Розділ 2. Розмови про гриби

Марк несміливо пройшов у двері. Всі обличчя Ріксона, що майоріли на екранах, одразу повернулися на хлопця. Якби вони не були частиною комп'ютера, то їх можна було сприйняти за реальних людей, настільки правдоподібно вони виглядали. Марку стало якось моторошно від їх пронизливих поглядів, що наче вимотували з нього всю юну душу. Тож, юнак вирішив спрямувати погляд в єдине скляне вікно, що було у кімнаті. Навпроти нього стояв і сам справжній Ріксон.

— Вітаю, Марку, — почав говорити до нього вчений посміхаючись та закладаючи руки за спиною. — Як тобі моя кібернетично-біологічна лабораторія? Вражає, чи не так? — відповів Ріксон сам на своє запитання новим запитанням.

— Тут все таке…

— Фантастичне? — знову сказав за хлопця вчений.

— Навіть дуже, — з захватом сказав Марк.

— І що ж вразило тебе найбільше, ну якщо упустити момент з голограмним павуком? — розсміявся.

— Гриби, — відповів юнак теж посміхаючись. 

— От і мене вони вражають. Гриби — це те, що вчені намагаються дослідити століттями, але вони постійно приховують в собі якісь таємниці та кожного разу вражають новими відкриттями. Гриби одні з першим організмів на нашій планеті і я певен, що вони будуть останніми, хто загине. Вони надзвичайно живучі й здатні пристосовуватися до будь-яких умов. Вони живуть навіть там, де інші не прожили б і кілька секунд. 

   Раптом Ріксон пальцями витяг прозорий екран на себе, швидко ввів потрібну йому інформацію і на екрані з'явилися прозорі маленькі капсули з хвостиками та якимось порошком всередині. Ще кілька рухів і ці дивні капсулки наче матеріалізувалися і були вже в руках в самого Ріксона. 

— Знаєш що це? 

— Схоже на пуголовків, — припустив хлопець. 

   Ріксон знову розсміявся і кинув цими "пігулками" в один з екранів. Марк навіть очима не встиг кліпнути, як екран дав тріщинки й в ньому утворилася дірка як від кулі. 

— Ні, це зброя, як бачиш. Там, в капсулі, спори гнійного гриба Pilobolus crystallinus. Спори цього організму летять швидше кулі та будь-якого живого організму. Для порівняння, — говорив вчений виводячи на екран зображення американської ракети Сатурн-5, — ця ракета розганяється не швидше ніж 40м/с², в той час, як спора цього гриба здатна досягати швидкості 25м/с. Цей гриб ще називають капелюхометом. Ми з'єднали його спори з гострими порошкоподібними частками, і ось найшвидша зброя світу прямо перед тобою. Але не хвилюйся, це лиш її комп'ютерний прототип, тож ти в безпеці, — говорив Ріксон, і Марк помітив, що дірка в екрані повністю зникла як і всі тріщинки. 

— Це…це було, — говорив хлопець налякано і заворожено водночас.

— Так-так, неймовірно я знаю. Тепер скажи мені, а які організми найбільші на планеті? 

— Гриби? — запитав хлопець прикриваючи одне око.

— Поглянь сюди, Марку, — знову заговорив Ріксона відкриваючи на екрані зображення темного лісу. Завдяки великій кількості моніторів весь кабінет наче став самим лісом. Хлопець навіть відчував його запах. Одразу пригадав слова чоловіка в костюмі, що вони працюють над цим органом чуття і схоже на те, що дуже вдало. — Це ліс заражений білою гниллю, що спричинили гриби під назвою — опеньок темний. Це найбільші організми на землі, проте виявили їх масштаби зовсім не давно, позаяк майже вся їх частина захована під землею, — говорив той повертаючи екран, від чого вони опинилися наче під ґрунтом. Марк побачив коріння дерев сполучені міцелієм гриба. Його ниткоподібна структура була скрізь. — Цей гриб простягається тут на 10 км². Весь ліс це його заручник, але, по-суті, самого захоплювача і не видно. Це вважай ще один вид зброї, Марку. 

  Хлопцю стало якось некомфортно. Він відчував запах сирості та гнилі. У нього було таке враження, що його похоронили заживо, до того ж в живій труні. 

— Повертаємось на поверхню, бо бачу тобі тут стало некомфортно, — посміхнувся вчений.

"Чудова ідея", — подумав хлопець, але не сказав цього в голос.

— Але знаєш в чому проблема, хлопче? — запитав Ріксон пальцями згортаючи ліс і повертаючи екранам своє зображення. Марк лиш заперечно похитав головою. 

— Гриби — це заборонений компонент для створення біологічної зброї. Але воно і не дивно, адже вони здатні дуже швидко видозмінюватися. Мутація, яка пізніше пошириться по всій популяції закріплюється за одне покоління, — говорив той дивлячись на хлопця, що досі не міг вийти з ступору. — Бачу, Марку, тобі важко второпати, що я маю на увазі, тож поясню на прикладі, — посміхнувся вчений. — Якщо  одну ділянку, допустимо, пшеничного поля пшеницю захопив грибок, пробивши всі захисні механізми, то з другим сортом можна буде попрощатися, бо дуже скоро грибок захопить все поле, а через кілька сезонів весь світ. 

   Поки Ріксон говорив все наочно зображувалося лиш на одному з екранів. Виглядало наче чума, що ширилася полем, от тільки вражала вона рослини, а не людей. Але, що якщо така грибкова чума вразила б людство? Марку стало недобре від однієї цієї думки, але натомість він лиш слабо всміхнувся. 

— Читав казку про джина? — несподівано запитав вчений, на що Марк лиш здивовано закліпав. — Швидше за все читав, так ось, хлопче, якщо безконтрольно випустити цього грибного джина, то він дуже скоро буде скрізь. Але якщо його ізолювати в пляшці, то інша справа чи не так?

  Марк лиш ствердно кивнув. 

— А тепер про найцікавіше, Марку. Знаєш в що гриб Кордицепс перетворює ось цю мураху? — запитав Ріксон виводячи на екран нове зображення.

— Я не знаю, — знизав плечима хлопець, — Може в їжу? — припустив слідкуючи за реакцією вченого. Ріксон лиш розсміявся і Марк зрозумів, що мимо. 

— В зомбі, хлопчику. Так-так, тобі не причулося. Мурашка заражена цим грибом стає повністю підконтрольною. Кордицепс змушує робити її хаотичні рухи, і спрямовує на пошуки оптимального місця для свого проростання. Гриб контролює все – напрямок руху, висоту, і навіть, що є доволі таки цікавим фактом, змушує комаху поїдати листя рівно опівдні. Ця комашка так і помирає стиснувши своїми щелепами стебло. І невдовзі з її голови проростає сам гриб, — розказував Ріксон, а самому Марку якось все більше ставало ніяково. Дуже реалістичні відео змушували сприймати розповідь наче б оте все відбувалося тут і зараз. А ще гірше того з самим Марком. — Тіло мертвої комахи залишається в такому положенні близько двох тижнів, а гриб тим часом готується до розмноження. Коли спори дозрівають вони обсипаються на здорових комах, щоб створити нових зомбі.