Розділ 10

Коридори дихали рухом — приглушеним, зосередженим, як перед грозою. Студенти ковзали повз, шепіт магії ледь тремтів у повітрі, але для Еріана все це було фоном. Його кроки самі вели в ліве крило. До тих самих дверей. До тієї самої тиші.

Він зупинився перед символом кола й краплі.

І раптом усвідомив — страху майже немає.

Є напруга.

Очікування.

І дивне відчуття, ніби щось усередині вже знає, що зараз буде боляче… але правильно.

Двері відчинилися ще до того, як він торкнувся ручки.

— Заходь, — пролунав голос магістра Ганка з глибини зали. — Ти прийшов раніше.

— Я… не хотів запізнитися, — тихо відповів Еріан.

— Добре, — сухо сказав магістр. — Пунктуальність — перша форма контролю.

Зала була тією ж — світла, порожня, тиха. Але тепер Еріан відчув різницю: підлога реагувала на нього ще до того, як він став у центр. Світіння ледь-ледь посилилося, ніби впізнало.

Ганк стояв біля арки, руки за спиною. Його погляд ковзнув по Еріану — швидко, точно, як лезо.

— Сьогодні ми не будемо викликати світло, — сказав він.

Еріан здивовано підняв очі.

— Не будемо?

— Якщо ти залежиш від прояву, — продовжив магістр, — ти ще не володієш основою.

— Сьогодні ти навчишся утримувати магію, не випускаючи її.

Він зробив крок уперед.

— Заплющ очі.

Еріан послухався.

— Відчуй той самий центр, — голос Ганка був спокійний, але тепер у ньому з’явилася глибина, як у воді, що тягне вниз. — Але цього разу… не дозволяй світлу вийти.

— Дай йому існувати всередині.

Еріан зосередився.

Тепло з’явилося швидше, ніж минулого разу. Воно не вагалося. Воно піднімалося зсередини, наповнювало груди, плечі, горло.

І він… стримав його.

Це було складніше, ніж здавалося.

Світло хотіло вийти.

Хотіло дихати.

Його руки тремтіли.

— Не затискай, — миттєво сказав Ганк. — Ти знову боїшся.

— Утримання — не клітка. Це форма довіри.

Еріан видихнув.

І дозволив теплу розлитися, не прориваючи меж.

Світло не з’явилося зовні.

Але він відчував його кожною клітиною.

— Добре, — пролунало через кілька секунд. — Це називається внутрішнє ядро.

— Більшість магів ніколи не доходять до цього рівня свідомо.

Еріан розплющив очі.

— Але… навіщо?

— Тому що маг, який не вміє ховати світло, — відповів Ганк, — завжди видимий.

— А видимі — перші, кого вбивають.

Слова впали важко.

Але правдиво.

Магістр підняв руку.

— Наступне. Реакція.

Повітря в залі різко стиснулося.

Еріан не встиг подумати — тіло зреагувало саме. Він відступив, світло всередині спалахнуло, і навколо нього з’явився ледь відчутний бар’єр — не видимий, але… щільний.

Імпульс Ганка розбився, ніби об поверхню води.

Тиша.

— Ти не створював захист, — повільно сказав магістр. — Ти відповів.

— Запам’ятай це відчуття.

Еріан важко дихав.

— Я… навіть не знав, що можу.

— Саме тому ти тут, — відповів Ганк. — Далі буде гірше.

Вони працювали ще довго.

Ганк вчив його:

— змінювати щільність світла всередині тіла;

— гасити енергію миттєво, без залишкового шлейфу;

— відчувати чужу магію, не торкаючись її;

— розпізнавати момент, коли світло хоче вирватися через емоцію.

Кілька разів Еріан втрачав контроль.

Один раз світло різко спалахнуло — і біль пронизав груди, ніби серце на мить стиснули зсередини.

Ганк зупинив заняття негайно.

— Запам’ятай цей біль, — сказав він тихо. — Це межа.

— Переступиш її без підготовки — і магія спалить тебе швидше, ніж ворог.

Коли заняття закінчилося, Еріан ледве стояв на ногах.

Але всередині було інакше, ніж після першого разу.

Не ейфорія.

Не страх.

Усвідомлення.

— Ти змінюєшся, — сказав Ганк, дивлячись йому вслід. — І дуже швидко.

— Це або зробить з тебе щось виняткове… або зламає.

Еріан зупинився біля дверей.

— А ви… — він вагався. — Ви вірите, що я впораюся?

Магістр Ганк не відповів одразу.

— Я вірю в закономірності, — сказав він нарешті. — А твоя поява тут — не випадкова.

— Іди. Відпочинь.

***

Велика Зала ожила ще задовго до того, як у ній з’явився перший елемент декору.

Тут зібрали всі три групи — і це відчувалося одразу. Повітря було наповнене різними ритмами магії: тепле, м’яке світло Luminara плавно стікало зі стелі, кристалічні конструкції Crysalith вибудовувалися з тихим дзвоном, а тіні Umbrafall трималися по краях — уважні, але сьогодні не загрозливі, а радше… зацікавлені.

— Отже, — голос Меліори пролунав над загальним гомоном, — сьогодні без формальностей. Бал — це живий організм. Якщо ви не навчитеся чути одне одного, він розвалиться ще до першого танцю.

Вона усміхнулася — і цього було достатньо, щоб напруга розчинилася.

Група освітлення ілюзій уже розгорнулася біля центральних арок. Ліор стояв із закоченими рукавами, керуючи світловими потоками так, ніби диригував оркестром.

— Обережніше з інтенсивністю, — кинув він комусь із першокурсників. — Це бал, а не сходження нового сонця.