Розділ 2

Еріан стояв на вузькій гірській стежині, відчуваючи, як холодний вітер обплітає його обличчя, а серце калатає у грудях так, ніби хоче вирватися. Попереду здіймалась велична академія — Aurelium. Здалеку вона здавалася нереальною, немов витвором мрії: високі крижані башти, які сяяли в місячному світлі, переливалися відтінками блакитного й сріблястого, а вікна корпусів випромінювали м’які золотаві та блакитні спалахи, неначе сотні маленьких душ чаклунів гралися всередині.

Еріан відчув, як затамував подих. Його очі розширилися, а подих завис у грудях — академія була ще величнішою, ніж він міг уявити.

Вітер грав із його волоссям, а серце билося шалено: перед ним стояв світ, до якого він завжди належав, навіть не здогадуючись про це. У його грудях з’явилося дивне відчуття — поєднання страху і трепету, очікування й захоплення.

Повозка, в якій він їхав із матір’ю, скрипіла під вагою снігу та льодових каменів. Коні, вкриті морозним блиском, тихо парили ногами по замерзлій стежині. Кожен їхній крок піднімав дрібний білий пил снігу, що блищав, немов розсипані дорогоцінні камені. Мати стиснула руку Еріана, її очі блищали від хвилювання і смутку водночас.

— Це твій шлях, синку, — промовила вона тихо, ніжно торкаючись його щоки. — Пам’ятай: там ти знайдеш себе, але тільки якщо не втечеш від того, ким є.

Еріан кивнув мовчки, відчуваючи, як горло стискає клубок емоцій. Йому хотілося втекти, як завжди, але щось у погляді матері змусило його затримати кроки.

Коли повозка зупинилася на вузькій галявині біля підніжжя вершини, настав момент прощання. Мати обережно опустила руки на плечі сина, ніби хотіла передати йому частинку своєї сили.

— Будь обережний, Еріане. І пам’ятай, ти не один.

Він кивнув, і, не обертаючись, сів на спину Сірелія — дивовижної істоти, що нагадувала поєднання птаха і дракончика. Його тіло було довге і струнке, покрите перлами та сріблястими лускоподібними пір’їнками, які виблискували в місячному світлі, відбиваючи відтінки блакитного, рожевого і сріблястого. Крила — прозорі, мов витягнуте скло, переливалися м’яким світлом, що змінювалося при кожному помаху. Великі очі, глибокого фіолетового кольору, здавалися нескінченними, неначе містили у собі саме зоряне небо.

Сірелій нахилив голову, дозволяючи Еріану обережно притиснутися ближче, і раптом — плавно, безшумно — піднявся у повітря. Холодний вітер розвівав волосся хлопця, а під ним стежка і снігові схили ставали все меншими, наче він відділявся від реального світу, від дитинства і страхів.

З кожним помахом крил Сірелія серце Еріана стискалося і розширювалося одночасно. Він бачив далекі вершини, що світлилися срібним сяйвом, хвилі туманного снігу, які стелилися по схилах, і блискучі, неначе скляні, башти академії, що піднімалися до неба.

Коли Сірелій плавно опустився на широкий крижаний майданчик академії, серце Еріана затримало подих. Він відчув, ніби весь світ завмер на мить, віддаючи йому честь бути свідком цього дива. Навколо сяяло холодне, але неймовірно м’яке світло: крижана бруківка відбивала блакитні та сріблясті відблиски, що переливалися, немов рідина. Башти Aurelium здіймалися високо в небо, покриті тонким шаром снігу, що блищав, як розсипані кристали. Між ними тягнулися прозорі арки й містки, крізь які пролягали струмки світла — від легкого магічного сяйва, що створювало відчуття, ніби самі будівлі дихають і рухаються.

Повітря було наповнене тихим дзюрчанням крижаних фонтанів, що сяяли перламутровим світлом, і запахом морозного повітря, свіжого і чистого, який розливався, немов розтоплений кристал. Сніжинки кружляли у повітрі, немов живі, і кожна відбивала місячне сяйво, розсипаючи райдужні відтінки, коли падала на землю.

Еріан стояв, не відводячи очей. Йому здавалося, що він потрапив у казку, де магія не обмежується словами або заклинаннями — вона тут була у кожному камені, у кожній промені світла, у кожному подиху вітру. Внутрішнє хвилювання змішалося з трепетом, і він раптом відчув, як маленький, лагідний хлопчик, який колись любив сидіти на дереві і спостерігати за світом, знову пробуджується в його душі.

— Ти, напевно, Еріан Кайсерфорд, так? — тихо промовив голос.

Юнак різко обернувся. Біля нього стояв старенький дідусь, невисокого зросту, у довгій темно-синій мантії, що переливалася легкими сріблястими відблисками. Його очі були ясні та живі, а сиве волосся й борода надавали йому вигляду мудреця, що бачив світ і таємниці магії в усій їхній глибині.

— Я проведу тебе до директора школи, — продовжив старий, усміхаючись доброзичливо, але з ноткою строгості. — Потрібно, щоб ти швидко ознайомився з правилами, а потім почнеш своє навчання.

Еріан кивнув, намагаючись стримати захоплення. Він відчував, як серце калатає у грудях, змішуючи страх, здивування і неприховану радість. Кожен його крок на крижаній бруківці здавався тихим відлунням у величному просторі академії, і він ніби відчував, як самі стіни дивляться на нього, оцінюють і вітають.

Дідусь зробив знак рукою, і вони рушили вперед, проходячи під арками, де легкий туман магії обвивав їх обох. Кожен звук їхніх кроків зливався з тихим шепотом кристалів, а світло відблисків створювало відчуття, що вони йдуть крізь час і простір, до нового життя, яке чекало Еріана за дверима великого директорату.

Двері великого директорату відчинилися із тихим скрипом, і Еріан ступив усередину, відразу відчуваючи велич і спокій, що витали у просторому залі. Стеля сяяла блакитним кришталевим світлом, а крижані арки відбивали сяйво, розкидаючи його у всіх напрямках. Легкий запах морозу змішувався із теплом магії, і повітря ніби струмувало енергією, готовою ожити за найменшого дотику.

Перед ним стояв високий чоловік середніх років із сріблястим волоссям, що акуратно спадав на плечі, і глибокими очима кольору нічного неба. Його мантія переливалася відтінками блакитного й сріблястого, а на грудях блищав символ — маленький кристал, що випромінював м’яке світло.

— Ласкаво просимо, Еріане Кайсерфорд, — промовив він спокійним, впевненим голосом, що водночас викликав повагу й довіру. — Я директор Академії Aurelium, Вейлард Селемін. І цей мудрий чоловік, що привів тебе сюди, — майстер Світлових Кристалів, Гартвін. Саме він відповідає за освітлення академії за допомогою магічних кристалів та світлових чар.