Глава друга Урок магічного травознавства

   Я відкрила очі й довго обдивлялась довкола себе, не впізнаючи місця, де опинилася. Та тут до мене підійшла медична сестра в білій мантіі і білому капелюсі. Вона помацала мого лоба, поміряла мені пульс, наказала висолопити язика й уважно його оглянула, проте нічого не сказала.

   Потім, так само мовчки, пішла геть, залишивши мене лежати в повній невідомості. Пам’ять потрохи поверталась до мене: лінійка, перший урок магічної музики і все… На цьому мої спогади переривалися. Що ж трапилося?

   Проте довго гадати не довелося: до палати, а це був медичний відділ школи магіі, увійшов директор Первуша Кощієвич у супроводі моєї бабусі Гані. За неї я помітила фігуру в чорній мантіі і чорному каптурі, знову мій ассистент.

- Прокинулась? – невиправдано бадьоро поцікавився Первуша Кощієвич, - як твоє самопочуття?

- Адочко, що трапилося? – бабуся кинулась до мене, відштовхнувши злегка директора в сторону. – Ти нас так налякала! Я  одразу ж примчала сюди.

- Та... все нормально… - я спробувала поворушити затерплим язиком, та з мого пересохшого горла виривалось лише ледь чутне хрипінні. – М...м... Я нічого не зрозуміла… Темінь...Звуки…А потім...

- Ти гостро відреагувала на звуки магічної музики, а потім втратила свідомість. Як ти почуваєшся, нічого не болить? – директор стояв надто близько і разом з бабусею уважно розглядав мене.

- Та все добре, а можна я вже піду? –  невпевнено підвелася на ліжку, відчуваючи легке запаморочення, проте мені хотілося якнайшвидше втекти звідси.

Оце так початок навчання, третій клас! Не можна ж з першого уроку втрапити в таку халепу. А що, як я не зможу більше навчатися в школі магії?!

- Краще ще полеж та відпочинь, - бабуся заперечно похитала головою, - а ви наглянете за нею! – повернулась вона до фігури в чорному, що то проявлялася то зникала в кутку палати.

— Ні! — відчаєдушно вирвалося з моїх грудей. — Ні, ніколи! Я негайно повертаюся до класу!  - ще такої біди бракувало — опинитися сам на сам із цим чудернацьким створінням, про яке я й гадки не маю.

Бабуся незадоволено хмикнула і приклала долоню до мого лоба, але нічого не сказала.

- Ну, що ж, якщо ти себе добре почуваєш, тебе проведе до класу, е- е…Будь – ласка! – Первуша Кощієвич знову звернувся до фігури в чорному.

Прожогом, щоб не довелося йти разом з цим невідомим, я вискочила з лікарняного відділу і помчала до класу.

- Кудіяр, ти вже знову почала випендрюватися? – гукнула Ніколь, подружка Люсіі, явно намагаючись заслужити схвалення свого кумира.

- Ха -ха -ха, - не відставала Емілія, вона завжди копіювала своїх подруг і повторювала все за ними.

- Відчепіться від неї, - стала на мій захист  Камілла і потягла мене до себе за парту.

Якраз був час перерви між уроками.

- Камілло, що тут трапилося?

-Ти що, не пам’ятаєш? Ти так кричала, наче тебе різали, а потім вивалилася із – за парти, впала й не ворушилась.

- І?...

- Що і? Асистент тебе підняв з підлоги й відніс.

- Підняв і все?

- А на що ти сподівалася? Що він левітуватиме з тобою над землею?

- Я б хотіла знати, чому це зі мною сталося?

— Кудіяр, ти більше не збираєшся втрачати свідомість? Якщо треба, я охоче відведу тебе до медпункту, — лукаво посміхався Альберт, нависаючи над партою з хитрим виразом обличчя.

— Навіть не сподівайся! — різко відштовхнувши його, я повернулася на своє місце за партою.

Заграла 5 симфонія Моцарта, закликаючи нас на урок.

Схоже, я не багато пропустила.

Наступним уроком була математика, а за нею письмо. Все йшло своєю чергою, і нічого дивного не траплялося. Я була трохи напружена, від пережитого на музиці, та Іраїда Власівна з розумінням поставилася до моєї неуважності.

   Останнім уроком виявилася магічна ботаніка. Майя Пименівна разом з Бенедиктом вивели нас на шкільне подвір’я, де вже чекала нас викладачка, в зеленій довгій мантіїї, що огортала всю її постать.

- Гая Велесівна, - представилась вона, - сьогодні ми з вами проведемо урок на свіжому повітрі, а саме, підемо до лісу.

-Ура! – вигукнули всі разом, - класний перший навчальний день!

- Не спішіть радіти. Магічне травознавство – це не розвага. Іноді рослини рятують життя, але можуть і згубити його, тому будьте серйознішими.

   Гая Велесівна видалась дуже стриманою, поважною молодою панною, невисокого зросту, з трохи пухкенькою статурою, а виразом обличчя нагадувала мудру сову. Такі ж круглі великі випуклі очі, над ними круглі густі брови, кругле обличчя і, несподівано, симпатичні ямочки на щоках. В ті миті, коли вона не супилась, намагаючись бути поважною і суворою, то видавалась досить милою та доброю дівчиною.

   Моє уявлення про магічне травознавство, як і в більшості людей, обмежувалося мандрагорами та жаборослями з книжок про Гаррі Поттера. Я плекала надію побачити бодай краплину цієї магії на власні очі. Апріорі вважаючи її експертом з дивовиж, я чекала на щось неймовірне, але Гая Велесівна — чи Мудра Сова, як за очі дражнила її Веста, — розвіяла мої ілюзії. Вона вела мову про речі надто земні й буденні: м’яту, ромашку та полин.