Розділ 7. Сніданок від Кіри

— То ти йдеш снідати чи як? — знову почув Марк голос Кіри, ледь розплющуючи очі.

Він важко видихнув. Голосиста, нав’язлива дівчина.

— А можна якось вимкнути цей мікрофон? — буркнув, накриваючись із головою.

— Можна. Але я поки що не скажу як, — у її голосі чулися смішинки.

— Навіть не сумнівався у твоїй великодушності, — зітхнув він, протираючи очі.

— А я вже не сумніваюся у твоїй простодушності, — відповіла Кіра, вже стукаючи у двері.

Марк підвівся і відчинив.

— Якось тут у тебе… сіро, — вона скривила губи, роздивляючись кімнату.

— Це, — він обвів рукою простір, — відображення моєї душі.

— От і я кажу — песиміст, — вона показала йому язика. — Давай, сонько, снідати.

   Вони вийшли з його кімнати й пішли до неї. Цього разу тут все було обставлено під кухню. На плиті все ще щось горіло, а умивальник був завалений посудом. Зате на столі стояли дві, з виду доволі апетитні страви. 

— Сідай, — сказала до нього Кіра вказуючи на стілець.

— Це що? — підозріло розглянув подане, хлопець. 

— А на що схоже? – дивно всміхнулась вона, теж сівши за стіл.

— Ну, схоже на локшину, — припустив він і принюхався.

— Ну от… Ти сам відповів на своє запитання, тому давай наминай. 

Марк ще раз недовірливо глянув на Кіру, потім на страву, але все ж почав їсти.

— Просто у мене останнім часом страх, що ти скрізь прагнеш підіпхати мені свої ненаглядні грибочки, — посміхнувся пережовуючи їжу, — А чому…ну… в неї якийсь такий підозрілий смак? Якась спеціальна приправа? 

Кіра ледь не пискнула від сміху, проте втрималася і відповіла:

— Ага, добриво спеціальне, — хихикнула, від чого очі хлопця стали круглими. — Та жартую я, чого ти? — розсміялася, а він продовжив їсти. — Ну точно простодушний дурник.

Марк все ж доїв макарони та відмітив, що хоч смак і був дещо незвичним, проте йому смакувало. 

— Дякую.

— Ну хоч смачно було?

— Ну ти трохи перестаралася з "добривом", але так доволі смачно, — визнав, а Кіра ще більше зареготала.

— Не розумію, з чого це ти регочеш, ну? — не витримав Марк.

— Це була грибна локшина…ну вид гриба такий, що схожий на спагеті. Ще його інколи називають левовою гривою або бородатим грибом, — сміялася, а Марку аж живіт звело, — Та не лякайся ти так, це їстівний гриб.

— Заспокоїла, — хмикнув, — Сподіваюся він не виріс на особливому "добриві"? — запитав відчуваючи напад нудоти.

— Ні, — сміялася, — Та, проте він росте…ну на інших видах трупів.

— Ох, єдинороги, заберіть мене від цієї жартунки, — серйозно проговорив Марк, а Кіра просто вибухнула від сміху, — І на яких то інших трупах цікаво мені?

— Всього лиш на корі мертвих дерев, тому видихай, видихай, — поплескала його дівчина по плечі. 

— Ось, глянь який красунчик, — сказала, знову висвітлюючи перед носом Марка фото того самого гриба, — Він, до речі, дуже навіть корисний і використовується не тільки як їжа, але і як ліки. Його використовують для підняття імунітету, лікування хронічних хвороб, гастриту і навіть раку шлунку.

— Вкотре нагадую тобі, що я, дякувати Богу, на рак не хворію, — процідив він крізь зуби, — А ти схоже використала його для підняття власного настрою. 

— Це насправді рідкісний вид, — продовжувала Кіра ледь не тикаючи цим грибом йому в носа, — Тому вважай скуштував делікатес. У багатьох країнах він занесений до Червоної книги.

— Не хочу я і близько куштувати таких делікатесів…

Марк розвіяв зображення гриба помахом руки.

— Ти нестерпний песиміст…

— Ну, якщо врахувати той факт, що нам ймовірно залишилося жити менше ніж місяць, то оптимістом аж ніяк не станеш. 

Раптом їх браслети запищали, а на моніторах з'явилося обличчя Ріксона.

— Ну що ж, схоже жарти й справді закінчилися, — процідила крізь зуби Кіра. 

— Вітаю вас, два юних геніїв. І схоже вам варто побажати смачного сніданку? — всміхнулася його голова з монітора, оглядаючи кімнату і спиняючи погляд на брудному посуді.

— Насправді, ми вже поснідали, — швидко відповіла Кіра.

— Чудово, тоді чекаю вас у себе, — почули вони й обличчя вченого зникло.

— Це нормально, що мені хочеться його прибити та закопати у якісь грибниці? — запитав Марк.

— Ну враховуючи твій світогляд простодушного милого хлопчини — ні, — розсміялася дівчина, — Але можливо, як для песиміста, що невдовзі має померти, це цілком нормальне бажання.

— Вкотре нагадую, що не хворію ні на які смертельні хвороби, — розізлився хлопець.

— Можливо, але ти опинився в середовищі, де вирують смертельно небезпечні ідеї, що заражають всіх як хвороба. 

Вони знову йшли крізь плантації. Грибний запах був яскраво вираженим і викликав відразу, ну принаймні у Марка. Проходячи повз деякі плантації запах стояв особливо нестерпним.

— А нікого не напружує, що тут смердить трупами, ні? — запитав хлопець закриваючи носа, і усвідомлюючи, що ця лабораторія по суті є кладовищем. 

Кіра знову вибухнула гучним реготом, чим ще більше роздратувала Марка. 

— Ох, єдинороги, Кіро! Твій чорний гумор інколи переходить всі межі допустимості.

Марк сховав ніс під футболкою.

— Ні, ну ти невиправний простодушний дурник! — сказала нареготавшись. — Ти думаєш, що це запах від трупів, які в тих грибницях? 

— Ну якби тобі сказати, люди… вони коли мертві, не пахнуть! 

— Так вони ж під землею поховані. 

— І? — не розумів він до чого вона хилить. Кіра ж на мить зупинилася та склала руки на грудях і запитала:

— Ну от скажи мені, ти коли-небудь на кладовищі чув ось такий смердючий трупний запах?

Марк на мить впав в ступор і припустив:

— Ну може вони не достатнього глибоко? – припустив хлопець.

— Справа не у трупах, це все гриби.

— Пфф, – пирхнув він, — А й справді, хто б сумнівався? 

— Глянь, — почала говорити, присідаючи коло зірковидного червоного гриба, — Це анемон смердючий. Він має зверху гидкий слиз, що смердить гнилизною, або ж прямо таки трупним запахом. Дійсно коли пройти повз цей вид, може здатися, що тут хтось вмер, — розсміялася.