Розділ шістнадцятий День народження

   Прокинулася я, коли сонце вже заглядало у вікно. Протерши очі, я потяглася і озирнулася. Жовток сидів поруч і віддано чекав мого пробудження.

-Вітаю! -лагідно промовила я, чухаючи його за вушком. -Ти дочекався мене, підемо вмиватися, а потім снідати.

   Проте бабуся встигла нагодувати Жовтка до мого пробудження. Так що вмившись і почистивши зуби, я напилась чаю з бутербродами та яєчнею, а потім вийшла у двір.

   Бабуся клопотала в квітнику, розташованому перед будинком. Якби мене попросили описати двір бабусі Йоганни, то перше, що я б виділила, це квітники. Їх було два, а між ними вилася стежка від вхідної хвіртки до веранди. Перший квітник під вікнами будинку був просто величезний. У ньому зростало безліч троянд, а під вікнами будинку вився блакитний кліматіс. По кутках квітника розташовувалися великі кущі чайних троянд білого, жовтого та рожевого кольорів. Бабуся мала пунктик щодо них, здається, ще з дитинства. Взимку ми балувалися варенням із пелюсток троянд, а влітку милувалися їх цвітінням. Посередині квітника розрісся левовий зів і петунії, було кілька кущів червоних і білих півоній. Обрамляли клумбу чорнобривці, ромашки, гвоздики. Поруч із верандою цвів до пізньої осені морозець.

   Другий квітник був меньший і межував з покритою травою галявиною, на якій стояла лава, де ми з подружками любили посидіти та посекретничати. Центральною плямою меншого квітника був величезний кущ дрібноцвітної червоної троянди. Він цвів усю теплу пору року, розкинувши свої гілки на всі боки. Навпроти змагалася з ним жовта струнка троянда, великими пахучими квітами кидаючи виклик красі червоної. Під трояндами зеленіла папороть, відтіняючи яскравість красунь. В мене з раннього дитинства ці квітники асоціювалися з садом жінки, яка вміла чаклувати, із казки «Снігова королева».

   Уздовж паркану росли вишні, цвіли лілії. За будинком розкинувся сад, повний яблунь, груш, слив, горіхів. Горіхи, до речі, росли по всьому двору, створюючи затишну тінь у спекотний сонячний день. Під одним із них було встановлено стіл із лавками для посиденьок. Також тут був мій улюблений гамак, у якому я часто валялася, читаючи книгу. Ще було дві гойдалки: одна поруч із гамаком, а друга на задньому дворику. Навпроти будинку – літня кухня із прибудовами. У літній кухні була кімната для приготування їжі та їдальня. Бабуся готувала тут улітку, робила заготовки на зиму, сушила фрукти у невеликій печі. Іноді я їла в літній кухні, а іноді в будинку, якщо лінувалася виходити.

   У дворі бабусі можна було гуляти, як у лабіринті, відкриваючи дедалі нові закутки. То виявиться якийсь, досі невідомий, сарайчик або комора, то забредеш в малинник, то у виноградну альтанку, сховаєшся під розлогою грушею або побачиш кролятник. І скільки б я не проводила часу в бабусі, завжди знаходилося щось новеньке, раніше не бачене.

   Жовток слідував за мною по всіх закутках, обнюхуючи все довкола і радіючи разом зі мною. Я обійшла свої улюблені місця, ніби привіталася з ними і вибачилася за довгу відсутність, а потім простелила на траві покривало і лягла на нього. Жовток, природно, ліг поруч. Сонечко припікало, залишаючи на моїй шкірі легку засмагу, троянди одурманююче пахли.

   І тут мій спокій порушив шелест шин по дорозі і гурчання двигуна. Я підняла голову і вгледіла автомобіль. Це був автомобіль моїх батьків. Мене немов облили холодною водою. Як я могла забути, адже бабуся вчора говорила мені про те, що вони збираються нас провідати. І не факт, що мати не надумає мене забрати додому. Напевно, вчорашня бабусина розповідь про темних магів і антимагів затьмарила мені все. І хоча сьогодні цей кошмар уже не виглядав таким, як учора, приїзд моїх батьків засмутив мене не менше.

   Мати вийшла з незадоволеним виглядом із машини, про щось сперечаючись з батьком, який байдуже посміхався, вдаючи, що радий мене бачити.

-Привіт, - кинув батько мені, - як справи? Все добре? -І не чекаючи відповіді, зайшов у будинок.

-Так, ти чого вляглася на землі? - відразу почала обурюватися мати. – Чому ти не допомагаєш бабусі? Або не повторюєш уроки? Літо – не час ледарювати.

Вона дочекалася поки я піднімуся з покривала і відразу звернула увагу на Жовтка.

-У бабусі новий пес? У нього немає лишаю чи бліх? Фу, не підходь, - гидливо відштовхнула вона ногою цуценя, яке наблизилося до неї, маючи намір познайомитися. Коргі відскочив і загавкав.

-Він ще й агресивний. Адо, прожени його!

Я заспокоїла Жовтка погладжуванням по голові і сказала:

-Це мій песик, він хороший. Його звуть Жовток.

-Ще чого не вистачало. Що б удома я його не бачила! - наказала мені мати і пройшла в будинок слідом за батьком. Бабуся накрила в будинку для них стіл. А я стала під під вікном, щоб підслухати їхню розмову.

-Аді треба їхати з нами додому, - сказала мати. - Вона у вас все одно байдикує, а вдома допоможе мені на городі. Або в будинку прибере, нема чого їй прохолоджуватися.

- Вона ще маленька, - промовила бабуся примирливим тоном, - заняття у школі тільки закінчилися, їй треба відпочити, набратися сили. Яка з неї помічниця на городі? Якщо треба, я приїду і допоможу тобі.

-Ось ви завжди її захищаєте. Розбалується і що з неї виросте? Нехай привчається до праці. - непохитно мовила мати.

   Мої коліна затремтіли: збулося найгірше, я не могла, не хотіла їхати додому, та ще й без Жовтка.

   Вибігши з двору на вулицю, я припустила вздовж будинків до яру, зарослого деревами та чагарником. Мати кинулася навздогін, якимось чином помітивши мою втечу. Я задихалась, збивала ноги об каміння і, перечепившись через корінь дерева, втратила рівновагу, покотилася на дно глибокого яру, обдираючи тіло гострими терновими колючками.

   Опинившись на дні кручі і перемагаючи біль та страх, я поповзла вглиб хащі, намагаючись заховатися якнайдалі. Мати ходила по краю урвища і кликала мене, вигукуючи прокльони та лайки. Обіцяла прибити, якщо знайде, чого мені зовсім не хотілося. Як зайчик, тремтіла я на дні яру, розмазуючи кров на роздертих руках і ногах. Моя мила літня сукня в квіточки перетворилася на брудну рвану ганчірку, а волосся нагадувало вороняче гніздо. Але все це не мало зараз жодного значення, головне, щоб мати мене не знайшла.