Розділ 7. Сніданок від Кіри

— То ти йдеш снідати чи як? — почув Марк знову Кірин голос ледь розплющуючи очі. Важко видихнув. Голосиста нав'язлива  дівчина!

— А можна якось вимкнути цей мікрофон? — буркнув, накриваючись з головою. 

— Можна, але я поки що не скажу як, — відповів її дзвінкий голос, з нотками смішинок. 

— Навіть не сумнівався у твоїй великодушності, — важко зітхнув протираючи очі.

— Ну а я, більше не маю сумнівів у твоїй простодушності, — сміялася Кіра тепер вже стукаючи у двері.

Підвівся, надаючи їй доступ в кімнату. 

— Якось тут так сіро в тебе, — сказала, невдоволено крутячи губами та роздивляючись.

— Як ти там казала,….це, — обвів він руками приміщення кімнати, — відображення моєї душі. А який там стан, таке і бачення. 

— От і я кажу, що ти песиміст, — вивалила вона язик. — Давай, сонько, час снідати, бо на порожній шлунок і голова порожньою буде. 

    Вони вийшли з його кімнати й пішли до неї. Цього разу тут все було обставлено під кухню. На плиті все ще щось горіло, а умивальник був завалений посудом. Зате на столі стояли дві, з виду доволі апетитні страви. 

— Сідай, — сказала до нього Кіра вказуючи на стілець.

— Це що? — якось підозріло розглядав подане, хлопець. 

— А на що схоже? – якось дивно всміхнулася вона, теж сідаючи за стіл.

— Ну, схоже на локшину, — припустив він тепер ще й принюхуючись.

— Ну от, — сказала вона беручись за вилку і почала їсти свою порцію, — Ти сам відповів на своє запитання, тому давай наминай. 

Марк ще раз недовірливо глянув на Кіру, потім на страву, але все ж почав їсти.

— Просто у мене останнім часом страх, що ти скрізь прагнеш підіпхати мені свої ненаглядні грибочки, — посміхнувся пережовуючи їжу, — А чому…ну в неї якийсь такий підозрілий смак? Якась спеціальна приправа? 

Кіра ледь не пискнула від сміху, проте втрималася і відповіла:

— Ага, добриво спеціальне, — хіхікнула, від чого очі хлопця стали круглими. — Та жартую я, чого ти? — розсміялася, а він продовжив їсти. — Ну точно простодушний дурник, — хіхікала. 

Марк все ж доїв макарони та відмітив, що хоч смак і був дещо незвичним, проте йому смакувало. 

— Дякую, — сказав доївши все.

— Ну хоч смачно було? — запитала Кіра забираючи посуд.

— Ну ти трохи перестаралася з "добривом", але так доволі смачно, — визнав він, а Кіра ще більше зареготала.

— Не розумію, з чого це ти регочеш, ну? — не витримав Марк.

— Це була грибна локшина…ну вид гриба такий, що схожий на спагеті. Ще його інколи називають левовою гривою або бородатим грибом, — сміялася, а Марку аж живіт звело, — Та не лякайся ти так, це їстівний гриб, — реготала.

— Заспокоїла, — хмикнув, — Сподіваюся він не виріс на особливому "добриві"? — питав відчуваючи напад нудоти.

— Ні, — сміялася, — Та, проте він росте…ну на інших видах трупів.

— Ох, єдинороги, заберіть мене від цієї жартунки, — серйозно проговорив Марк, а Кіра просто вибухнула від сміху, — І на яких то інших трупах цікаво мені?

— Всього лиш на корі мертвих дерев, тому видихай, видихай, — поплескала його дівчина по плечі. 

— Ось, глянь який красунчик, — сказала знову висвітлюючи перед носом Марка фото того самого гриба, — Він, до речі, дуже навіть корисний і використовується не тільки як їжа, але і як ліки. Його використовують для підняття імунітету, лікування хронічних хвороб, гастриту і навіть раку шлунку.

— Вкотре нагадую тобі, що я, дякувати Богу, на рак не хворію, — процідив він крізь зуби, а Кіра знов реготала, — А ти схоже використала його для підняття власного настрою. 

— Це насправді рідкісний вид, — продовжувала Кіра ледь не тикаючи цим грибом йому в носа, — Тому вважай скуштував делікатес. У багатьох країнах він занесений до Червоної книги.

— Не хочу я і близько куштувати таких делікатесів, — сказав він помахавши руками від чого зображення знову розсипалося у дрібний порошок і зникло. 

— Ти нестерпний песиміст, — всміхнулася Кіра.

— Ну, якщо врахувати той факт, що нам ймовірно залишилося жити менше ніж місяць, то оптимістом аж ніяк не станеш. 

Раптом їх браслети запищали та на моніторах з'явилося обличчя Ріксона.

— Ну що ж, схоже жарти й справді закінчилися, — процідила крізь зуби Кіра. 

— Вітаю вас, два моїх юних геніїв, — почав говорити Ріксон, і схоже вам варто побажати смачного сніданку? — всміхнулася його голова з монітора оглядаючи кімнату і спиняючи погляд на брудному посуді.

— Насправді, ми вже поснідали, — швидко відповіла Кіра.

— Чудово, тоді чекаю вас у себе, — почули вони й обличчя вченого зникло.

— Це нормально що мені хочеться його прибити та закопати у якісь грибниці? — запитав Марк.

— Ну враховуючи твій світогляд простодушного милого хлопчини — ні, — розсміялася дівчина, — Але можливо, як для песиміста, що невдовзі має померти, це цілком нормальне бажання, — говорила відчиняючи двері.

— Вкотре нагадую, що не хворію ні на які смертельні хвороби, — розізлився хлопець.

— Можливо, але ти опинився в середовищі, де вирують смертельно небезпечні ідеї, що заражають всіх як хвороба. 

Вони знову йшли крізь плантації. Грибний запах був яскраво вираженим і викликав відразу, ну принаймні у Марка. Проходячи повз деякі плантації запах стояв особливо нестерпним.

— А нікого не напружує, що тут смердить трупами, ні? — запитав хлопець закриваючи носа, і усвідомлюючи, що ця лабораторія по-суті є кладовищем. 

Кіра знову вибухнула гучним реготав, чим ще більше роздратувала Марка. 

— Ох, єдинороги, Кіро! Твій чорний гумор інколи переходить всі межі допустимості, — говорив все ще ховаючи ніс під футболкою.

— Ні, ну ти невиправний простодушний дурник! — сказала нареготавшись. — Ти думаєш, що це запах від трупів, які в тих грибницях? 

— Ну якби тобі сказати, люди… вони коли мертві, не пахнуть! — сказав кривлячись.