Глава 2 "Легенди правдиві?"

Нарешті бачу вже рідну домівку. Сиріус теж рада, що зможе відпочити від довгої дороги. Заводжу її в стайню, а сама направляються в будинок. Деріл сидить біля вікна, явно чекаючи на мене. 

-Привіт. - вітаюся і направляються в свою кімнату, намагаючись не подати виду, що щось не так.

-Стій. - перед самими дверима зупиняє. - Підійди, поговоримо.

-Що сталась?

-Це ти мені скажи.

Я вперто мовчу, сівши навпроти. Погляд не опускаю але не даю можливості залізти в голову.

Деріл для мене замінив батьків і став наставником. Я дуже ціную і люблю його. Хоч інколи і бурчить забагато, та я розумію, що він хвилюється. 

Але мене жахливо дратують ці його фокуси з читанням думок. Особливо те, що він не хоче мене цьому обучати, аргументуючи це тим, що я й так лізу, куди не слід.

Деріл - маг. Він високого зросту і міцної статури. Блакитні очі виглядають невинно, але від них віє небезпекою. На колись темному, довгому волоссі, сивина. 

Коли я була маленькою, він жартував, що це через мене, а я вірила. Хоча насправді так у багатьох магів, які використовують свої сили на повну, а з роками сивого волосся стає все більше. 

Магів вважають сильними, але як відомо, за все потрібно платити. В кожного це проявляється по-різному, в одних через волосся, але є й такі, хто розплачується кров'ю. На руках в них можна побачити бинти, які при використанні сил стають кровавими. 

Є ще один тип магів, хоча я і магами їх не назвала б. Вони володіють темною магією, підсилюючи її артефактами. Вона більш сильна та непередбачувана і дає їм перевагу у вигляді крил чи всяких здібностей, на які не здатні решта. Ці артефакти надзвичайно небезпечні і користуватися ними можуть лише темні. Якщо хтось слабший просто торкнеться до них, його розірве на частини.

Таких осіб часто обходять стороною та побоюються. І не дарма, бували випадки, коли вони зловживали цим і сили виходили з-під контролю. Як правило, це ті, хто хотіли бути могутніми і непереможними.

Але є й інша сторона медалі. Якщо увібрати в себе занадто багато магії, вона просто поглине тебе. І так ставалося з кожним. Без виключень. Вони звісно не обирають, ким їм народитися, це навіть від батьків не передається, але життя не справедливе. 

Та звісно, в кожного є вибір. Не обов'язково ставати безумним і будувати плани по захопленню світу. Хоча ходять слухи, що наш король теж тінь, але це не було підтверджено. Або це брехня, або він майстерно приховує свою сутність. Але в другому випадку, якщо про це стане відомо, трону йому не бачити. Хоча у всіх плітках є доля правди. 

Насправді, темних виявити не так просто, адже ті нічим не відрізняються від магів. Але є невеличка деталь у вигляді символу, зображеного на їхньому тілі. Щось по типу клейма у формі напівмісяця. Є легенди, що такі діти народжуються в повний темряві і в ті ночі на небі немає ні однієї зірки та лише тінь місяця потрапляє до вікон. Тому їх і прозвали тінями.

Та лорди з лейрами володіли могутнішою магією. Їм для цього нічого не було потрібно і вони не платили за неї, бо були першими нащадками Шепфа. Їхні діти переймали від батьків по одній силі, але головна завжди була від матері. Саме тому в мене блакитний вогонь, а не простий, як був в тата. От і виходить, що ми вдвічі сильніші. Тому маги і заздрили та вирішили винищити наш рід.

Але я доб'юся справедливості, бо крім мене цього зробити нікому. Король вважає себе всесильним, але йому це просто так не зійде з рук. 

-Ти можеш бути не такою впертою? - вириває мене з думок і втомлено піднімається, сховавшись за дверима кладової.

-Не можу.

-Іншої відповіді я й не очікував. Вся в батька... 

Останнє говорить вже тихіше. Повертається з пузирьком в руці і сідає поруч.

-Як я можу зберегти тебе, якщо ти сама себе не бережеш?

-Не обов'язково так опікуватися мною, я сама можу постояти за себе.

-Я дав слово, і можеш не сумніватися, що якщо буде потрібно, то я не роздумуючи віддам за тебе життя.

-Знаю, але надіюся, що такої потреби не буде. Я не хочу втрачати ще й тебе.

Він не відповів. Розгорнув плащ і оглянувши рану, здивовано зиркнув на мене, вловивши запах нертери. Я мовчу і він, розумчи, що пояснень не послідує, полив її темною рідиною. Вона зашипіла, пощіплюючи і з кожною секундою починаючи пекти все більше. 

-Цсссс.

-Терпи. Треба було головою думати, перш ніж лізти в бійку. - от як не насварить, то це не він буде.

-Може ти нарешті скажеш, що це. Хоч я і цілителька, але досі не можу зрозуміти, що там намішано. - намагаюся перевести тему. Обпираюся об стілець і втома навалюється на все тіло.

-І не зрозумієш. Цих інгредієнтів давно не має в нашому світі. Вони робляться з пелюстків квітів, які росли лише на землях королівства твоїх батьків. Це останній.

-Але ж їх в тебе було багато. - скільки себе пам'ятаю, він завжди їх використовував. Звісно ж, для мене.

-Можливо, якби хтось не втрапляв в халепи так часто, їх лишилося б більше.

Я лише закочую очі, за що отримую незадоволений погляд. Йому не подобається, коли я так роблю, але це вже увійшло в звичку.

-То може все-таки розповісти що сталося? 

-Цинтри. - протягую, згадуючи пику того покидька. Так і хочеться вибити з нього все зухвальство.

-Багато?

-П'ять, а потім ще більше десяти.

-Завжди дивувався, як ти знаходиш неприємності. але ще більше, як ти виходиш чистою з води.

-Ну, як бачиш, не завжди без наслідків. - кволо посміхаюся. Рана дає про себе знати. 

-І жоден з них не став тобі уроком. Ада, ти ходиш по лезвію ножа. Скільки я вчив тебе контролювати емоції, ти зриваєшся, і тоді тебе не зупинити. Злість сильна зброя і згубила вже не одне життя. Вона знищить тебе, якщо вчасно не спинишся.

-Ця розмова, як і всі попередні, не мають ніякого сенсу. Я помщуся за їхню смерть і так, ти правий, мене ніхто не зупинить. Навіть ти. Я вже все вирішила. Через кілька днів відправлюся в столицю. Я не пропаду. Прошу лише твої підтримку.