Розділ 6. Потрібно знайти протиотруту

   Першу ніч у вищому світі Марк спав погано. Йому снилися кошмари. І причому з такими чіткими картинками, що йому здавалося ніби він сам гравець в комп'ютерній грі на виживання. Його то душили міцелії гриба, що як ліани обплітали з ніг до голови, то він бачив як з його тіла випускаються спори і його розриває на частини. Але найбільший жахом було коли він помітив як його руки та ноги трансформуються в лапи та він стає чорним бридким павуком. Висить на липкій павутині з залишками людської свідомості. 

— Це лиш сон! — сказав собі зриваючись з ліжка. — Це лиш сон, — повторив сам до себе заспокоюючи розпатлане дихання, що гойдало ним як павуком на вітрі. 

    А може то не сон? Може вони знову щось тестують? Може то вже не його свідомість, може це вже не він? Думки одна за одною врізалися в голову Марку. Гуділи, окутували, глушили його ж самого в собі. 

   Встав з ліжка, глянув на один з моніторів. Там, на ліжку, в іншому світі спала Ейрін. На дитячому обличчі застигла посмішка, а в руках дівчинка тримала фігурку єдинорога. Безтурботне дитинство, в якому вірять у дива, — думав про себе хлопець. 

— Марк? — почув він ледь чутний шепіт, що відобразився мушками, які побігли шкірою. — Не лякайся, це я Кіра. 

Прекрасно, — подумав хлопець, — мало того, що вдень від неї немає спокою так тепер ще й вночі. 

— Я знаю, що ти не спиш, — почув він її хіхікання. — І судячи з того, що тобі наснилося спати тобі й не хочеться. 

— Ти де? — запитав він її оглядаючи кімнату.

— Я в тебе під дверима, впустиш? 

   Неохоче встав з ліжка і відчинив двері. Кіра була одягнена у звичайну махрову піжаму з принтами мухоморів. Волосся зібране в неакуратний пучок.

— Проходь, — сказав він до неї розглядаючи візерунки піжами, — А чому у мене таке враження наче б ти в мене в кімнаті говорила? — запитав почухуючи потилицю.

— А…так тут майже в кожні двері вмонтований мікрофон, натискаєш на нього і можна розмовляти. 

— А казала, що це мій особистий простір буде, — важко видихнув Марк. 

— Марку, скільки піде часу на розробку гри? — серйозно запитала Кіра вдивляючись в обличчя дівчинки, що спала.

— Не знаю, — почухав потилицю Марк, — Думаю кілька тижнів….

— Тоді ти розумієш, що тобі залишилося жити лиш кілька тижнів? — запитала Кіра відриваючись від монітора і дивлячись йому в обличчя, — Ну якщо ти звісно не втратиш душу і не станеш одним з них, — додала посміхаючись.

— Я не знаю, що мені робити, — важко видихнув Марк.

— Твоя сестра? — запитала Кіра знову переводячи погляд на екран спостерігаючи за дитиною, що спала.

— Ейрін, їй всього лиш шість і тому вона досі вірить в єдинорогів, людей і ще купу всілякої дурні, — пояснив хлопець м'яким голосом. — Я відмовляюся від розробки гри…

— Погана ідея, дурнику, — швидко відповіла Кіра, — Тоді, вони точно вб'ю тебе і твою сестру також. А замість тебе знайдуть іншого і все одно почнуть свої експерименти.

— Тоді що накажеш робити? — з відчаєм в голосі запитав Марк.

— Грати, але у свою гру. Ми мусимо відшукати захист до того як вони викинуть нас під мікроскоп. Знаєш, який гриб найотруйніший на нашій планеті?

— Людина? — саркастично сказав Марк, але аж дригнув коли перед його носом несподівано виріс якийсь білий гриб, що дуже нагадував і його зблідле обличчя.

— Ну….можливо, але ні, — всміхнулася Кіра тикаючи пальцем в гриб.

— Тоді не знаю, — байдуже відповів хлопець, трохи підрум'янившись. 

— Бліда поганка ну або ж ще її називають зеленим мухомором. Дев'яносто п'ять  відсотків смертельних випадків отруєнь у світі пов'язаних з грибами від неї. Один дотик до неї голою рукою вже є небезпечним, — говорила Кіра чим змусила Марка різко відсмикнути руку від гриба до того, як він встиг його торкнутися, — бо від великих випарів нашого прогресивного світу вона стала ще небезпечнішою. Так ось, протиотрути довгий час не існувало. Проте є певні види тварин, як от кролики, коні ну чи єдинороги, - хихикнула Кіра, разом із виплившим райдужним смайликом, — які не чутливі до отрути цього гриба. Вчені довго експериментували з кров'ю цих тварин, їх плазмою, щоб зробити якусь протиотрутну сироватку, та на жаль нічого з того не вийшло, — говорила тикаючи на смайлик, що розсипався від її дотику на кольорові друзочки, — Але ось, минулого року, стали застосовувати 3-Д моделювання і шукати молекулу, яка як пазл зайшла б в молекулу аманітину, тобто головної отрути гриба, і нейтралізувала б його. Було розроблено кілька десятків молекул які зіставляти з цією отрутою, — говорила, а перед очима Марка кружляли якісь генетичні коди, від яких йому крутилася голова, —  і ось вияснилося, що таким ідеальним пазлом є індоціанін зелений. Це барвник за допомогою якого виявляють порушення в кровообігу печінки та визначення серцевого викиду, — пояснила Кіра вивівши його зображення, —  Тобто це штука яка була практично в кожній лікарні прямо перед нашим носом, але ми просто про це не знали, — заявила з захватом, — Але є одне але…

—  Хто б сумнівався, — пирхнув Марк…

— Щоб воно подіяло, його треба прийняти від нуля годин до шести годин з того моменту, як гриб було з'їдено. А перші ознаки отруєння якраз і проявляються лиш після 6 годин.

— Тобто користі з цього відкриття не так вже й багато.

— Користь є, просто молекулу потрібно відпрацювати, щоб вона стала повноцінною протиотрутою, — сказала дівчина тримаючи яскраво зелений флакончик в руках.  

— Кіра це все чудово, але як це допоможе нам, га? — розвіяв він цей флакончик помахом руки. 

— Нам теж треба знайти протиотруту, універсальну про всіх видів кордицепсу, розумієш? І вона десь прямо перед нашим носом, тільки треба побачити її. Знайдемо протиотруту і зможемо вижити. 

— Ти занадто оптимістично настроєна, — розсміявся хлопець. 

— А ти просто нестерпний песиміст, — буркнула, — подумай із всього можна витягнути користь. Ось вже хоча б той самий кордицепс? — говорила, а перед ним знову виріс гриб, але цього разу коричневий.