РОЗДІЛ 8

Ранок розпочався для мене з візиту Петра.

Чоловік розбудив мене з першими промінчиками сонця – ні, я не скаржуся, у Діоніфорії я звикла рано прокидатися. Він зачекав у коридорі поки я візьму душ та одягнуся – навіть не збагнула, як за ніч у шафі з’явився потрібний одяг для мене. Але списала це на прояв тутешньої магії. Недаремно ж Єгор казав, що маєток просяк силою.

Потім Петро провів мені будинком, розповідаючи те, що маю знати про це місце.

Наприклад, що до порталу, який знаходився під маєтком, мені краще не лізти. Це небезпечне магічне місце, куди не варто пхати носа чужинцям, щоб не нажити проблем. Ще там десь знаходилась в’язниця, де перебували порушники законів примарного ордену, а вартовими слугували мертві стражники.

Навіть якби я мала бажання розпочати якісь самостійні дослідження таємниць маєтку, то після такого попередження, вони б зникли. Добре, що мене не тягнуло на героїчні вчинки, краще тихо займатися дорученими справами та намагатися призвичаїтися до тутешніх порядків. Поки що мені було не до пошуків істинного кохання, занадто багато змін сталося й ще попереду.

Третій поверх призначався для істот, які чекали переходу у свій світ, або не мали де знайти притулок у людському світі на період перебування тут. Туди Петро не заборонив мені навідуватися, але забажав бути присутнім, раптом що – пояснив він.

Що саме за «раптом», я не уточнила. Натомість дізналась, що під головною залою знаходились приміщення Іларіона – його лабораторії та особисте помешкання.

– Лабораторії?

– Для досліджень, медичних штучок там, ну ти розумієш.

– Ні, якщо чесно.

Я зацікавилась, що саме сатир досліджує, але Петро порадив запитати про це особисто у рогатого, викликавши мої протести.

– Можливо якось, – туманно відізвалась я, маючи на увазі «ніколи». Розмовляти з таким нахабою? Ха!

Петро гимикнув.

– Як знаєш, Адо.

– Я ще хотіла запитати дещо…

– Не соромся, – розвів руками чоловік. Ми якраз минули головний зал, декілька кімнат і прямували на кухню.

– Чи можливо мені навідатись у місцеву бібліотеку? Тут же є бібліотека?

– Ще й яка, – посміхнувся він. – А нащо тобі?

– Люблю читати, – чомусь зашарішалась я, наче зізнавалась у якісь ваді.

– Я теж, – пошепки мовив до мене Петро. – Коли маю вільний час, щось історичне. Тільки нікому не кажи.

Він змусив мене засміятися.

– Домовилися.

– А я натомість якось візьму тебе до тутешньої бібліотеки, можливо навіть Фефа дозволить тобі взяти декілька книг у кімнату.

– Хто?

– Горгулій – один з хранителів знань ордену.

– Горгулій?

– Не радив би з ним шуткувати, Адо, це небезпечний малий з дуже гострими зубами.

Я важко глитнула. У мене взагалі відсутнє почуття гумору! Тож жарти не для мене, еге ж?

– Ну, ось і твій головний робочий кабінет, – чоловік відкрив двері та пропустив мене всередину.

– Це що? – повернулась я до Петра.

Чоловік почухав маківку.

– Кухня? – якось незграбно відповів він, наче розгубився від мого запитання.

– Бачу, що кухня, – нахмурилась я. – Тут все чисто.

Світла, гарна, неймовірно приваблива кухня, де в мене прямо зачухались руки скоріше взятися до справи. Не кімната, а мрія!

Правда призначення деяких предметів були для мене загадкою, але я збиралась зі всім розібратися. По черзі. Зараз мене цікавило дещо інше.

– Ну так, – знизав плечима він.

Я тицьнула пальцем у напрямку столу, де було безліч тарілок зі стравами. А як тут пахло! Божественно просто, я давилась слинками.

– І вже приготований сніданок, – я порахувала кількість наборів посуду. – На двадцятерох?

– Мабуть стільки сьогодні буде голодних мешканців маєтку.

– Ні, ти не розумієш. Сніданок приготований.

Петро зачудовано подивився на мене, наче намагався зрозуміти, що саме робилось зараз у моїй голові. Якби я сама це знала!

– А не мав би бути? – вигнув брови він.

Я почухала маківку. Це було складно пояснити, але я спробувала.

– Я просто не розумію, хто за мене зробив мою роботу…

– Домовики.

– Домовики? – здивувалась я, повернувшись з думок до теперішнього моменту.

– Тільки не кажи, що не знаєш, хто це.

– А мала б?

– У твоєму світі їх не існує? – запитав він.

– Або я про це просто не знаю. То…

– Це істоти, що дбають про порядок та виконують різні дрібні обов’язки.

– Тобто, це вони приготували? – все не тямилась від такої правди я.