РОЗДІЛ 4

З Нісом ми зустрілися через день.

Сподівання, що він про мене забув, виявилися марними. Даремно було навіть думати про таке.

Авжеж, у правителя були на мене далекоглядні плани і моєю думкою про це ніхто не цікавився.

– Проходь, Адо, сідай. Вино будеш? – усміхнувся мені Ніс, як тільки-но я зайшла у його спальню.

Він знову перетворився на шляхетного принца з ласкавим поглядом та бездоганними манерами. Але я вже знала, що за ідеальною зовнішністю й солодкими словами  ховався збайдужілий до інших жорстокий монстр.

– Знову бити будете? – склала руки на грудях я. – Вже все загоїлося, можна заново травмувати і перевірити майстерність тутешніх цілителів.

Я більше не боялась це чудовисько. Страх паралізовував, тож я вирішила обрати іншу дорогу і бути сильною та сміливою. Можливо, не треба було так ризикувати і провокувати правителя на активні дії, але мені було гидко навіть знаходитись з ним поруч, тому я хотіла, щоб кошмарні речі якнайшвидше минули. Тоді я буду хоч на декілька днів вільна від уваги Ніса.

– Навіщо ти так? – важко зітхнув чоловік.

– Як так?

– Ти сама знаєш, що я не хотів тебе бити.

– Не хотіли? – Йому вдалося мене здивувати. – А мені здалося, що ви отримали від цього не менше задоволення, ніж те, якого прагнули.

– Перед тим, як відкрити рота, ти б згадала, кому і що можна казати, Адо. Задля власної безпеки.

– Погрожуєте? Я просто звикла називати речі своїми іменами, навіть якщо у вашій резиденції, це робити не прийнято.

– Ти мене змусила! І мені прикро за те, що сталося.

– Я?! Чим це?

Правитель виявився майстерним лицеміром. І зараз грав обрану собою роль на відмінно, навіть можна було б повірити у його щире каяття, якби я не знала, з ким саме маю справу.

– Тим, що не даєш мені те, чого я хочу. Не роби так і я не буду змушений тебе карати.

– Ось так просто? – навіть ахнула я.

– Так, дівчинко. В цьому житті взагалі немає складнощів, якщо вміти все робити так, як треба.

– А раніше чому не сказали?

– Жартуєш? – в його погляді з’явилась темрява. – Це добре, що до тебе повернулося почуття гумору, отже, почуваєшся ти чудово.

Він не вставав з ліжка, я не наближалась. Але мене все одно не полишало відчуття, що правитель всюди. Я відчувала його нутром, наче це чудовисько вміло проникати під шкіру.

– Неймовірно просто, але рішення своє не змінила. Ви не отримаєте мій дар.

– Якщо не я, то хто ж? – примружився Ніс.

– Той, кого я покохаю.

Правитель розсміявся.

– О! То ти серйозно? – вигнув брови він, коли заспокоївся. – Кохання переоцінюють, але добре, якщо ти так цього хочеш… То покохай мене, ось він я – найкраща для тебе кандидатура.

Настала моя черга засміятися. Але Ніс не підтримав ці веселощі. І перервав мене ляпасом. В роті знову з’явився присмак крові, добре, що язика не відкусила собі.

– Я сказав щось веселе?

– Ось вже повернулись до звичного сценарію. Цього разу може не будете сукню рвати? Я сама зніму, бо шкода такої коштовної тканини.

– Що?

– А ви вже бийте, Ваша Величносте, зганяйте свій гнів та безсилість на мені. Чого зупинилися?

Ніс нахмурився. Під його темний поглядом я роздягнулась до нижньої сорочки й лягла на ліжко.

– Давайте, скоріше почнете – скоріше закінчите.

– Ти знаєш, що з тобою неймовірно важко? – раптом запитав чоловік. Ні бити, ні знущатися з мене він не поспішав, але це не давало мені розслабитися. Ця бездіяльність могла бути – і скоріше за все була – тимчасовою.

– Зі мною важко? Чому це? – піднялася на ліктях я.

– Тому що я не можу тебе зрозуміти та передбачити твій наступний крок. Ти мене дивуєш, хоч і неймовірно гніваєш, часом. Я звик до легких задач.

– Ви звикли отримувати те, чого бажаєте і не сприймаєте відмов. Але всі не мають бути до вас прихильними, тож потрібно навчитися не вбивати тих, хто не дає бажаного.

– Це ти на власному прикладі вирішила мене навчити, дівчинко? – гимикнув він. – Сміливо і нахабно. Навіть не знаю, як реагувати.

– Можете спробувати мене здивувати.

– Одягайся, – наказав Ніс після короткої паузи.

Я дійсно здивувалась.

– Можу йти? – не повірила власному щастю.

– Ні.

І справді, нащо я – дурепа сподівалась на такий подарунок?

– Давай повечеряємо разом.

– Я не голодна.

– Склади мені компанію, Адо, і, можливо, я дійсно зможу тебе здивувати та довести, що я не таке чудовисько, яким ти мене вважаєш.

Я не вірила, що таке взагалі можливе, якщо раптом не станеться якесь диво, але змушена була залишитися. З бажаннями правителя не посперечаєшся.