Розділ шостий Заклинання

   Ранок знову розпочався із півнячого співу. Сонце ледь - ледь осяяло небосхил золотим світлом, немовби роздумуючи варто нас будити чи ні. Я розплющила очі і замислилася: чи не наснилися мені вчорашні події. Було трохи страшно та тривожно.

   Веста, рання пташка, перша випурхнула з теплого гніздечка і побігла вмиватися. За нею піднялася Євгенія, вчора її з нами не було, і їй, мабуть, не терпілося дізнатися подробиці. Однак вона, як завжди, здавалася незворушною та спокійною.

Діана прокинулася, але вставати не поспішала. Вона тихенько розгорнула листок із заклинаннями і ще раз перечитала.

-Дівчата, в мене є одне питання. Добре вам з вашими собаками, їжаками, рибками та папугами. Що я робитиму в кімнаті з моєю Фурією? Вона розірве всіх ваших тварин. Чому мене не вибрав милий кролик чи бодай черепаха? Так ні ж! Ро-со-ма-ха!

-Отже, ти їй підходиш, - сказала Євгенія. -Вони ж не просто так нас обрали, а щоб чомусь навчити, допомогти.

-І чому тебе навчить твоя рибка? Ти й так спокійна. Давай поміняємося. Це мені треба навчитися бути спокійнішою, так мені мама завжди каже. А тобі бойовою треба навчитися бути, от і бери росомаху! -Діана вже кричала.

-Заспокойся, - спробувала вгамувати її Веста. -Ти маєш навчитися стримувати свій норов. Ось тому тобі росомаха.

-Який такий норов? – закипіла Діана, але тут у кімнату зазирнула Майя Пименівна.

-Дівчатка, ви вже прокинулися? Що у вас тут за шум?

   Майя Пименівна, повненька жіночка, дуже рухлива для своєї комплекції. Обличчя у неї миле і приємне, волосся світле, викладене в гульку. І характер у неї м'якіший, ніж у Мері Поппінс.

Звичайно ж, Мері Поппінс не справжнє ім'я, та мені не хотілося називати її по-іншому, і це ім'я дуже пасувало їй. Висока струнка, з хитромудрою зачіскою з темного волосся. Брови насуплені, чітко викреслені. Вираз очей такий, що відразу почуваєшся винним, ще не знаючи в чому.

   Майя Пименівна зайшла до кімнати й почала допомагати нам одягатися та робити зачіски. Ми принишкли: не варто при ній починати сварку, навіть Діана це розуміла.

А мені хотілося якнайшвидше приступити до занять, оскільки куратор нам повідомила, що на четвертому уроці буде навчання польотам.

Оце вже справжня магія! Це варте уваги! Мені дуже хотілося дізнатися, чи літатимемо ми на мітлах, як Гаррі Поттер або, як відьми?

Майя Пименівна не стала відповідати на наші наполегливі розпитування, загадково посміхнулася і кинула, йдучи:

-Дочекайтеся і про все дізнаєтесь.

Ми заінтриговано перешіптувалися. День повинен бути неординарним. Хоча тут кожна хвилина наповнена незвичайними подіями і не можна передбачити, що станеться наступної миті.

   Під час сніданку прдовжувалось обговорення майбутніх уроків. Ми їли яйця пашот, салат із руколою, хлібці, пили чай із імбирним печивом. Звичайно, для бажаючих була вівсяна каша з маслом, сир і фрукти.

Те, що ми затіяли здійснити після уроків, побоювалися обговорювати в їдальні: тут було багато зайвих вух та балакучих язиків. Турбував Альберт, який вдавав, що не помічає нас, але ми знали, що він знає про наші плани і не зрозуміло було, як він вчинить. Він проходив повз і наче ненароком розплескав на мою мантію свій чай.

-Обережніше! - викрикнула я. На мантії розпливлася пляма формою, що нагадувала Америку чи то Північну, чи то Південну, але було дуже неприємно.

-Це не я, - посміхнувся Альберт і сів за сусідній столик. Єхидно примружившись він спостерігав за нами. Я не стала поглиблювати суперечку, мовчки війшла з їдальні. Не сьогодні, тільки не сьогодні.

   Камілла з Аліком наздогнали мене по дорозі в клас. Їм не терпілося обговорити майбутнє, але вони стримували себе. Камілла багатозначно підморгувала, Алік показував великим пальцем «Клас» і прикладав вказівний палець до губів. Увійшли до класу, сіли на свої місця.

   Заграла музика, 11 соната Моцарта, зазначаючи, що урок читання розпочався, і у відчинених дверях з'явилася Іраїда Власівна.

   Три уроки пролетіли, як завжди. Ми вчилися читати і розмовляти трьома мовами одночасно, намагалися писати рівно і зрушувати палички, кружечки та закарлючки. Найкраще оживляти виходило поки що тільки в мене, решта не могли похвалитися хорошими результатами. Але Іраїда Власівна повідомила, що важливо навчитися писати, а рухати написане в деяких може вийти не одразу, можливо лише на третій чи четвертий рік навчання.

Математика ж нічим не відрізнялася від математики у звичайній школі.

   Після трьох уроків почалася велика перерва і ми висипали надвір. Бігали, стрибали, борсалися в м'якій ще не пожовклій траві. Майя Пименівна затіяла гру. Гра була знайома: всі встають у коло і кидають м'яча один одному, а один посередині ловить. Якщо зловить, покидає коло, а той, хто невдало кинув, стає на його місце.

   Ми веселилися до упаду, м'яч літав вгору, вниз, котився кудись убік. Майя Пименівна заливалася сміхом і, схоже, раділа разом з нами.

   Обід був легкий: запечена риба з рисом, овочі, яблучний сік. Пам'ятаючи, що наступним уроком буде навчання польотам, це й не дивно. Мені зовсім не хотілося їсти, я поколупалася в овочах, подзьобала рис і з'їла велике яблуко.

   По обіді клас вирушив на стадіон, який розміщувався на деякій відстані від школи, тут мав проходити урок навчання польотам. Вчителем польотів виявився молодий чоловік, з гарною фізичною підготовкою. Таким ми завжди і уявляємо собі вчителя фізкультури. Він був одягнений у синій спортивний костюм, а на шиї у нього висів великий червоний свисток.

-Мене звуть Сила Анфімович, - представився він. -Я вчитиму вас літати.

Ми озирнулися на всі боки, шукаючи мітли, або хоча б, на крайній випадок, килим-літак. Але нічого подібного не було.

-Що ви там шукаєте? Спочатку я проведу теоретичну підготовку, а потім ви спробуєте самостійно. Всім зрозуміло? - Він обвів клас поглядом.