ПРОЛОГ-2

Нероздільне кохання – не хвороба. Це просто спосіб повільного вбивства душі.

Мені не пощастило закохатись у сатира.

Він не може втримати свою хіть, що тече в його сутності, наче кров у венах. А я, як виявилося, не можу сприйняти його такого, яким Іларіона створила природа.

– Ада, що сьогодні на сніданок? – запитав мене Петро – берсерк та нишпорка примарного Ордену істот.

Вони захищали людський світ від проникнення в нього істот з магічних світів, а також боролися з Тінями – монстрами, що харчувалися енергією живих.

– Вівсянка.

– Вівсянка і все? – здивувався чоловік.

Зазвичай, я готувала багато. В мене добре була розвинена побутова магія, тож приготувати їжі на пів світу за раз ніколи не ставало проблемою. Але сьогодні я спромоглася лишень на кашу. Ще й ледве не спалила її в банячку…

– Можеш наважитись зробити щось самостійно, – сказала я Петру та поставила перед ним порожній банячок.

Берсерк важко зглитнув та почухав маківку.

– Якщо я наважуся на такі експерименти, то руйнівні наслідки зачеплять не тільки твою кухню, але й весь маєток.

Я гимикнула.

Цей серйозний кремезний чоловік завжди шуткував з непроникним обличчям, і завжди йому вдавалося хоч трохи мене розрадити.

– Зараз щось приготую. Що буде тобі смакувати?

– З твоїх рук? Будь-що, – посміхнувся берсерк. – Але як справжній хижак, я маю химерний потяг до м’яса.

– Добре, що не свіжого.

– Ці часи давно минули.

– Сподіваюся, ти жартуєш? – гидливо скривилася я.

– Можемо удати, що так.

Я закотила очі.

– Це гидко.

– Це життя, Ада. В нього є дуже непривабливі боки.

Мені про це навіть розповідати не треба було, сама переконалась на власному досвіді.

Петро сів на канапу, а я навіть чари прикликати не стала. І так зможу посмажити йому бекон та зробити яєчню.

Магія була невід’ємною частиною мене та руки в мене, як у господині, з правильного місця росли. Тож я вміла поратися зі всім і без чар.

І добре, бо після того, як дві ночі назад втратила цноту – магія мене не слухалася. Їй треба було переналаштуватися.

– В тебе щось трапилося? Погано спала? – запитав мене Петро.

Навіть обертатися не знадобилося, аби переконатись, що берсерк щиро турбується. В цьому кремезному тілі була чиста душа, і я не вперше замислювалася, чому покохала не його, а сатира?

Мабуть, у серці Петра знайшлось би для мене місце та я була б врятована, а ось Іларіон…

Іларіон пустив мене у своє ліжко, але не в серце. Після нашого першого разу, який став для мене відкриттям нового таємничого Всесвіту, сатир мене ігнорував. Наче взагалі втратив будь-який інтерес до мене.

– Ні, просто голова болить.

– Треба щоб Ларік тебе оглянув.

– Не треба! – одразу зреагувала я. – Сама впораюся.

– Як хочеш, – здивувався моїй різкості берсеркер. – Але зі здоров’ям не шуткують.

– В мене ідеальне здоров’я, – сказала я і почула шум у холі. – Придивись, щоб не згоріло.

– Але…

Петро навіть не встиг відмовитися як я вже вийшла з кухні та попрямувала у бік звуку.

Не варто було і дивуватися, кого я побачу.

З-під головних сходів, де знаходився вхід до лабораторії Іларіона – виходила дівчина. Зачекайте, навіть не одна, а три! Брюнетка, білявка та руда – повний набір.

Іларіон їх супроводжував. Він був у гарному гуморі, посміхався, не забував обіймати дівчат, які линули до нього наче бджоли на мед, і…

То тільки мене він ігнорував, так? Особисте життя сатира продовжувало вирувати всіма фарбами.

– Ніколи не думала, що бути з сатиром – настільки неймовірно, – хихикнула білявка. – Але тепер…

– Ти вже бажаєш повторити, крихітко?

Я застигла, наче лань у світлі фар.

Крихітка ж не розгубилась та подарувала сатиру поцілунок. Пристрасний, вологий, гидкий.

– Ей! А ми? – одразу роздратувалися інші дівчата.

Мені б повернутися на кухню, перестати себе мучити цим видовищем, але… Ноги вклякли, а очі відмовлялися не дивитися.

– Іларіоне, ти нічого не забув? В нас важлива нарада за пів години, – сходами спускався Єгор – лідер Ордену істот та найближчий друг сатира.

– Перепрошую, крихітки, але світ без мене загине. Обов’язки кличуть.

– Ще декілька годин до нашого переходу, – сказала брюнетка. – Тож якщо засумуєш за справжньою пристрастю – приходь. Ми з сестрами…

– Шматуєте мені серце, бо я не можу розірватися та бути одночасно тут і там.