Глава 5 "Гра починається"

Не встигла я оговтатися від цієї мягко кажучи дивної ситуації, як до мене підходить якась дівчина. На вигляд привітна, трохи старша за мене і мабуть маг.

-Доброго дня, я Мелінда - покоївка. Ваша кімната готова, пройдіть за мною. - повертається і мені не лишається нічого, як попрямувати за нею.

-Ада. Як король? Я могла б оглянути його. - поки ми виляємо коридорами, не впускаю можливості запитати. Може хоч хтось дасть відповіді.

-Його Величність більше не хоче нікого бачити сьогодні.

-Ми з ним не встигли обговорити...

-Зробите це завтра, або за вечерею, якщо він спуститься. 

-А хто буде на вечері?

-Гості замка, родина короля і наближені до нього. - знов поворот і зупиняється біля дверей, поки я переварюю інформацію - Прийшли. - відчиняє їх і ми заходимо.

Це простора і дуже красива кімната. Не очікувала, що мене дійсно приймуть за гостю. Якби довелося, могла б і в сараї переночувати, я не горда. Але що приховувати, тут неймовірно.

Меблі виглядають дорого і не сумніваюся, так це і є. Все виконано в темно-червоних і золотистих тонах з дерев'яними деталями. Велике ліжко, шафа, стіл з дзеркалом і тумба. Все необхідне і з смаком.

Але найбільше подобається велике вікно, а точніше вид, який відкривається перед ним. Воно виходить прямо в сад і аромати квітів доносяться аж сюди. Мені вже закортіло прогулятися по ньому.

-Ця кімната ваша, можете облаштовуватися. Вбиральня навпроти. Кабінет з травами і всім необхідним знаходиться в крайній кімнаті, зліва по коридору. О сьомій спускайтеся на вечерю, в шафі є одяг. - наголосила на останньому, оглянувши мене, - Якщо щось буде потрібно, звертайтеся. - легенько вклонилася і пішла, зачинивши двері.

Я лишилася одна і ще раз оглянувшись, скинула сумку та підійшло до дзеркала. Оглядаю своє відображення і мабуть вперше за довгий час сумніваюся в своїх. діях. 

Майже матеріально відчуваю, як з кожним кроком все більше і більше занурююсь в цей клубок брехні. Освідомлюю, що ще трохи і повернутись назад вже не вдасться, бо зайду надто далеко.

Я стою в кімнаті замка і прикрившись цілителькою хочу вбити короля. Куди ще далі?! Втягую носом повітря і повільно видихаю його, знов глянувши у дзеркало.

На мене дивиться дівчина з розпущеним сріблястим волоссям по пояс. Сірі очі сумні і якісь втомлені, а завжди світла шкіра здається ще білішою на фоні стін, які покращені в червоний.

На мені проста, але відносно зручна темна сукня і плащ, що дозволяє приховати більше зброї. Бо якщо його зняти, в очі одразу кинеться невеличка нерівність на подолі. Це меч, прикріплений до бедра та частини ноги. 

Він не дуже компактний, але без нього я як без рук. Деріл колись зробив його для мене з якогось рідкісного і дуже міцного металу. Я користуюся ним роками і той ні разу мене не підводив.

Але далі так ходити не вийде, тож знімаю його і решту зброї, що взяла з собою та трохи порозмисливши, ховаю в шафу, на всякий випадок наклавши закляття невидимості.

В ній на мене чекало щонайменше п'ять суконь, він трохи простіших, до пишних і розшитих дорогоцінностями. Вони що, хочуть, щоб я оце одягнула? Круглими очима дивлюся на кількість шнурків на одній з них і мені вже важко дихати. 

Це не дуже прозорий натяк, що мій одяг не підходить для замка чи як? Мені ще й вказуватимуть що носити?! Ну ні. Я не лялька, щоб мене переодягати як вздумається. Теж мені.

Але коли зрозуміла, що з одягу в мене лише те, що на мені, трохи охолола. Б'юсь об заклад, що всі будуть з голочки одягнені. Не хотілось би привертати зайву увагу. Хоча коли я хвилювалася, що про мене подумайть інші? Ніколи.

Та для чого взагалі ця вечеря? Якось не хочеть сидіти з його гостями і рештою наближених. Я могла б і на кухні поїсти, або ж тут. Та ніхто не запитує, чого хочу я. 

Хоча... З іншої сторони я могла б більше дізнатися про короля і його батька. Так, треба зібрати як можна більше інформації. Налаштовуюсь на порцію брехні і нудних, фальшивих посмішок і вирішую пограти ща його правилами. Поки що.

***

До вечора так і просиділа в роздумах. Коли настав час одягатись, обрала найбільш підходячий під мою стать варіант.

І на диво, сукня сіла ідеально. Довгі широкі рукава, в міру відкрите декольте, чітко виражена талія і подол геть до підлоги. Світло-блакитний колір пасує до моїх очей і робить образ ніжним та більш жіночним.

Правда, тут ще був величезний бант, прикріплений збоку, але він все псував, тож довелося делікатно прибрати. Як не знати, то так і не скажеш, що тут щось було.

По звичці ховаю короткий кинджал. Обережність ніколи не завадить. Деріл привчив мене завжди носити з собою зброю. Яка б сильна моя магія не була, страховка не завадить. 

Тим більше, магію вогню я використовую лише в крайньому випадку, бо для всіх я - маг криги. Якщо хтось побачить, що в мене дві сили, не зручно вийде. Доведеться "прибрати" свідка, щоб не було проблем. Сумно, але таке життя - як не ти, то тебе.

Та й не дарма я роками освоювала різні види зброї та техніки в бою. Скільки себе пам'ятаю, мені завжди більше подобалося проводити час з старшими хлопцями на тренуваннях, ніж вишивати з дівчатами - однолітками.

Спочатку вони сміялися з мене і казали, що дівчинці не місце на полі. Звісно, в мене не все зразу виходило, але я вперта і якщо щось хочу, йтиму до кінця.

Тоді тренерувалася ночами до тих пір, поки не відточувала прийом ідеально. Поверталася з шрамами та царапинами, і колили Деріл дізнався, непереливки було всім. Тим, хто ображав, а найбільше мені  бо втікала з дому.

Я ще ніколи не бачила його таким сердитим. Він тоді вперше накричав на мене та посадив під домашній арешт. Спочатку я ображалася, бо не вважала свої дії поганими. Та з часом охолода, бо він просто хвилювався.

Можна лише уявити, що він відчув, коли увійшов до моєї кімнати і не побачив мене там. Він злякався. І я його розумію. Тоді я пообіцяла, що більше ніколи так не робитиму. Завжди буду обережною і не влізатису в халепи, ризикуючи життям.