Розділ восьмий Напад

   Вранці після сніданку, на якому з'їла омлет з овочами, я переодягнулась і стала чекати на бабусю. Нарешті зайшла Майя Пименівна та повідомила, що за мною приїхали, але не уточнила хто. Яким же був мій подив, коли замість бабусі я вгледіла батьків. Вони чекали у приймальні. Мати стояла з незадоволеним обличчям і підозріло оглядалася довкола, батько мав байдужий вигляд і, здавалося, зовсім не радий бути тут. Як я вже казала, що востаннє бачила батьків ще напочатку літа, після закінчення другого класу звичайної школи.

-Привіт, дочко! -привіталась мати, - Ми заберемо тебе додому на вихідні.

-Привіт, карапузе, - поплескав мене по спині батько.

Я допитливо зиркнула на батьків:

-А де бабуся?

Мати відразу обурилася:

-А ти що, зовсім не рада нас бачити? Бабуся зайнята, - вона схопила мене за руку і потягла до машини, що стояла на вулиці, батько захопив валізу з речами.

   Всю дорогу ми мовчали, незважаючи на те, що не бачилися протягом тривалого часу. Батько зосереджено дивився на дорогу, мати час від часу кидала йому зауваження щодо манери його водіння, і обоє не звертали на мене жодної уваги. Я було відкрила рота, щоб розповісти про свою нову школу, але мати, не повертаючи голови, відрізала:

-Помовчи, потім розкажеш.

Я ображено замовкла і сумно дивилася на дерева, що пролітали за вікном.

   Наше містечко було неподалік бабусиного селища, тому незабаром ми опинилися перед воротами нашого будинку. Мати вийшла з машини, а я поспішила за нею.

-Мамо, подивися, яку зачіску мені зробили! -Я хотіла, щоб вона похвалила мої гульки або просто подивилася на мене. Але мати зневажливо махнула рукою, зауваживши, що на моїй голові неподобство і мене давно час обстригти.

   Будинок, в якому жили батьки, був великим, двоповерховим з величезними вікнами. У кімнатах стояли гарні меблі, скрізь панувала чистота та порядок. Мати не дозволяла мені гратися у всіх кімнатах та смітити. Зазвичай, я проводила час у своїй кімнатці на другому поверсі. Невелика кімната з червоними шпалерами настінах і лампою під червоним абажуром служила моїм місцем ув'язнення. Тут я вчила уроки, іноді гралась улюбленою лялькою Зоєю, яку приносила із собою від бабусі. У будинку батьків іграшок не було, крім єдиної світловолосої красуні Ельзи, та вона, зазвичай, стояла на верхній полиці і гратись нею мені не дозволялося. Отак я жила тут у ті часи, коли навчалася у звичайній школі.

-Іди у свою кімнату і не галасуй там, -підштовхнула мене мати до сходів на другий поверх, - на обід я покличу.

   Так перервалися мої спогади, і я мовчки попленталась на другий поверх в свою кімнату. У кімнаті нічого не змінилося з мого останнього перебування, все лежало так, як я залишила: книжки на столі, речі розкидані під час минулих зборів до бабусі. Тут лежала моя панамка, яку я не могла знайти у бабусі, виявляється, я її просто впустила на підлогу, й тут вона і лежала. Я нахилилася, підняла її та поклала до шафи. Витерла пальцями пилюку на столі, побачила засохлу квітку у вазоні, зазирнула в дзеркало на стіні і тихенько заплакала. Ельза гордовито позирала з верхньої полиці своїми холодними блакитними очима. Я сіла на ліжко, обійнявши руками коліна, уткнулася в них підборіддям. Сльози мимохіть потекли по моїм щокам.

Тут за спиною грюкнули двері.

-Чого сидиш? Плачеш? Тобі робити нічого? Іди візьми ганчірку, віник та прибери у кімнаті, розвела свинюшник. – прокричала мати. - Зовсім розбалувалася у своєї бабусі!

   Я знала, якщо мати сердиться, а таке з нею траплялося часто, найкраще було з нею не сперечатися, а робити те, що вона велить. Хоча і це не гарантувало доброго настрою матері.

Я схопилася з ліжка і кинулася за віником, але мати й тут була незадоволена:

-А переодягнутися не потрібно? Хочеш вимазатись, як свиня?

Я, не тямлячи себе, кинулась шукати в шафі домашні речі, що залишилися. Знайшла старий спортивний костюм, він був мені вже закороткий, але я мовчки одягла його і взялася за прибирання. Витерла пил скрізь, замела сміття, склала розкидані речі та книжки, полила квітку на підвіконні, сподіваючись, що вона ще оживе.

-Ну, прибрала? -зайшла знову в кімнату мати. –Чи за звичкою бабляєшся?

Я сердито спідлоба глянула на неї.

-Ну що за дитина! -знов закричала мати, -у всіх діти, як діти, а ти, як чорт. Ще й перевели із третього в перший клас. От тупа!

   Мати все більше заводилася і кричала на мене все голосніше, навіть батько піднявся нагору, почувши лемент. Але він не став розбиратися, а промовив, зазирнувши у двері:

-Так, Адо, треба було вчитися, а то тепер перед людьми соромно.

Я, не витримавши подвійного натиску, заревіла на весь голос:

-А-а - а! Я добре вчилася. А-а-а!

-Та заспокойся ти! - крикнула мати. -Тільки і вмієш, що ревти.

Вона вийшла з кімнати слідом за батьком, грюкнувши дверима, а я продовжувала плакати, болісно схлипуючи. Цієї хвилини мені здалося, що й справді мене перевели до першого класу через погану успішність. І що жодної школи магії не існує. Я сиділа і плакала, плакала, не заспокоюючись.

   Хвилин за двадцять у кімнату знову зайшла мати, побачила мою істерику і її раптом попустило: вона спробувала мене обійняти і пожаліти. Але я вже була в такому стані, що тільки відштовхнула її від себе і крикнула:

-Іди! Не чіпай мене!

-Ой –ой -ой! -похитала докірливо головою мати, -така гарна дівчинка і така зла. Пішли обідати!

-Не хочу! - закусила я розпухлі губи.

-Ну і сиди, думай про свою поведінку! - знову підвищила голос мати і вийшла з кімнати.

   Мені стало дуже сумно і самотньо, ніхто на мене вдома не чекав і не був радий моєму приїзду. І раніше батьки не балували і не пестили мене, але рятував час, проведений у школі та за домашніми завданнями. А зараз робити не було чого, завдань додому нам не задавали (чарівні слова з казкомагії я вивчила ще в школі), телевізор стояв у кімнаті на першому поверсі і спускатися туди зовсім не хотілося: ще побачать і насварять знову. Порившись у валізі, знайшла улюблену книгу про Гаррі Поттера і почала читати. Мені було полегшенням знати, що не тільки до мене, але й до Гаррі доля була неприхильною, його теж не любили родичі, та він справлявся з усіма неприємностями. Зачитавшись, я перестала плакати, тільки глибоко і тяжко зітхала.