Розділ дванадцятий Бездонний колодязь

   Я заснула досить швидко, а вранці мене розбудила пісенька Пустунчика. Він залишався вдома всі ці дні, лікував мене, годував та веселив. І справді, з ним усі мої проблеми відступали на другий план, я забувала про свої пригоди, і мені навіть захотілося залишитися тут назавжди.

   Після сніданку я всілася в крісло біля каміна і почала розпитувати Пустунчика про їхнє життя: як працюють, чим люблять займатися окрім роботи. А потім знову спитала про Білосніжку.

Пустунчик, який співав у цей час пісеньку, прибираючи в кімнаті, одразу замовк і здивовано глянув на мене.

-Чому ти весь час питаєш про Білосніжку? Вона принцеса, живе в палаці з мачухою, бідолаха, кажуть, та погано ставиться до неї, а король – батько нічого не вдіє. Але це далеко від нас, за гірським перевалом. Ми в палац давно не ходимо.

   Тепер я втупилася в нього. У моїй голові гноми були нерозривно пов'язані з Білосніжкою, а тут, виявляється, вони навіть її не бачили.

   Та подумавши, я згадала з уроків казкомагії, що потрапити до казки можна на різних етапах, як пощастить. У казок свої закони, от і зараз я, мабуть, потрапила на початок казки, а не тоді, коли Білосніжка вже жила разом з гномами. Могло бути й гірше: якби я потрапила до злої мачухи.

   Заспокоївшись, я стала чекати повернення з роботи інших гномів. Допомогти Пустунчику я, хоч і хотіла, але не могла, ще дуже слабкою була після хвороби. Адже пробувши у гномів два тижні, як виявилося, весь цей час я провела в гарячці та маренні. Гноми лікували травами і медом, чергували біля мого ліжка по черзі, але найбільше дбав про мене Пустунчик.

   З нічев'я, я почала розглядати житло гномів, адже під час хвороби нічого не бачила і не розуміла. У центрі кімнати стояв величезний, навіть за людськими мірками, стіл, тільки ніжки у нього були нижчі від звичайного. Сім зручних стільців стояли довкола столу. В кутку розташований камін та підставка для котла, полиці з посудом, лавки. Все як у людей, але менших розмірів. Я звернула увагу на дрібнички, що стояли на полиці, запитала дозволу, підійшла і почала розглядати. На превеликий подив, підійшовши ближче і простягнувши руку, я побачила найпрекрасніші кристали, які тільки існують на землі, точніше, під землею. Я тремтячою рукою взяла спочатку один, він заграв зеленими вогниками, взяла другий, він заіскрився червоним, третій – фіолетовим. Очі в мене заіскрились не згірше самоцвітів від такої краси.

-Подобаються? – запитав Пустунчик, побачивши моє захоплення.

-Ще й як! - захлинулася я від вражень.

-Ці камінчики не прості, - поямснив гном. - Кожен з них має магічні властивості. У невмілих руках вони можуть принести багато шкоди, але для хорошої людини - це знахідка.

Я неохоче поклала камінчики назад на полицю і, не відводячи погляду від камінців, сіла назад у крісло.

   От би мені такий чарівний камінь, щоб повернув мене додому, до моєї школи, а ще допоміг розбудити моїх однокласників. Ось уже два тижні я не замислювалася над тим, що зі мною сталося, не мала можливості, і тільки тепер почала усвідомлювати те, що відбулося. Найголовніше, куди і чому зникли директор та викладачі? Чому зупинився час і що з цим робити? Як всіх урятувати?

   А втім, довелося чекати вечора, за вікном, тим часом, стемніло, і тут почувся грюкіт вхідних дверей, дрібний тупіт маленьких каблучків. Це повернулися додому гноми. Замерзлі, втомлені, вони все ж таки весело шуміли в очікуванні вечері, жартували один над одним, і запитливо поглядали на мене, не сміючи заговорити.

Розумник перший не витримав:

-Ну, як твоє здоров'я? Надіюсь, краще?

-Так, мені вже краще, - коротко відповіла я і в свою чергу запитально подивилася на нього. Мені не терпілося розпитати його, що він вигадав. Але гноми взялися до вечері, яку приготував Пустунчик і надовго забули про все, крім їжі. Обсмоктуючи кісточку, Буркунчик не бурчав. Стидунчик не здавався таким скромним, накладаючи собі побільше страви на тарілку, а Чхунчик перестав чхати. Мені й самій захотілося їсти, і я поклала собі на тарілочку шматочок страви. У такій дружній компанії апетит приходить сам собою.

   Наївшись від пуза, гноми розбрелися по кімнаті. Дрімунчик одразу завалився спати. Пустунчик грав на гітарі і веселив Стидунчика та Буркунчика. Чхунчик знову почав чхати і більше нічого навколо себе не помічав, а Розтелепа сидів, дивився на вогонь в каміні та задоволено погладжував свій повний живіт. От тоді я наважилася наблизитися до Розумника, щоб розпитати, що ж він вигадав.

Розумник виглядав спантеличеним, але не розгубленим, явно, в голові в нього визрівала думка.

- Ти хочеш дізнатися, що я придумав? - скоріше ствердно, чим запитально промовив Розумник.

-Так, весь день чекала.

-Так от, слухай. Ми тобі допомогти самі не зможемо, дуже складна ця справа, не до снаги нам. Але коли тобі стане краще, ми відведемо тебе в палац.

-В палац? – з подивом запитала я. – Але для чого? Там же зла мачуха!

-У палаці живе стара чаклунка. Вона допомагає мачусі в її темних справах і має й тобі допомогти.

-Ти жартуєш чи смієшся? - не витримала я, - де це бачено, щоб злі чаклунки допомагали людям з якогось дива. Вона мене або знищить, або віддасть мачусі, що одне й те саме.

-Не бійся, нічого вона тобі не зробить. Ми подаруємо їй один із кристалів, вона давно його у нас просила. Я думаю, що вона на все буде готова, лише б отримати його.

-Ви віддасте кристал? Заради мене? - в мене навіть в носі защипало, на очах виступили сльози. Які ж добрі ці гноми: підібрали незнайоме дівчисько, вилікували, а потім ще й хочуть пожертвувати коштовністю заради неї. Витерши тильною стороною долоні сльозу, що набігла, згадавши, що цим гномам доведеться ще дати притулок Білосніжці й виростити її до повноліття, я заспокоїлася і почала уважно слухати Розумника.

- Чаклунка в молодості теж навчалася магії та може знати, що трапилося з твоєю школою та вчителями. Думаю, варто спробувати.