на такі теми, — сказала хапаючи його за руку і тягнучи за собою, — У кімнатах, особистий простір, там і поговоримо!

— І ти думаєш, що я повірю тобі? Дівиці яку я знаю лиш кілька днів? — кинув їй запитанням у спину.

— Саме так, – хіхікнула дівчина.

— І чого ж це?

— Бо ти простодушний дурник, — розсміялася Кіра.

— А ну звісно, це все пояснює, — і собі всміхнувся він, розводячи руками.

Все ж він наздогнав її. Думав, може дати їй руку, але не наважився. Мабуть, з такого все починається спершу даєш руку, а потім гляди й вже серце віддав. Головне, аби не душу…хоча якщо отримати чиюсь на заміну, то не такий вже і поганий, наче як, варіант. Добре, що досі ніхто таки не в змозі залізти у ту душу! Нехай ці дивні думки та бажання поки залишаються там.

Коли вони вже були в її кімнаті, Кіра дивилася на крони, що легко гойдалися від вітру. Здавалося, що той вітерець витав не лише на моніторах, але й в самій кімнаті. Але він був приємний, прохолодним. В ньому не було запахів гнилизни й грибів, лиш віяло чистотою. Він нагадував свободу, таку ж незбагненну і нескорену.