Розділ 6. Потрібно знайти протиотруту

Першу ніч у вищому світі Марк спав погано. Йому снилися кошмари — настільки чіткі, що здавалося, ніби він сам став гравцем у комп’ютерній грі на виживання. То його душили міцелії грибів, мов ліани, обплітаючи тіло з ніг до голови, то він бачив, як із нього вириваються спори, роздираючи його на частини. Але найстрашнішим було інше — коли він помітив, як його руки й ноги трансформуються в лапи, і він сам стає чорним, бридким павуком. Висить у липкій павутині… з рештками людської свідомості.

— Це лише сон! — різко підхопився він із ліжка. — Це лише сон… — повторив уже тихіше, намагаючись заспокоїти збите дихання.

  А може ні? Може вони знову щось тестують? Можливо це вже не його свідомість, може це вже не він? Думки врізалися одна за одною. Гуділи, стискали, глушили його зсередини. 

Він підвівся й глянув на монітор. Там, у «іншому світі», спала Ейрін.
На дитячому обличчі застигла усмішка, а в руках вона тримала фігурку єдинорога.

Безтурботне дитинство, в якому вірять у дива… — подумав Марк.

— Марк? — почув він ледь чутний шепіт, від якого шкірою побігли мурашки. — Не лякайся, це я, Кіра.

Прекрасно, — подумав він. — Мало того, що вдень від неї немає спокою, так тепер ще й уночі.

— Я знаю, що ти не спиш, — тихо хіхікнула вона. — І, судячи з того, що тобі наснилося, спати тобі не хочеться.

— Ти де? — напружено запитав він, оглядаючи кімнату.

— Під дверима. Впустиш?

Він неохоче підвівся й відчинив. Кіра стояла в махровій піжамі з мухоморами, зібране у недбалий пучок волосся вибивалося пасмами.

— Проходь, — сказав він до неї, розглядаючи візерунки піжами, — А чому у мене таке враження наче б ти в мене в кімнаті говорила? 

— А…так тут майже в кожні двері вмонтований мікрофон, натискаєш на нього і можна розмовляти. 

— А казала, що це мій особистий простір буде, — важко видихнув Марк. 

— Марку, — раптом серйозно сказала Кіра, — скільки часу тобі потрібно на розробку гри?

— Не знаю… кілька тижнів.

— Тоді ти розумієш, що тобі залишилося жити кілька тижнів?
Ну, якщо ти, звісно, не втратиш душу і не станеш одним із них, — усміхнулася вона.

— Я не знаю, що мені робити…

— Це твоя сестра? — кивнула на екран.

— Ейрін, їй всього лиш шість і тому вона досі вірить в єдинорогів, людей і ще купу всілякої дурні, — пояснив хлопець м'яким голосом. — Я відмовляюся від розробки гри… 

— Погана ідея, дурнику, — швидко відповіла Кіра, — Тоді вони вб’ють вас обох. 

— Тоді що накажеш робити? — з відчаєм в голосі запитав Марк. 

— Грати, але у свою гру. Ми мусимо відшукати захист до того, як вони вкинуть нас під мікроскоп. Знаєш, який гриб найотруйніший на нашій планеті?

— Людина? — саркастично відповів Марк.

Хлопець здригнувся, коли перед його носом несподівано виріс якийсь білий гриб, що дуже нагадував і його бліде обличчя.

— Ну….можливо, але ні, — всміхнулася Кіра, тикнувши пальцем в гриб.

— Тоді не знаю…

— Бліда поганка, ну або ж ще її називають зеленим мухомором. Дев'яносто п'ять  відсотків смертельних випадків отруєнь у світі пов'язаних з грибами від неї. Один дотик до неї голою рукою вже є небезпечним, — пояснила Кіра.

Це змусило Марка різко відсмикнути руку від гриба до того, як він встиг його торкнутися.

 — А, від великих випарів нашого прогресивного світу, вона стала ще небезпечнішою. Так ось, протиотрути довгий час не існувало. Проте є певні види тварин, як от кролики, коні… ну чи єдинороги, — хихикнула Кіра, разом із вигульнувшим райдужним смайликом, — Які не чутливі до отрути цього гриба. Вчені довго експериментували з кров'ю цих тварин та їх плазмою, щоб зробити якусь протиотрутну сироватку, та, на жаль, нічого з того не вийшло…

Кіра проткнула райдужний смайлик і той розсипався кольоровими частками.

— Але ось, минулого року, стали застосовувати 3-Д моделювання і шукати молекулу, яка, як пазл, зайшла б в молекулу аманітину, тобто головної отрути гриба, і нейтралізувала б його. Було розроблено кілька десятків молекул, які зіставляти з цією отрутою…

Кіра розповідала, а навколо Марка кружляли якісь генетичні коди від яких крутилося в голові. 

—  І ось вияснилося, що таким ідеальним пазлом є індоціанін зелений. Це барвник за допомогою якого виявляють порушення в кровообізі печінки та проводять визначення серцевого викиду, — пояснила дівчина, вивівши його зображення, —  Тобто це штука, яка була практично в кожній лікарні прямо перед нашим носом, але ми просто про це не знали, — заявила з захватом, — Але є одне але…

—  Хто б сумнівався, — пирхнув Марк…

— Щоб воно подіяло, його треба прийняти від нуля до шести годин, з того моменту, як гриб було з'їдено. А перші ознаки отруєння якраз і проявляються лиш після 6 годин.

— Тобто користі з цього відкриття не так вже й багато.

— Користь є, просто молекулу потрібно відпрацювати, щоб вона стала повноцінною протиотрутою, — пояснила дівчина, тримаючи яскраво зелений флакончик в руках.  

— Кіра, це все чудово, але як це допоможе нам, га? — розвіяв Марк цей флакончик помахом руки. 

— Нам теж треба знайти протиотруту. Універсальну! Проти всіх видів кордицепсу, розумієш? І вона десь прямо перед нашим носом, тільки треба побачити її. Знайдемо протиотруту і зможемо вижити. 

— Ти занадто оптимістично настроєна…

— А ти просто нестерпний песиміст, — буркнула, — Подумай… із всього можна витягнути користь. Ось взяти, хоч би той самий кордицепс?

Перед очима Макрка знову виріс гриб, але на цей раз коричневий.

— Це той що зомбі? — хмикнув Марк, забираючи свого носа якомога далі.

— Ну той, що створює зомбі, — посміхнулася Кіра. — Так ось, він може стати потенційною сировиною для створення ліків проти раку. Навіть з ось такого монстра можна витягти хороше застосування!

Марк лиш недовірливо скривив губи та спостерігав за тим, як гриб дивовижно звивався у якійсь склянці.