Розділ 4. Вірити в єдинорогів

  Марк вийшов з кабінету Ріксона повністю розбитим. Він завжди боявся стати жертвою справжніх хижаків. Тих, які непомітно розставляють пастки, подібно до павуків. А сам просто сьогодні влетів в найбільшу павутину з якої йому вже не виплутатися. 

    Мріяв, як всі люди з нижчого рівня, пробитися кудись на гору. У світі завжди існував поділ на бідних і багатих, на сильних та слабких, успішних та лузерів. Але чіткої межі, по суті, не було. Якісь людські якості інколи стримували від тикання пальцем в когось меншого за статусом. Але в той час, як світ вдосконалювався, люди навпаки деградували. Ні, не в досягненнях, не в науці…в людяності. Між матеріальними цінностями та душевними якостями, більшість обирали перше. Тому, у 2061 році був прийнятий рівневий закон населення, який поділяв людей на три категорії — високого рівня, середнього та низького. "Вершки" суспільства жили в найвищому рівні, бідні та невдахи були, так би мовити, на дні. Кожен з людей носив відповідний електронний браслет, що вказував на його рівень. Кожна група жила у своєму секторі. У них були свої магазини, оселі, вулиці. Винятком могла бути лише робота. Тобто хтось з низького чи середнього рівня міг працювати у найвищому. Адже, хтось і там мусив виконувати найгіршу або найскладнішу роботу. Проте все інше для таких людей було під забороною. Тому в той час, як в найвищому секторі вирувало життя, у найнижчих рівнях тривало виживання. Суспільство нагадувало перевернуту піраміду.

— Марку, Марку… — неслася мала дівчинка років шести по оселі. У неї були дві довгих кіски, які смішно упліталися за дівчинкою слідом.  — Марку, — нарешті забігла мала до брата в кімнату. Вона захекано оперлася руками на коліна простягаючи брату електронний лист. Він виглядав як паперовий, але був лиш часточками переносного квантового світла, що миготіло, — Агов, — турнула його вона у бік, від чого її брат, нарешті зняв великі навушники та глянув на сестру, — Для тебе лист, — простягнула мала йому послання посміхаючись. 

— Ейрін, я ж працюю. Що там у тебе?

— Тобі лист, кажу, — смішно випочила мала очі тикаючи ледь не в обличчя брату конвертом. 

    Такі електронні листи в найнижчому рівні приходили на загальну електронну пошту. Їх отримувач мав змогу фізично забрати конверт або ж надіслати повідомлення на свій персональний комп'ютер. Ці обмеження були лиш в найнижчому рівні життя і дозволяли владі контролювати цей прошарок населення, а також вчасно чистити спам. І причому спамом вважалася не тільки інформація, але й не рідко самі люди. 

    Марк неохоче відірвався від екрана. Гру не можна було ставити на паузу поки не закінчиш рівень, тож залишалося лиш покладатися на удачу, що тебе не знайде противник, яким керував хтось із найвищого рівня. У гравців, якими керували люди із найвищого рівня населення було значно більше переваг. Нова зброя з необмеженою кількістю куль, захист, блоки, додаткові життя, їжа і т п. Саме тому вони завжди виходили переможцями. Тоді ж у чому був сенс гри? А у тому, що якщо  хтось з гравців нижчого рівня таки виграв у вищого гравця, його власнику надавалася можливість переїхати в інший сектор. Тому люди грали, але щасливчиків було лиш троє за останні кілька років. 

— Ага, — сумно зім'яв губи Марк беручи конверт. Його ігрового прототипа тільки що позбавили життя, а це значить ніяких шансів виграти й в реальному житті. — Дай гляну що там, — неохоче взяв конверт до рук. — Чорний конверт, — здивовано вигнув губи, — Це дивно, зазвичай листи приходять у прозорих, щоб і інформація була прозорою, так би мовити. Дивно. 

   Марк обережно приклав свій браслет до конверта. Чорна палітурка розсипалася часточками світла залишаючи в хлопцевих рук зміст листа. З кожним новим рядком очі Марка все круглішали. Згодом він  взагалі зірвався з крісла закладаючи пальці в волосся.

— Ну що там? — зітхнула малеча. — Знову захмарні платіжки за комунальні послуги? 

— Ні, мала. Дещо дуже неймовірне. Я би сказав навіть фантастичне, — захопливо відповів їй брат ще раз перечитуючи лист.

— Фантастичними є лише єдинороги, яких ти мені показував на відео із зоопарку в середньому рівні, а все інше повна дурня, — говорила думки вголос малеча потираючи свого носика. 

— Ох, мала це щось покращте єдинорогів, — всміхнувся Марк тикаючи малечі пальцем по носику. 

— Не розумію, що може бути краще ніж єдинороги, — обурилася малеча закладаючи руки на грудях. 

— Ох, Ейрін, тобі не зрозуміти. І, до речі, щоб ти знала, єдинороги то взагалі мутація. Ага…Тобто вони ж фіктивні, їх не було насправді. 

— Мута…що? — намагалася повторити дівчинка.

— Мутація, — повторив брат все ще стискаючи в руках конверт.

— То ти скоро змутуєш зі своїм комп'ютером, — буркнула, — А єдинороги вони справжні, я бачила там на відео…

   Марк на мить застиг дивлячись в маленьке миле обличчя. Ейрін завжди була впертою. І от зараз знову готова була заколоти його своїм невидимим ріжком, за те, що він сказав, що єдинорогів насправді не було. Але можливо скоро все зміниться, бо його запросили на стажування у лабораторію самого Ріксона — найвідомішого кібернетичного біолога з найвищого рівня. Якщо десь і є справжні єдинороги, то тільки в лабораторії цього вченого. По іншому ніяк. 

— Твоя взяла, Ейрін. Єдинороги існують. І один з них зараз переді мною, — розсміявся хлопець. 

Мала ображено вигнула губи та тупнула ногою. 

— Ну все я…я пішла жалітися мамі, — демонстративно склала вона руки на грудях. 

— Та стій ти, — схопив її за руку брат, — Я ж пожартував, маленька. Єдинороги дійсно існують. І я певен не тільки у твоїй голові, — знову тицьнув їй Марк пальцем по носі, — можливо десь на іншій планеті, хтозна? — знизав він плечима, — Ну, а може вони й справді є тут, в нас на Землі, але десь там в найвищому рівні життя. От я проберусь туди та обов'язково тобі одного привезу.