Розділ п'ятнадцятий Канікули

   Вранці я прокинулася сама, півень Альберта сьогодні або проспав, або хтось заборонив йому співати. Дівчат у кімнаті теж не було. Подивившись на настінний годинник, я зрозуміла, що проспала початок уроків і почала судомно збиратися, намагаючись самостійно вкласти волосся у звичайну зачіску.

«Чому дівчатка не розбудили мене та пішли. А ще подружками називаються. Гаразд Діана, але Веста та Євгенія. Як вони могли?

Добре, хоч вірний Жовток поряд, але мені довелося зменшити його і посадити в кишеню своєї мантії. Вчорашнє відвідування їдальні з собакою справило не найкраще враження на Майю, але вона промовчала. А ось Мері не визнає такого самоврядування.

   Їдальня, як і передбачалося, знову була порожня. Мене це вже почало напружувати з огляду на події останнього року. Поснідала я яєчнею зі спаржею та беконом, запила гарячим зеленим чаєм з ватрушкою. Настав час йти на уроки, нехай я й проспала, навчання ніхто не скасовував.

   Вставши із-за столу, я не забула почастувати Жовтка беконом і шматочком ватрушки, потім вирушила в клас, по дорозі зустріла Мері Поппінс власною персоною.

-Кудеяр, тебе до директора викликають, - вона посміхнулася, що їй зовсім було не властиво. Вона мені когось нагадувала, того кого я бачила в іншому місці та за інших обставин. Та можливо це мені здалося? Я мотнула головою, розвіюючи марево спогадів і попростувала за нею.

   Мене зустрів живий і неушкоджений Первуша Кощієвич. Він підскочив, обійняв за плечі, зараз, як ніколи, нагадуючи милого дідуся Оле Лукойє.

-Адо, ти молодець! Впоралася зі своїм завданням і врятувала нашу школу. Дивись, я можу рухати і руками, і ногами, - він навіть притупнув від радості.

-А як же весь світ, як люди? Катастрофа, яку ми бачили у вашому кабінеті? Там були вибухи!

-Не хвилюйся, Адо. Світ людей також врятовано. Ти вчинила правильно, повернувши людський образ Горгоні, та найголовніше, заручилася підтримкою Зевса Громовержця і Посейдона або, як його ще називають, Нептуна. Запам'ятай, добро породжує добро, а ненависть – зло.

-А як же антимаги? Хіба небезпека повністю минула? Вже відомо, хто використав голову Медузи Горгони, щоб зупинити час, і хто влаштував війну на Землі?

-Для цього ми і працюємо, маги повинні стояти на сторожі світів та підтримувати рівновагу. А зараз ти можеш іти на уроки. До речі, ти знову багато пропустила, адже час у казці рухався інакше.

   Мері провела мене не до класу, а на спортивний майданчик, де проходив урок польотів. Сила Амфімович показував нові прийоми зльоту та посадки, і я з жахом зрозуміла, що зовсім відстала від класу. Однокласники літали вже досить спритно, навіть Алік, у якого раніше нічого не виходило.

   Я зупинилася біля краю майданчика, не наважуючись підійти до друзів. Адже ми зібралися разом боротися зі злом, а я знову, виходить, все зробила сама. Але ж я цього не планувала! Події самі складалися так, що я опинялася віч-на-віч з небезпекою. Нерішуче переступаючи з ноги на ногу, я покликала Силу Анфімовича.

-Кудеяр! - озирнувшись крикнув він, як ні в чому не бувало, - приступай до польотів, чого роздумуєш?

-Я ... я ...

-Вперед! - гаркнув Сила так, що я ракетою піднялася в повітря, і помчала до друзів. В цей час поряд з моїм вухом просвистіла мітла без вершника, вона летіла, держаком намагаючись потрапити прямо мені в обличчя. Я різко викинула руку вперед і витягла долонею від себе, зосередивши погляд на мітлі. Вона в той же час розлетілася з іскрами та гуркотом, залишивши по собі купку трісок і хмарку диму.

- Що ти робиш? - крикнув Альберт, явно розчарований невдалою витівкою. -Навіщо псуєш шкільне майно?

Я показала йому язика і приземлилася поряд з Аліком. Камілла з Вестою вже поспішали до нас.

-Де ти пропадала? Ми всіх розпитували, намагалися потрапити до директора. Думали навіть, що тебе відправили додому. – налетіла зверху Діана. -Ти в курсі, що вже кінець навчального року? Тебе можуть не перевести до третього класу.

-Все нормально, - поспішила я заспокоїти друзів. – Це все через казку. Вона була пов'язана з нашим світом. І мені довелося вирішувати своє завдання і одночасно рятувати школу та людей.

-Ти героїня! -виголосила Гера, що підійшла під ручку з Люсією; за час, поки я була в казці про Персея і Медузу Горгону, вони потоваришували. Точніше, Гера обрала собі в нові подруги Люсію через її красу, щоб мати можливість похвалитися. А Люсія заручилася підтримкою владної Гери, маючи свою вигоду. Навіть на якийсь час забула про Ніколь та Емілію, а ті ображено надували губи, пхикали і трималися осторонь.

-Звичайно, - скривилась Люсія, - вона ж у нас суперчарівниця. Ха-ха-ха!

   Мої кулаки від злості стиснулися і захотілося зробити їм щось неприємне, використавши магічну силу, але тієї ж миті я схаменулась, мій браслет набув небезпечного малинового відтінку. В порівнянні з тією небезпекою, що загрожувала світові, і від якої дивом вдалося врятуватися, все інше здалося мені жалюгідним і недостойним гніву.

-Не звертай на них уваги, - прошепотів Алік. - Скажи краще, як ти навчилася так чаклувати, що мітла в друзки розлетілася? Ми на уроках такого не проходили.

-Якось і тебе навчу, - прошепотіла я йому у відповідь. – Полетіли, Сила Анфімович вже дивиться у наш бік.

Тієї ж миті грізний окрик вчителя наздогнав нас, і клас, наче зграйка зляканих горобців, здійнявся в небо.

   Незважаючи на пропуски уроків, я літала цілком пристойно і навіть легко виконувала нові прийоми, яким навчив однокласників Сила Амфімович.

   Так само й інші уроки не чинили труднощів. Здавалося, що всі знання, які здобули мої однокласники, якимось дивом з'явилися в моїй голові. Я вправно писала речення, і вони відразу змінювали свій зміст та написання. Причому, я могла прочитати не лише свої речення, а також написані іншими. На уроках читання ми читали тексти зі зміненим змістом різними мовами. Англійською, французькою та рідною. З третього класу ми мали, як оголосила нам Іраїда Власівна, почати вивчати німецьку.