Глава 6.1 "Початок кінця?"

Прогулюючись з Астер ми вирішили не ходити на сніданок. Час з нею летів швидко і мені дійсно цікаво з дівчиною. Її відкритість і щирість притягують.

Про короля ми більше не розмовляли. Я вирішила, що спочатку зрозумію, що він являє собою, а потім буду щось робити з цією інформацією.

Я заплуталася і вже не так впевнена в своїх діях. Зараз мені не вистачає Деріла. Він завжди підтримував мене і вказував вірний шлях. Саме його холодний розум і раціональний погляд на ситуацію, допомагав знайти вихід, навіть коли здавалася, що його немає.

Він вірив в мене. Коли я падала, підіймав і змушував йти далі. І я йому безмежно вдячна за це. Та інколи мені здається, що даврма я вплуталася у все це. 

Одна справа сидіти в сотнях кілометрах від свого ворога. І зовсім інша, бачити його щодня і думати, в який момент вони викриють мене. Бо коли, чи якщо вони дізнаються, хто я, будуть дуже великі проблеми. 

Я не впевнена, що мені вистачить сил протидіяти його армії. Тож вибір не великий. Тікати вже пізно. В любому випадку хтось помре. А хто це буде, покаже час.

-Ада, сюди йде Лаерт. - легенько штовхає плечем Астер і я спрямовую погляд на мага, що прямує до нас в супроводі охорони. Навіть з королем менше ходить. І чим його голов в така цінна?

-Доброго дня, леді. - вітається, але мабуть більше до дівчини, ніж до мене.

-Доброго. Щось сталося? Ви якісь стурбовані. - ця дівчина просто неймовірна. Її серце надто добре, бо вона себе навіть до нього привітно ставиться.

-Ні, просто ніде не міг знайти нашу цілительку, вже думав, вона втекла. - пропалює поглядом, на що я лише хмикаю. Не дочекається.

-Не хвилюйтеся, я поки нікуди не збираюся.

-Це тішить.

Хоча радості на його обличчі не виникло, воно як було кам'яним, таким і лишилось. Він хоч колись посміхається? Бо я в цьому сумніваюся. Чи це тільки до мене так. Здається, він недолюблює мене і це цілком взаємно. Впевнена, видихнув би з полегшенням, якби я пішла.

-Королю потрібна моя допомога? - ну не просто так же він шукав мене.

-Він хоче вас бачити. Я проведу до його покоїв.

-В цьому не має потреба, я сама дійду. Астер, - повертаюсь до дівчини. - Побачимось пізніше.

-Звісно. - голос дівчини доноситься вже в спину, бо я як найшвидше хочу позбутися його компанії. Та він наздоганяє.

-Мені наказали супроводжувати вас. - оу, здається хтось сердиться. Ну-ну.

-Це ваші проблеми. - пришвидшую темп і зникаю за поворотом. Не вистачало, щоб він ще ходив за мною. На вечері я трохи по-іншому глянула на нього, але сьогодні він все такий же нестерпний і самозакоханий індик.

Заходжу в замок і прямую до цілі. Я вже трохи більше орієнтуюся в цих коридорах і вони більше не здаються такими нескінченнеми. Знаходжу потрібні двері і стукаю. Не завжи ж мені вриватися.

-Заходьте.

Вже за мить опиняюся в кімнаті. При денному світлі вона ще гарніша. Виконана в темних тонах, під стать королю. Меблів не багато, лише стіл, тумба і два крісла біля каміна. Ліжко в рази два більше за моє, але не будемо на ньому акцентувати уваги. 

Велике вікно і двері, які смію припустити, ведуть на балкон. Прямо під ним сад, тож не сумніваюся, що вид відкривається прекрасний. Сам же король, як і минулого разу сидить в кріслі. Та сьогодні на ньому одягу явно більше.

-Доброго дня.

-Де Лаерт? - як не виховано, навіть не привітався. Схоже, хтось знову без настрою. Він завжди такий, чи як?

-Не знаю, мабуть загубився по дорозі.

-Вас не було на сніданку. Чому? - от що за звичка різко переводити тему?

-Моя присутність не обов'язкова.

-І все ж, ви моя гостя. Не хочу, щоб впали від голодного обмороку.

-І все ж, я сама вирішу, що мені робити. - ну от чому не можна нормально спілкуватися? Одні накази.

-Доречі, про це. Я хотів обговорити умови нашої співпраці. Саме тому ви власне і тут.

-Я слухаю.

-Тут написані ваші обовязки та вимоги, - протягує листок, - Ознайомтеся. Якщо щось не влаштовує, можна переглянути і знайти компроміс.

Беру його і очима пробігаюся по пунктах, зупиняючись над деякими з них. "При обхідності надавати допомогу", "Повідомляти вміст ліків, які даю чи готую" і бла-бла-бла.

Це все зрозуміло, але "Не покидати замок", "Бути під наглядом охорони, яка всюди супроводжуватиме мене" і "Огляд моєї кімнати", насторожують. Я точно в замку, а не в клітці?

-Я не згідна. Треба переписати. - без докору рву папір на частини. Здається, хлопець дещо здивований від моїх дій. Думав, що я молитися на нього буду? Це не про мене.

-Що саме не так? Осмілюся нагадати, що це ви на мене працюєте, а не навпаки.

-Я буду йти куди захочу, коли захочу, і ніхто не буде за мною слідкувати. Всі мої речі належать тільки мені і кожен, хто торкнеться до них, пошкодує. - він встає і підходить до вікна.

-Це не можливо. Я не можу вірити вашим словам і надіятися, що у вас немає прихованих цілей.

-У вас немає вибору. Або так, або я йду і ми зустрінемося на ваших похоронах. - він різко розвертається і підходить майже впритул.

-Що ти знаєш?

-Спочатку договір. Я повинна застрахуватися, що якщо вилікую вас, то виходячи з замка, за мною ніхто не піде, і якщо не зроблю цього, мене не прикінчать прямо тут.

-Я можу гарантувати вашу безпеку. В цих стінах вам нічого не загрожує. - запитливо підіймаю брови.

-Мої слова проти ваших? - він мовчить, дивлячись в очі. Я не відвожу погляду, заглядаючи в його.

-Зможете покидати замок до приходу темряви.

-В любий час.

-Ада. - прозвучало загрозливо, але я тільки почала.

-Вільне пересування без нагляду.

-Нехай, тільки в деякі частини замку йти заборонено.

-Добре.

-І твою кімнату оглянуть. В твоїй присутності.

-Тільки ви. Без варти.

-Де ви навчилися так торгуватися? Вас навіть не бентежить, що я король?

-Я вас не боюся. То як?

-Смілива. Добре, тільки з нами ще буде Лаерт. - кривлюся. Ну звісно, куди ж без нього.