Розділ чотирнадцятий Медуза Горгона

   Розбудив мене своїм співом півень Альберта. Розплющивши очі, я спочатку не змогла осмислити все, що сталося, але реальність безжально увірвалася в моє життя. Час вставати. Канікули пролетіли, мов одна мить, і розпочалось навчання в школі.

-Веста, прокинься, - покликала я подругу, легенько поторсавши за плече.

-А! Що? Вже ранок? -спросоння не могла збагнути Веста, навіщо її розбудили.

А я тим часом піднімала з ліжка решту дівчаток. Діана, насупила красиво окреслені брови і невдоволено пирхнула:

-Знову ця Кудеяр! Що ти задумала?

-Дівчатка, дуже важлива справа, мені потрібна ваша допомога. – я коротко розповіла їм усе, що знала про події, які відбулися, і про Медузу Горгону. А також про мою імовірну роль у порятунку людства.

Дівчата дивилися широко розплющеними очима.

-Ну, Ти даєш, Кудеяр! - пробурмотіла Діана. - А може, ти обманюш?

-Обманюю? Робити мені нічого! Не хочеш - не вір, а я пошукаю інших, хто повірить.

-Стривай, Діано, - промовила примирливо Євгенія. -А якщо Ада не обманює? Якщо справді сталося страшне і все залежить від того зробимо ми щось, чи ні? А наші рідні? Ти подумала, що буде з ними?

Діана трохи заспокоїлася, але відразу підскочила:

-Отже, треба діяти! Якщо Ада – той маг, нехай…

-У цьому й загадка, що саме необхідно зробити? Потрібно разом подумати, може з'являться якісь ідеї.

   На тому й порішили, зробивши всі ранкові процедури та одягнувшись, пішли до їдальні на сніданок. Якби я не була свідком учорашніх подій, то могла б подумати, що нічого дивного не відбувається. Усі учні сиділи за столами та мирно снідали. Майя Пименівна разом з Мері походжали між рядами й наглядали за учнями.

Після сніданку учні вирушили на урок казкомагії. І тут я маю звернути увагу на те, що минув рік, відколи час зупинився і я потрапила до гномів. Таким чином, на даний момент мені мало виповнитися вже дев'ять років, я і всі мої однокласники навчалися в другому класі магічної школи. Але ні я, ні вони нічого про це не могли згадати. Я пам'ятала тільки подорож до гномів, бездонний колодязь решта начисто стерлася з пам'яті.

   Іраїда Власівна зайшла до класу одразу ж після закінчення «Віденської крові» Штрауса. За традицією, замість дзвінка, у школі лунала класична музика, ну, хоч це не змінилося. Я не велика шанувальниця класики, але цього разу з радістю прослухала мелодію.

   Альберт смикнув мене за волосся, але і він мене не розлютив. Я тільки мило усміхнулася йому, чим викликала небувале здивування не тільки у шибеника, а й у решти класу.

-Люсія закотила очі на лоба:

-Кудеяр закохалася. Вона вже не б'є Альберта!

Я зі злістю блимнула на неї і тріснула Альберта долонею.

-Кудеяр, встань, - тут же зробила мені зауваження вчителька. -Після уроків зайдеш в учительську.

-А чого вони? Я їх перша не чіпала, - обурилася я.

-Почнемо урок, - незворушно проголосила Іраїда Власівна. -Отже, діти, раніше ви вчилися проникати в казки, перетворюватися на казкових героїв і діяти згідно з сюжетом твору. А сьогодні ми опануємо новий метод. Спочатку кожен вибере собі казку за бажанням. Потім отримає завдання, яке потрібно буде виконати у цій казці.

-А яким буде завдання? -підняла руку Ніка. Вона завжди намагалася виконати вказівки максимально правильно і не лінувалася перепитати. Її худорлява фігурка витяглася слідом за піднятою рукою, рудуваті брівки насупилися, а бліде невиразне личко, вкрите прозорими ластовинням, стало суворим і відповідальним.

-Завдання різні, підібрані індивідуально. До того часу, як ви отримаєте його, ніхто не взнає, яким воно буде.

-Навіть ви? -здивувалася владна Гера.

-Навіть я, -посміхнулася Іраїда Власівна. -Головне не забудьте заклинання: "Фабула фікта" і "Еверсус реверте". Повторіть!

Клас хором повторив за вчителькою:

-Фабула фікта! Єверсус реверте!

-Можете починати, - підбадьорила нас вона.

Охочих не було. Я не боялася, але хотіла обмізкувати, як використати дану можливість у своїх цілях.

Іраїда Власівна уважно подивилася на ряд парт, і не побачивши жодної піднятої руки, почала викликати учнів за списком.

-А ... Антич, - прицілилася вона пальцем в журнал.

Гліб підскочив, як ужалений та підійшов до вчительського столу, взяв листок, глянув у нього і попрямував до стіни з казковими картинами.

   Слід сказати, що картини стали зовсім іншими. Тут уже не було казок про курочку Рябу чи Колобка. Я не встигла розглянути всі, але краєм ока помітила кілька: «Алісу в країні чудес», «Русалочку» та «Пітера Пена». Картин із казками було так багато, що навіть зарябіло в очах.

Як я виберу потрібну мені?

   Дочекавшись своєї черги, я підійшла до Іраїди Власівни. Вона вказала рукою на папірці, що лежали на столі, і промовила:

-Що ж, Адо, вибирай собі завдання.

  Трохи зволікаючи, я вихопила лист, що лежав з краю. Яка, в принципі, різниця?

Прочитала: "Зроби те, що тобі найбільше зараз потрібно".

   Дуже добре, але що мені найбільше зараз потрібно? Ах так, адже мені лише потрібно перемогти Медузу Горгону і врятувати світ. Загалом, дрібниці якісь.

З незадоволеним виразом обличчя я роздивлялася картини на стіні. Іраїда Власівна підійшла ближче:

-Не поспішай, подумай, відповідь на запитання іноді лежить на поверхні. Потрібно тільки її побачити.

Я кивнула головою і продовжила пошуки потрібної картини. Пропустила і Алісу, і Пітера Пена, і Русалочку - все це було не те.

   Раптом, вгледіла маленьку картину, що висіла прямісінько в центрі, але не кидалася в очі через свою непримітність, її героїв не відразу можна було розпізнати. Юнак, закутаний в плащ, тримав у руці дивне сонце. Підійшовши ближче, я з тремтінням впізнала в цьому сонці голову Медузи Горгони. Й відразу зрозуміла, що казку мені більше не треба вибирати - вона сама обрала мене.