Розділ сьомий  Казкомагія

   Ранок за традицією розпочався зі співу півня. Схоже, цей птах ніколи не втомлюється, а голос у нього такий гидкий і дзвінкий, що не почути просто немає шансів. Тим більше він співає через кожну годину, починаючи з третьої ночі. Якщо в селищі півні, проспівавши вранці один раз, вирушали разом зі своїм стадом курей на пошуки зернят, жучків та черв'ячків, то тут півень нудьгував і співав особливо відчайдушно і безперервно.

   Я, перш за все, заглянула на стіл, що робить там мій Жовточок? Він спав, поклавши лапки під мордочку, і, як тільки я окликнула його, тут же схопився і підбіг до краю столу, гавкаючи тоненьким голоском. Я посадила його на долоню, погладила вказівним пальцем.

-Милий Жовточку, скоро підемо снідати.

Інші дівчатка теж прокинулися і спілкувалися зі своїми звірятками.

Веста радісно щебетала з Кешенькою, відв'язала його від настільної лампи, і він супроводжував її по всій кімнаті.

Євгенія заглядала в акваріум і розмовляла зі своєю Карамелькою, розчісуючи волосся.

Діана особливо не церемонилася з росомахою, зазирнула в пенал і на тому закінчилася її турбота про тваринку.

   Вмилися, почистили зуби, одяглися, потім сховали своїх звірят - скоро мала зайти до кімнати Майя Пименівна, щоб укласти нам волосся. А їй краще не бачити наших крихіток. Хто знає, як вона відреагує, може поскаржиться Первуші Кощієвичу, і звірят заберуть.

   За кілька хвилин вона й справді прийшла до нас та привіталася. Її широке лагідне обличчя розпливлось у посмішці.

-Як спалося, дівчатка? У вас все гаразд? А ти, Адо, як почуваєшся після вчорашнього? - розпитувала вона, заплітаючи і укладаючи нам по черзі волосся.

Я попросила зробити мені, як і раніше, два гульки, а внизу волосся залишити розпущеним. Так мені найбільше подобалося.

У цей час з моєї кишені пролунав писк, це Жовток, що сидів у пластмасовому яйці, занудьгував і гавкнув.

-Що це пищить? -роззирнулась по сторонах Майя Пименівна. -Миші у вас завелися чи що? -пожартувала вона.

-Та ні, це я випадково, -запевнила я її. Бракувало, щоб вона щось запідозрила.

-Дівчатка, ви ж знаєте, що завтра місцеві можуть піти додому на вихідні, - повідомила вона. -Будьте готові.

-Я залишусь у школі, - відповіла Євгенія. - Мій будинок далеко, батьки забиратимуть мене лише на канікули.

-І я теж, - промовила Веста, - я теж не зможу часто їздити додому. Мої батьки багато працюють, не буде кому мене забрати.

Ми з Діаною жили в селищі, тож завтра вирушимо додому. Сподіваюся, бабуся прийде по мене.

За Діаною мав приїхати батько.

   Вирушили на сніданок, намагаючись не придавити тварин, що пищали й нявкали з мантій. Алік ніяк не міг заспокоїти свого Димка, той усе намагався видертися з кишені. Ще трохи й пильні очі Альберта чи Люсії помітять недобре. Камілла також посадила Ялинку в кишеню, і вона там кололася, як маленька подушечка з голками. Під час сніданку кожен з нас непомітно опускав руку в кишеню і пхав невеликі шматочки їжі своїм звіряткам. На сніданок був омлет, грінки, фрукти, молоко. Я відкрила коробочку від «Кіндера» і Жовток зручно вмостившись у ній, поїдав шматочки омлету.

   Звичайно тваринам не підходить людська їжа, але ми поки що не знали, як налагодити їм правильне харчування.

"Магія магією, але їсти треба всім", - подумала я. Добре ще, що мій собачка не відмовляється від частування, а якби потрібні були особливі продукти, тоді як? Про це ми не подумали заздалегідь.

Альберт, бажаючи рознюхати щось цікавеньке, кружляв довкола нашого столика, вдаючи, що йому хочеться ще молока чи булочки.

Але ми не видавали себе нічим, як тільки він наближався, спритно прибирали руки від кишень і розмовляли між собою, як ні в чому не бувало. Зі злості Альберт пролив молоко біля мого стільця і зробив невинне обличчя:

-А я що? Я нічого. Я ненавмисне, – посміхаючись і кривляючись, як клоун, пробурмотів він, коли я вступила в калюжу і послизнулася. Алік підтримав мене, і я не впала, тільки процідила в спину Альберту:

-Йолоп!

Це, звичайно, погане слово і дітям його не слід вимовляти, та воно точно виражало моє ставлення до Альберта в ту хвилину, та й взагалі.

   Вирушили до класу, Гендель сповістив «Королівськими феєрверками» про початок уроку. Урочиста музика передбачала, що день обіцяє бути незвичним. Так воно й було, відчинивши двері класу, ми одразу помітили зміну: всі стіни згори до низу були обвішані барвистими картинами різних розмірів. На картинах зображені сюжети зі знайомих та не дуже знайомих казок.

-Оце так, так! - однокласники, як зачаровані, розглядали чудові малюнки, впізнавали знайомі сюжети. Що ж за урок на нас чекає?

Іраїда Власівна увійшла до класу, і всі встали.

-Доброго дня, діти, сідайте, - звично проказала вчителька, - ви певне звернули увагу на стіни нашого класу? Сьогодні у нас урок казкомагії. Ви спитаєте, що це? -усміхнулася Іраїда Власівна. - Казки всі люблять?

-Так! -дружно відповів клас.

-Так ось, на уроці казкомагії ви потраплятимете в казки в ролі різних героїв. Вам доведеться зрозуміти, як їм живеться там, чому вони чинили певним чином. Іноді доведеться вирішувати складні завдання разом із героями.

- А - а - а, казки…та це ж для дітей, яка це магія? - розчаровано простяг Альберт і махнув рукою.

-А ось подивитеся: буде вам і казка, буде вам і магія, - загадково промовила Іраїда Власівна.

За її командою ми підійшли до стіни, і до нас опустилася невелика картина.

-Діти, яка казка намальована на картині? - запитала вчителька.

-Ой, ну це зовсім для малюків, це ж "Курочка Ряба", - зневажливо сказала Люсія і подивилася на Альберта. -Ну хоча б потрапити до Гаррі Поттера, ще куди не йшло.

-Не хвилюйтеся, -Іраїда Власівна сказала заспокійливим голосом. - Спробуйте на простіших казках, а потім розкажете про свої відчуття. Не варто поспішати. Підходьте до картини по черзі і простягніть руку до полотна, доторкніться, заплющте очі і промовте: «Фабула фікта». Ви потрапите прямо в казку і перетворитеся на казкового персонажа. Вам потрібно буде чинити так, як робить цей герой у казці, інакше все переплутається. А якщо ви захочете повернутись назад, треба буде вимовити заклинання: «Еверсус реверте». Повторіть!