Розділ сімнадцятий Комісія

   Розбудив мене не півень і не сонячне світло. Розбудив мене Жовток, гавкаючи і стягуючи з мене ковдру.

Усі нічні страхи, як рукою зняло. Навіть не вірилось, що вчора це зі мною відбувалося. Жовток кликав на прогулянку, і я побігла за ним, навіть не поснідавши і не причесавшись. Нашвидкуруч одягнена в коричневі вельветові брючки і білу футболку, я бігла вздовж вулиці, намагаючись наздогнати гавкуна.

-Ти куди? - крикнула мені навздогін Маня, стоячи на ганку, але я відповіді не отримала. Я задихалася від безмежного щастя, вбираючи яскраві сонячні промені, вдихаючи легкий вітерець, що пахнув травами, обожнюючи увесь світ, що оточував мене.

   Набігавшись повернулися додому, і бабуся змусила мене причесатися і переодягнутися у легку сукню жовтого кольору. Посадила за стіл, нагодувала і мене, і Жовтка, а потім спитала:

-Ну, як тобі мій подарунок, сподобався?

-М -м - м, так ... Сподобався ...

-Ти що, навіть не дивилася? - розсміялася бабуся. - От так іменинниця!

-Я зараз, - кинулася я розгортати бабусин подарунок, упакований у довгасту коробочку золотистого кольору.

-Що це? –здивовувалась я, побачивши в коробочці щось, схоже на олівець, але виготовлене із зеленого каменю з прожилками. На одному кінці був сріблястий різьблений наконечник з кільцем для ланцюжка.

-Це, Адо, те, що називають «чарівною паличкою». Але це справжня чарівна паличка та сила її у здатності концентрувати твою магічну енергію. Бережи її і з часом навчишся нею користуватися.

-Я думала, що чарівні палички бувають лише у казках. Нам так говорили в школі.

-Всі історії про чарівні палички, про які ти чула раніше, справді, фантазії непосвячених людей. Справжні палички ось такі і їхня дія відрізняється від книжкових. Не можна сказати чарівне слово та очікувати, що паличка виконає бажання. Твоя паличка виготовлена з малахіту у срібній оправі. Малахіт сам по собі використовують, як оберіг від недобрих сил, пристріту, псування, а також він вбирає негативну енергію. Якщо ти носитимеш його на собі, він захищатиме тебе і одночасно концентруватиме твою силу, яку ти зможеш використовувати для магії.

-Але в мене і раніше виходило, я навіть змогла завдати удару Мері й дивній людині.

-Так, Адо, ми повинні з тобою поговорити про вчорашню подію.

-Ти називаєш це подією? Мене знову мало не вбили, причому у мій день народження.

-Але, життя магів - це не начарувати собі багато іграшок, цукерок, нарядів, прикрас, грошей, автомобілів. Так думають лише люди, коли мріють про магію. Магія - це відповідальність за життя інших, за їх долі, боротьба зі злом.

-А що темні маги теж воюють зі злом? -з іронією перепитала я.

-Це їхній вибір, за який вони відповідатимуть.

-Навіщо тоді потрібна магія, якщо тільки й доводиться, що відбиватися від різних лиходіїв? Добре було б просто жити і насолоджуватися сонечком, вітерцем, квітами та травами.

-Внучко, ти ще маленька, а світ дуже складний. Є в ньому і радість, але є і смуток. Потрібно бути на варті, і в твоїх силах зробити так, аби радості ставало більше. Ти маг, а людям набагато складніше. Вони безпорадні перед світовим злом. Ми маємо їм допомагати.

-Чому на мене постійно нападають? Адже інших дітей не чіпають? Із моїми однокласниками такого не відбувалося?

-Очевидно вся справа у твоїй силі. Вона навіщось їм потрібна. Тому й скликають комісію, щоб спробувати зрозуміти. Але вже зараз ясно одне - твоя сила особлива і перевищує потужністю силу інших магів.

-Але я не відчуваю нічого такого. Все, що зі мною відбувалося, було не за моїм бажанням. Я нічого особливого не вмію. Я не знаю складних заклинань, не вмію чаклувати.

-Ти всьому навчишся. Потрібно лише час та вміння контролювати свої здібності.

-В мене не було вибору, я не хотіла бути такою.

-В усіх є вибір, але не всі можуть його зробити, - глибокодумно заявила бабуся, показуючи, що хоче закінчити розмову.

   Два наступні тижні я провела у відчайдушних спробах забути все, що знала про світ магії. Я поводилася, як невгамовний бешкетник, бігаючи з друзями по околицях і шукаючи пригод на свою голову. Ми влаштовували пікніки біля річки, змагалися вулиця проти вулиці, каталися на велосипедах, влаштовували стрибки через багаття, купалися в річці, вудили рибу та багато іншого.

   Соня та Маня прискіпливо випитували мене про моїх друзів з «інтернату», але я нічого їм не розповідала. Та й про що розповідати, чи не про те, як Алік круто літає на мітлі, а Камілла спритно пише магічним чорнилом?

   Натомість я пропонувала все нові і нові розваги, та так, що ніколи було і в гору глянути. Не встигла схаменутися, як пролетів час, і бабуся повідомила, що завтра ми поїдемо до школи на комісію. В мене відвисла щелепа.

-Що, вже завтра? Може, ти помилилася?

   Але ні, бабуся не помилилася, нам справді час було вирушати. Звечора в мене все падало з рук, я довго не могла заснути, а вранці схопилася ні світ, ні зоря, не чекаючи будильника. Жовток від радості лизнув мене в щоку, ось хто завжди був мені радий.

Таксі приїхало рівно о пів на дев'яту, і ми з бабусею, як завжди ошатні, в блакитній та малиновій сукнях вирушили до школи.

Я погано уявляла, що на мене чекає, і якою - такою виявиться комісія. Невідомість дуже лякала, хоча бабуся, як могла, намагалася втішити.

   Нас зустріла Майя Пименівна, як завжди, привітно та дружелюбно, всім виглядом показуючи, що вона на нашому боці. Члени комісії чекали у кабінеті директора, і туди ми пройшли за кураторкою. Я побачила в кабінеті Іраїду Власівну, Бенедикта з Варфоломієм, Силу Амфімовича, ну і звичайно ж, самого директора Первушу Кощієвича.

Тут був і чоловік на ім'я Альбедо, я не відразу помітила його, тому що він стояв осторонь закутаний у темну мантію з капюшоном. Для чого він тут?

   Селіван приєднався пізніше, а ще прийшли зовсім незнайомі мені маги. Були тут і деякі з учителів старших класів. Зібралася чимала компанія, і це все заради мене.