Глава дев'ята Дівчинка з чорними кісками

Наступного ранку замок зустрів нас неприродною, важкою тишею — ніби густий учорашній туман висмоктав із коридорів усі звуки. Навіть 40-ва симфонія Моцарта, що зазвичай розлягалася над головними сходами, лунала якось глухо й придушено. Камілла пішла вистежувати старі карти підземель, а я вирішила заскочити до їдальні — бодай заради кухля гарячого шоколаду, щоб трохи зігрітися.

Саме там я її й помітила.

Дівчинка сиділа біля далекого вікна, трохи осторонь від гамірних учнівських компаній. Вона мала довгі чорні кіски, переплетені срібними стрічками. На її мантії не було жодних знаків чи смужок факультету — просто суцільна, глибока темрява тканини, і лише на комірі тьмяно виблискувала маленька срібна шпилька у формі змії.

— Ти — Ада Кудіяр? — несміливо запитала вона, коли я порівнялася з її столом. Вона навіть не підвела погляду від свого чаю.

— Так, — відповіла я обережно, стиснувши кухоль. — А ти… новенька?

— Я Мореліна, — дівчинка нарешті звела очі. Вони виявилися дивовижного, темно-зеленого кольору, мов глибока ставка вода. — Але друзі звуть мене просто Ліна.

Жовток неквапом підійшов до її стільця, обережно понюхав поли мантії і раптом спокійно лизнув дівчинці долоню. Вона ледь помітно всміхнулася:

— О, твій пес відчуває духів. Це добре. Наїрі він би точно сподобався.

— Наїрі? — здивувалася я.

Ліна мовчки кивнула й дістала з кишені маленький скляний кулон. Усередині скляної краплі повільно в’юнилася крихітна змійка, чия луска переливалася золотисто-рожевими іскрами.

— Це моя тотемна змія, Наїра, — тихо пояснила дівчинка. — Вона допомагає мені бачити приховане. Наприклад, сни інших людей.

Коли Ліна піднесла кулон трохи ближче до мене, скло зсередини м’яко засвітилося.

— У тебе дуже сильна енергія, Адо. Але вона не спокійна. Наче дві потужні течії зійшлися й борються одна з одною.

Серце в моїх грудях боляче стислося.

— Ти теж відчуваєш... цю силу?

— Я її бачу, — відповіла Ліна, і її зелені очі здалися мені непідробно дорослими. — І ще я бачу тінь за твоєю спиною. Вона ходить за тобою назирці, але вона тобі не ворог. Принаймні, поки що.

Ми якийсь час сиділи мовчки. За високими вікнами їдальні крізь хмари нарешті пробився перший блідий промінь сонця.

— Моя бабуся завжди казала, — раптом знову заговорила Ліна, — що в кожного мага є власна стежка між світлом і темрявою. І тільки серце підказує, куди зробити наступний крок.

Я аж здригнулася від цих слів.

— Твоя бабуся теж була відьмою?

— Вона була великою чарівницею, — тихо мовила дівчинка. — Її звали Селена. І вона знала твою бабусю.

— Мою бабусю?.. — я заніміла на місці. — Ти маєш на увазі бабусю Ганю?

Ліна ствердно кивнула:

— Еге ж. Вона вчила мене деяких замовлянь ще до того, як я вступила до школи. Вона казала: коли прокинеться «ключ крила і пера», увесь світ почне змінюватися. Тепер я бачу, що вона мала на увазі тебе.

Змійка в кулоні спалахнула яскравіше, і повітря навколо нас на мить стало густим і солодкуватим, наче мед.

Але цієї миті в дубових дверях їдальні з’явився Альберт.Його мантія розліталася при ходьбі, а зіркий погляд миттю перескочив із мене на дівчинку із чорними кісками.

— Новенька? — він примружив очі, підходячи до нашого столу з незмінною лукавою посмішкою. — Цікаво. Ти вже знаєш, що наша школа дурно реагує на несподіванки?

— А я люблю несподіванки, — спокійно відказала Ліна, дивлячись на нього знизу вгору, прямо в очі. — Особливо тих людей, які воліють ховатися під чужими масками.

Альберт миттєво змінився на обличчі. Зверхність зникла, ніби її змило водою, а на щоках виступили жовті плями — здавалося, ці слова влучили в найдошкульніше місце.

— Будь обережною, Кудіяр, — відрізав він, різко повернувшись до мене. — Не всі, хто сідає з тобою за один стіл, бажають тобі добра.

Він рвучко розвернувся й пішов геть. Після нього в повітрі лишився виразний запах диму та швидкий відблиск чорного каменю на персні.

Ліна довго дивилася йому в спину, а потім стишено шепнула:

— Ось чому я тут. Починається саме те, про що попереджала бабуся Селена. І нам треба докопатися до істини раніше, ніж вона сама знайде нас.