Розділ 8

Аудиторія для Етики використання магії була не схожа на жодну іншу.

Висока, напівкругла, зі стінами з матового кристалу, в яких повільно пульсували ледь помітні лінії заклинань. Вони реагували на присутність живої магії — і тепер світилися строкато, нерівно, бо в залі зібралися студенти з різних факультетів. Світло Luminara відбивалося теплими відтінками, холодна геометрія Crysalith різала простір чіткими лініями, а тінь Umbrafall лежала в кутках, мов жива — густа, уважна.

Еріан зупинився на порозі.

Серце вдарило швидше, ніж слід було б. Не через страх — через відчуття, що він тут… не випадково. Новий клас. Нові обличчя. Нові правила. І старі тіні, як виявилось, теж.

Він зробив крок усередину — і майже одразу побачив їх. Двоє хлопців сиділи ліворуч, розвалившись так, ніби аудиторія належала їм.

Парк. Сміх. Штовханина. Глузування.

Еріан стиснув пальці.

— О, дивись, — прошепотів кремезний, навіть не намагаючись говорити тихо. — Це ж наш знайомий.

— Серйозно? — удавано здивувався другий. — Той самий? З виглядом «я тут ненадовго»?

Кілька голів повернулися в їхній бік.

Еріан відчув, як жар піднімається до щік, але змусив себе йти далі. Повільно. Рівно. Не тікаючи.

— Не думав, що ти доживеш до першого заняття, — кинув з чорним, як смола волоссям та темними очима. — Академія жорстка до таких… випадкових.

Еріан уже відкрив рот, щоб відповісти — коли перед ним, немов між двома рухами повітря, з’явився знайомий силует.

Лівіана.

Вона сиділа на одному з верхніх рядів, але тепер легко зісковзнула вниз, сперлася на спинку лави й подивилася на хлопців так, ніби вони були не людьми, а не надто вдалим експериментом.

— Цікаво, — промовила вона з легкою, майже лінивою усмішкою, — вас у Umbrafall уже навчають визначати цінність мага за перші п’ять хвилин знайомства? Чи це факультатив для особливо… талановитих?

У залі пройшов тихий шурхіт.

Чорноволосий насупився.

— А це ще хто?

— О, — Лівіана нахилила голову, — я? Просто студентка, яка бачила достатньо «ідеальних» темних умів, щоб знати: гучний рот — не ознака сили.

Кілька людей тихо хихикнули.

Рижий кремезний з грубими рисами обличчя хлопець пирхнув.

— Та ну, — сказав він голосніше. — Наш бідолаха ще й не встиг розкласти валізи, а на нього вже вішається дівка. І захищає.

Він окинув Еріана насмішкуватим поглядом.

— Що, Еріанте, без охорони ніяк?

Сміх. Кілька голосів підтримали.

Еріан відчув, як у грудях щось сіпнулося — не магія, ні. Гордість. Образа. Злість.

Він уже зібрався сказати щось різке, необережне — коли поруч опинився Ліор.

— Дивно, — спокійно мовив він, дивлячись на хлопців так, ніби вони були погано розрахованою формулою. — Я думав, що на Етику приходять вчитись мислити.

Тепер сміялися голосніше. Навіть з боку Crysalith.

Хлопці зціпили зуби, але відповісти не встигли.

Повітря в аудиторії раптом змінилося.

Світло кристалічних стін вирівнялось, тіні притихли, а магічні лінії на стелі зійшлися в одну точку.

— Сіли, — пролунав голос.

Невисокий викладач стояв біля кафедри. Його мантія була голубого кольору. Очі — темні, уважні, з тим виразом, який миттєво роздягав до істини.

— Якщо ви вже почали демонструвати приклади неетичного використання магії соціального тиску, — сухо додав він, — то дякую. Ви значно спростили мені вступ.

Сміх урвався.

Еріан сів поруч із Ліором. Лівіана — трохи вище, але він відчував її присутність, ніби теплий промінь за спиною.

— Ласкаво просимо на курс Етики використання магії, — промовив викладач. — Тут навчаються ті, хто одного дня матиме силу змінювати світ. Або ламати його. Різниця — не в магії. А у виборі.

Його погляд ковзнув по залі — і на мить затримався на Еріані. — Дехто з вас уже сьогодні показав, як легко перейти межу, — продовжив він. — Приниження. Тиск. Маніпуляція. Це теж магія. Просто найпростіша.

Еріан відчув, як щось у ньому повільно заспокоюється.

Він був тут. Його не зламали. Не змусили мовчати. І — що дивно — він не був сам.

Ліор нахилився до нього й прошепотів:

— Бачиш? А день обіцяв бути нудним.

Еріан ледь усміхнувся.

У цьому класі — серед світла, кристалів і тіней — він уперше відчув:

це не просто урок.

Це випробування.

І, можливо, початок того, ким він стане.

Еріан ще не встиг остаточно видихнути, як викладач повільно склав руки за спиною й зробив крок уперед. Його постава була спокійною, але в цій спокійності відчувалася звичка до контролю — не силового, а внутрішнього, беззаперечного.

— Для більшості з вас, — почав він, оглядаючи аудиторію, — моє обличчя не є новим.

Кілька студентів кивнули. Хтось випрямився, хтось, навпаки, злегка напружив плечі. Ім’я цього чоловіка явно мало вагу.

— Ви мали честь складати в мене іспити. І не всі згадують це з теплом.

У куточках зали промайнув стриманий сміх.

Викладач зупинився. Його погляд ковзнув по рядах — і затримався на Еріані. Не різко. Не тиснуче. Просто — уважно.

— Але для тих, хто тут уперше, — додав він, — варто представитись.

Він трохи нахилив голову.

— Моє ім’я — Аларік Вельс, — промовив він чітко. — І, окрім того, що я веду курс Етики використання магії, я є деканом факультету Crysalith.

У залі запала тиша — щільна, майже кристалічна.

Еріан відчув, як щось холодно й ясно клацнуло всередині.

Декан.

Вельс, здавалося, помітив цю хвилю, але не подав виду.

— І перш ніж хтось із вас вирішить, що це робить мене упередженим, — додав він, — заспокою. На цьому курсі факультети не мають значення. Має значення лише те, як ви використовуєте силу, якою володієте.

Він розвернувся до кафедри й торкнувся кристалічної панелі. У повітрі над нею з’явилися символи — стародавні, прості, без прикрас.

— Етика магії, — сказав Вельс, — не про заборони. Вона про межі. Про ті моменти, коли ви можете — але маєте вирішити, чи варто.