Пролог

Існує легенда, що колись було два світи: людей і магів. Магічний світ був схований від людських очей, а всі його жителі розташовувались на одному континенті. 

Еріал - північне королівство. Королями тут були виключно маги і трон передавався у спадок. Воно вдвічі більше за південне, проте майже всі території були населеними абсолютно різними істотами, які не завжди жили між собою в злагоді.

Ліверія - південне королівство, яким правили лорди з лейрами, та майже повністю заселяли його. Хоч воно і було відносно маленьким, та велику частину займали ліси, гори, степа та моря. Народ дуже тісно був пов'язаний з природою та вважався найсильнішим серед усіх.

А все тому, що вони володіли стехіями і будь-яка з них могла зруйнувати ці світи, та мали тотем, що давав їм можливість перетворюватися на птахів чи звірів, тотем яких має кожен, в кого тече їхня кров. Крім того, до головної сили була ще одна, яка давала їм більше можливостей.

Створили ці світи Шепфа - два брата. Ніхто з нас їх не бачив, але говорять, що людей вони створювали по своїй подобі, тож чимось мабуть нагадують магів з лордами. Вони допомагали своїм дітям і тисячоліттями оберігали їх. Були дуже могутніми та практично всесильними.

Час у світах йшов по-різному і якщо у людей пройде десять років, то тут лише два. Тож і жили ми по людським міркам по чотириста років, під опікою Шепфа, яких ті називали Богами.

Але як виявилося пізніше, був ще один брат. Він володів темними силами і хотів сам посісти на троні, ставши володарем всіх світів, за що і був звергнутий та прогнаний, з забороною повертатися в будь-який із них. 

Та він так просто не міг забути та пробачити таку поведінку і почав накопичувати сили, щоб прийти з війною та помститися, взявши силою те, на що він, на його думку заслуговував по праву. 

За довгі роки про його існування всі забули, але одного дня він повернувся з війною, вирішивши спочатку захопити магічний континент. Шепфа не могли впоратися з його армією монстрів, яка пішла спочатку на Еріал, бажаючи зрівняти його з землею.

Навіть Шепфа і їхні сили не вічні і нікому не відомо, скільки ті вже прожили. А темний брат був наймолодшим і відповідно - найсильнішим.

На допомогу Еріальцям прийшли лорди та вступилися за своїх братів. Ті об'єдналися і разом заточили темного Шепфа у в'язницю між світами, ключем до якої була печать, яку знищили. Але говорять, що насправді її заховали і ніхто не знає, де вона...

***

Мої батьки були королем і королевою Ліверії. 

Мати - Елеонора. Вона була лейрою криги та повітря. Тотем білого тигра. Мала довге, світле, майже біле волосся, неймовірно красиві сірі очі та ніжне обличчя з світлою шкірою і ледь помітним рум'янцем. Наче крижана королева. Але насправді була дуже хорошою і щирою жінкою. Народ дуже любив її. 

Батько - Арес, лорд вогню та блискавки. Тотем філіна. Чорне волосся, темні очі і міцна статура. Від нього віяло небезпекою і владою. Ніхто не міг зрівнятися з ним у бою на мечах та іншими видами зброї. Він був майстром і рівних йому не знайти. Його боялися, але поважали. Він правив справедливо та мудро. І був прекрасним батьком. Шкода, що так мало...

Після тієї битви королівства пліч-о-пліч жили один з одним, пам'ятаючи, як колись їхні предки об'єдналися та допомогли один одному. Та так було до однієї ночі, коли король Бастіан вирішив, що лорди надто сильні та можуть захопити його землі і пішов на них війною. 

Шепфа розгнівалися, коли дізнались, але було вже пізно. Це не завадило королю з армією пробратися до столиці і обманом вбити моїх батьків та згубити їх народ. 

Вони вже почали справляти перемогу і раділи, що такі землі дістануться їм, коли Ліверія почала відділятись від континенту. Це Шепфа приклали свої руки та зробили так, що кожен, хто переступить край землі та захоче потрапити на протилежну сторону - помре.

І так між королівствами утворилася ріка, один дотик до води якої вбивав все живе. Та навіть якщо хтось придумає якийсь інший спосіб переправки, результат буде той самий. З Ліверії уже нікому було повертатись, там лишились лише солдати з своїм королем, які були приречені на смерть, опинившись в пастці.

Та якимось дивом король повернувся назад і став ще сильнішим в очах свого народу, який свято вірив, що той вберіг їх. Та Ліверія почала занепадати. Її земля, вся пропітана кров'ю, більше не родила, води висохли, рослини і всі тварини повимирали. Більше нікому було підживляювати природу і тримати баланс.

Та так сталося не лише з нею. В Еріалі теж почалися проблеми і природа видихалася, переставши плодити. Багато хто звинувачував в цьому короля Бастіана і казали, що через нього Шепфа наслав на всіх прокляття, бо він знищив рід лордів з лейрами, в якому текла древня кров. 

Ну це він так думав. Я вижила, і я - остання лейра. Деріл розповідав мені події тієї ночі і вже тоді я знала, що помста - це страва, яку подають холодною. 

19 років тому... 

Деріл

Маги обступили місто. Вони почали атакувати неочікувано і ми були зовсім не готові. Але нічого, я швидко склав план і ми почали оборону. Я завжди казав, що не варто довіряти цьому Бастіану, та хіба мене слухали?

І тепер маємо проблем. Ніхто не знає, чим це все закінчиться, але ми до останнього будемо битися, охороняючи королівську родину. 

Ситуація не на нашій стороні. Часу не має, треба атакувати, але король заборонив жертв. Чого вони чекають? До біса все. Одягаю броню, беру зброю і йду до виходу. 

-Пане Деріле! Зачекайте. - підбігає запихана служанка.

-Чого тобі? 

-Королева кличе вас до себе. 

-В мене не має часу. 

-Але це важливо.

Видихаю. Я звісно поважаю Елен, але інколи її поступки мені не зрозумілі. Час...ми його втрачаємо, скоро вони будуть тут. Але розвертаюся та підіймаюся сходами до її покоїв. 

Заходжу. Вона стоїть біля вікна з принцесою на руках, пригорнувши малечу до себе.