РОЗДІЛ 1

За рік до основних подій

У Діоніфорії здавна кожен куточок був пронизаний веселощами й екстравагантністю, а всюди чутний плин, багатий ароматами виноградних лоз.

Столиця Діоніфорії – Рубус, яка розкинулася на берегах річки Вінос, дивувала своєю архітектурою. Кожен будинок був вишукано прикрашений виноградними віночками та маскаронами. Вулиці сповнені театральних постановок, музикантів і танцюристів, а в корчмах й кав'ярнях завжди панувало свято.

Подорожуючи цим світом, можна було вдосталь помилуватись зеленими виноградниками, що здіймались на схилах гір, та величезними фестивальними майданчиками, де проводились грандіозні святкування на честь Ніса.

Ця країна, де владарював Ніс, завжди вважалась райським місцем. Цілий рік там не припинялись свята, мешканці звикли до щедрого, радісного правителя, який полюбляв вистави, вино і залицяння до красивих жінок.

За все це я тільки чула від старих діоніфорців, а вони від своїх бабусь-дідусів. Я ж народилась у Діоніфорії – країні смутку, болю й несправедливості.

Наші землі перестали бути родючими, виноградники загинули, Діоніфорія більше не вважалась найбільшим постачальником вина і фруктів, тепер ми повністю залежали від настрою сусідів.

Діоніфорці зубожіли, свята обернулися страшними буднями. Кожен день розпочинався і завершувався боротьбою за виживання, а правитель мав кам’яне серце.

Шепотіли, що Ніс отримав прокляття за перелюбство із забороненою богами жінкою, і тепер перетворився на чудовисько.

Ні, він був справжнім красунчиком, від вигляду якого ще й досі здатне було завмерти будь-яке жіноче серце. Ніс навіть не старів, так і залишився молодим й гарним. Ззовні. А так він був монстром.

Діоніфорія завжди славилась гарними жінками. Та тепер краса вважалась не даром, а прокляттям.

Правитель виявився ласий до красунь, тож кожна боялась потрапити у його гарем. З нього ніхто не повертався. Живим.

Особливо Ніс любив юнок… Тих, що ще берегли цноту для ритуалу ініціації. На ньому кожна дівчина із чистого роду стає жінкою, бо досягла двадцять п'ятий повний цикл лин Діоніфорії, її магія розквітає у справжній силі.

Ритуал дарує довге життя, розкриває магічний потенціал тим, хто не зустрів справжнього кохання раніше, та не потрапив у гарем. Діоніфорці вірили у істинні пари й кохання, яке здатне подолати всі перешкоди.

Кажуть, що і правитель раніше вірив у це, але зараз він знущався з дівчат та витрачав їхнє життя на власне сумнівне задоволення.

– Ніколи не ризикуй своєю гідністю, Адо, – давала мені настанови бабуся. – Ти занадто гарна, щоб не сподобатися Нісу, і маєш занадто спокусливу родову магію для нього. Ласий шматочок, але не для цього покидька, я тебе ростила, дівчинко.

– Яку родову магію, Тея? – зацікавилась я.

Бабуся ніколи раніше мені про це не розповідала і я вважала, що окрім здібностей до побутової магії більш нічого не маю.

Тея поклала долоню мені на груди.

– В тебе тут, Адо, заховане осяйне серце.

– Серце є у всіх, бабусю, – посміялась у відповідь. – Я вже було подумала, що ти про щось серйозне…

– Не те серце, дівчинко, а осяйне. Воно дуже рідкісне, навіть в нашому роді передавалося не від матері до дочки, а тільки обраним богами. Такою була твою прапрапрапрабабуся,і  такою народилася ти, Адо.

– Нічого не розумію…

– Це серце здатне вилікувати його власника від будь-яких хвороб, знищити будь-яке прокляття та темні чари.

– Тобто я ніколи не буду хворіти?

– Ні, маленька, всі ці дари отримає той, кому ти передаси своє серце. Твій обранець, – пояснила Тея. – Тому шукай справжнє кохання, Адо, і не витрачай час на легковажні любощі. Ти маєш бути чистою душею і тілом.

– Чому мені ніхто про це не розповідав?

– Окрім мене ніхто і не знає, бо не має цього дару, Адо. І ти бережи цю таємницю.

– Але… – нахмурилась я. – Це означає, що і правителя можна вилікувати від прокляття?

– Жорстокість не лікується, дівчинко, – похитала головою бабуся. – Ніс завинив перед богами і несе за це покарання.

– Але разом з ним страждають і всі діоніфорці.

– Отже, така наша доля, – зітхнула Тея.

– Важка і гірка. Я не хочу такої.

– Моя дівчинко, – бабуся поцілувала мене в лоб. – Я постійно прошу богів, щоб змилувалися над тобою та дарували свій захист і ліпшу долю.

Я пригорнулась до рідної людини, тільки вона, здавалося, любила мене в родині, батьки занадто були зайняті собою.

– Тея, а якщо хтось забере це серце?

– Ти маєш віддати його добровільно, Адо. Без примусу. Але якщо Ніс взнає про твій дар, то знайде спосіб переконати тебе віддати осяйне серце. Будь обережною.

– Не взнає, бабусю. Сподіватимусь, я взагалі ніколи не побачу його зблизька. Досить того, що про нього говорять.

Це була наша остання розмова з Теєю, якби я це знала, то побула б з нею того вечора довше. Зранку я дізналася, що бабуся померла уві сні.